УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2014 р.Справа № 818/8102/13-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.11.2013р. по справі № 818/8102/13-а

за позовом Торгівельно-комерційна фірма "Тополя" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

до Державна податкова інспекція у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, торгівельно-комерційна фірма "Тополя" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТКФ "Тополя" у формі ТОВ), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - відповідач, ДПІ у м. Сумах), в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах № 0008061502/64107 від 12.12.2012 р. щодо збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - на загальну суму 619,17 грн, у т.ч.: за основним платежем - 412,78 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 206,39 грн..

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19.11.2013 р. задоволено позов Торгівельно-комерційної фірми "Тополя" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах № 0008061502/64107 від 12.12.2012 р. про визначення торгівельно-комерційній фірмі "Тополя" у формі товариства з обмеженою відповідальністю грошового зобов'язання за платежем - орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - в розмірі 619,17 грн, у т.ч.: за основним платежем - 412,78 грн та за штрафними санкціями - 206,39 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.11.2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та прийняте відповідно до норм чинного законодавства. Окрім того зазначив, що справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства, і сплата обов'язкових платежів, до яких віднесено і плату за землю, не може залежати від умов договору.

У відповідності до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Представники сторін у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач надав до канцелярії суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

На підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ДПІ у м. Сумах проведено камеральну перевірку даних, зазначених в податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2012 рік, якою встановлено порушення, а саме ТКФ "Тополя" у формі ТОВ занижено суму податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за вересень 2012 року, заявленого в податковій декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2012 рік на суму 412,78 грн. За наслідками проведеної перевірки складено Акт від 20.11.2012 р. № 3797/152/21100272.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 р. № 0008061502/64107, яким ТКФ "Тополя" у формі ТОВ збільшено грошове зобов'язання за платежем - орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - у розмірі 619,17 грн, у т.ч.: за основним платежем - 412,78 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 206,39 грн.

Не погоджуючись з зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що ТКФ "Тополя" у формі ТОВ систематично сплачує орендну плату, визначену договором оренди земельної ділянки.

Згідно з умовами зазначеного договору орендна плата на рік становить розмір середньої ставки земельного податку.

Окрім того, в силу вимог статті 58 Конституції України, норма підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України не застосовується до спірних орендних правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що хоча зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак і відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як свідчать письмові докази, між ТКФ "Тополя" у формі ТОВ та Сумською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки від 08.07.1996 р., яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Тополянська, 69, площею 0,05 га терміном дії до 08.07.2021 р (а.с.36-37).

13.02.2012 р. ТКФ "Тополя" у формі ТОВ було подано декларацію з плати за землю, згідно з якою орендна плата за земельну ділянку на місяць становила 206,39 грн (а.с.30-35).

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став акт про результати камеральної перевірки податкової декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2012 рік, в якому вказано, що ТКФ "Тополя" у формі ТОВ занижено суму податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за вересень 2012 року, заявленого в податковій декларації з плати за землю (орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2012 рік на суму 412,78 грн.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що за результатами документальної невиїзної перевірки ДПІ у м. Сумах ТКФ "Тополя" у формі ТОВ було безпідставно збільшено грошове зобов'язання за платежем - орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - в сумі 619,17 грн, у т.ч.: за основним платежем - 412,78 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 206,39 грн.

Як зазначено в акті перевірки, відповідач виніс оскаржуване рішення у зв'язку з порушенням позивачем пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 ПК України щодо визначення мінімального річного розміру орендної плати на рівні трикратного розміру відповідного земельного податку, оскільки в декларації за вересень 2012 року позивачем розмір орендної плати обраховано виходячи з умов договору оренди, без врахування зазначеного положення ПК України.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України - використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Як передбачено пп. 14.1.136 п. 14.1 статті 14 ПК України - орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.4 статті 288 ПК України - розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.5 статті 288 ПК України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Отже, положеннями ПК України передбачено, що питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди, тому саме умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами і орендодавець (відповідна рада) має право вимагати сплати, а орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом такого договору, у визначеному договором розмірі.

Наведені вище факти спростовують доводи апелянта про те, що відносини щодо визначення розміру орендної плати є адміністративними та не можуть регулюватись договором.

Слід зауважити, що вимоги пп. 288.5.1 п. 288.5 статті 288 ПК України щодо мінімального розміру орендної плати стосуються узгодження розміру орендної плати при укладенні договору або ж при внесенні змін до нього, але ніяк не можуть вважатися зобов'язанням орендаря, встановленим Податковим кодексом України, оскільки у самому Податковому кодексі України вказано, що підставою для нарахування орендної плати є договір, а не Кодекс.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з п. 288.1 статті 288 ПК України - підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Отже, органи державної податкової служби як контролюючі органи з питань правильності визначення та сплати податків мають право перевіряти правильність визначення та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності лише на підставі договорів оренди таких земельних ділянок.

Те, що п. 288.5 статті 288 ПК України закріплює мінімальне та максимальне значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає лише те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною та не тягне автоматичного підвищення розміру орендної плати, встановленого в договорі оренди.

Однак, ні ПК України, ні будь-який інший нормативно-правовий акт не містить норм, які б зобов'язували орендаря сплачувати орендну плату у розмірі, що не відповідає розміру, визначеному в договорі оренди, і сплачувати її в більшому розмірі в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до внесення змін до самого договору оренди.

Відповідно до вимог статті 629 Цивільного кодексу України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами. Відповідно, підприємство зобов'язане сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаного договору, у визначеному договором розмірі.

Згідно з ч. 2 статті 632 ЦК України - зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 статті 30 Закону України «Про оренду землі» - зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

Згідно із ч. 3 статті 653 ЦК України - у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Щодо договорів, укладених до внесення у законодавство відповідних змін, то така зміна можлива лише на умовах та з підстав, передбачених договором, або якщо законом встановлена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає перегляду.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що зміна коефіцієнтів до ставок земельного податку може бути підставою для перегляду установленого розміру орендної плати шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору.

Правову позицію з даного питання було викладено у постанові Верховного Суду України від 11 червня 2013 року по справі 21-443а12, де, зокрема, зазначено, що договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Відповідно до ч. 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України - рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно із статтею 18 Закону «Про оренду землі» - договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Таким чином, обов'язок позивача сплачувати більший розмір орендної плати виникає з моменту:

- набрання чинності додатковою угодою про внесення змін до договору (в разі досягнення сторонами взаємної згоди щодо збільшення розміру орендної плати);

- набрання законної сили рішенням суду про зміну договору (в разі вирішення спору щодо зміни розміру орендної плати в судовому порядку).

Водночас, однією з істотних умов договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи зазначену вище судову практику Верховного Суду України та те, що, по-перше, ціна (орендна плата із зазначенням її розміру) є істотною умовою, по-друге, чинним законодавством чітко визначено спосіб внесення змін при таких обставинах (зміна умов договору) - виключно у письмовій формі за взаємною згодою сторін, колегія суддів приходить до висновку, що позивач зобов'язаний нараховувати та сплачувати орендну плату за землю у відповідному (більшому або меншому) розмірі лише після внесення змін до договору від 08 липня 1996 року, в якому буде визначено таку істотну умову договору як орендна плата, тобто встановлено інший розмір орендної плати ніж є.

Як вбачається з додаткових пояснень до позовної заяви (а.с.26), такі зміни у вищевказаний договір від 08.07.1996 року внесені не були, а відтак, позивач нараховував та сплачував орендну плату за землю в порядку передбаченому статтею 286 ПК України та відповідно до вимог статті 288 ПК України.

Крім того, судом також враховується, що відповідно до п. 56.21 статті 56 ПК України - у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи викладене, нарахування та сплата позивачем орендної плати за землю у розмірі встановленому у договорі оренди земельної ділянки від 08.07.1996 року, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в зазначеному акті перевірки висновок відповідача про порушення позивачем положень ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а прийняте на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення - неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 КАС України, не довів правомірності прийнятого ним рішення

Натомість позивач, відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, надав належні і допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог .

Враховуючи викладене, колегія суддів, вважає, що при прийнятті судового рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.11.2013р. по справі № 818/8102/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бегунц А.О.

Судді Бенедик А.П. Калиновський В.А.