Справа № 815/8229/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2014 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Глуханчука О.В.,

при секретарі - Гур`євій К.І.

за участю сторін: позивача - ОСОБА_1 (за паспортом)

представника відповідача - Волошиної О.М. (за розпорядженням)

третьої особи - ОСОБА_3 (за паспортом)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказу Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді №35-к від 24 липня 2013 року «Про звільнення ОСОБА_1», визнання протиправним та скасування наказу Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді №21-к від 04 червня 2013 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1», поновлення на посаді начальника відділу організаційного-правової та кадрової роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000, 00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що Наказом №35-к від 24 липня 2013 року ОСОБА_1 була звільнена з посади за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання трудових обов'язків. На думку позивача, звільнення її з посади є протиправним та безпідставним, оскільки обставини, які зазначені в Наказі про звільнення засновуються на упередженому відношенні до позивача та не відповідають дійсним обставинам. Позивач зазначає, що при застосуванні до нього такого крайнього заходу, як звільнення відповідач обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин посадових обов'язків та не врахував положення ч. 3 ст. 149 КЗпП України, відповідно до якої при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Також позивач зазначив, що 04 червня 2013 року до неї застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани за невиконання посадових обов'язків, згідно з наказом ООЦСССДМ від 24 травня 2013 року №23, а саме організацію та проведення навчання фахівців із соціальної роботи, з яким позивач не погоджується та оскаржує, оскільки виконання зазначеної роботи не обумовлено її посадовою інструкцією та положенням про відділ організаційного-правової та кадрової роботи, у зв'язку із чим позивач неодноразово звертався до керівництва за відповідними роз'ясненнями, замість яких отримав оскаржену догану.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, надав заперечення відповідно до яких зазначив, що твердження позивача про те, що її звільнення є неправомірним, а накази підлягають скасуванню, оскільки від неї вимагалось виконання обов'язків, не покладених на неї посадовою інструкцією, правилами внутрішнього розпорядку та регламентом роботи ООЦССДМ не відповідають дійсності, оскільки у своїй роботі начальник відділу організаційно-правової та кадрової роботи керується діючим законодавством України, Положенням про ООЦСССДМ, Регламентом роботи ООЦСССДМ, Положенням про відділ та Посадовою інструкцією. Натомість, починаючи з грудня 2012 року позивач перестав виконувати свої функціональні обов'язки відповідно до посадової інструкції та вказівок директора, що стало законною підставою для застосування до позивача заходів дисциплінарного стягнення та звільнення з посади за систематичне невиконання службових обов'язків.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позовні вимоги суперечать чинному законодавству та не підлягають задоволенню.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у судовому засіданні адміністративний позов не визнала з підстав, наведених у своїх поясненнях.

Вислухавши сторони, третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом, Наказом заступника директора Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 30 листопада 2010 року №117-к, ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи, як таку, що пройшла за конкурсом з 01 грудня 2010 року (а.с. 147).

Наказом директора Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 24 липня 2013 року №35-к, у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин начальником відділу організаційно-правової та кадрової роботи - ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків, передбачених посадовою інструкцією та службових обов'язків, передбачених ст. 10 Закону України «Про державну службу», що є порушенням трудової дисципліни та, враховуючи факт застосування до працівника заходів дисциплінарного стягнення відповідно до Наказів ООЦСССДМ від 04.03.2013 №07-к та від 04.06.2013 №21-к, керуючись ст. 147, п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та ст. 14 Закону України «Про державну службуу», ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи 25 липня 2013 року (а.с. 13).

Відповідно до Наказу «Про звільнення ОСОБА_1» від 24 липня 2013 року №35-к, порушення позивачем трудової дисципліни виявились у наступному, а саме: 1) невиконання вимог наказу Міністерства у справах молоді та спорту «Про порядок погодження призначення на посади та звільнення з посади директорів центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та їх заступників» від 14 жовтня 2005 року №2364, що призвело до перенесення процедури погодження директора Татарбунарського РЦСССДМ - ОСОБА_4; 2) невиконання доручення директора ООЦСССДМ - Волошиної О.М. щодо організації процедури інвентаризації основних фондів, інших необоротних матеріальних активів, розрахунків з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження станом на 01 липня 2013 року, а саме не підготування наказу на інвентаризацію, що призвело до порушення процедури інвентаризації.

Щодо перенесення процедури погодження директора Татарбунарського РЦСССДМ - ОСОБА_4, судом встановлено наступне.

27 червня 2013 року було призначено процедуру погодження директора Татарбунарського РЦСССДМ - ОСОБА_4

З метою організації процедури погодження, відділом організаційно-правової та кадрової роботи було підготовлено та направлено на адресу Татарбунарського РЦСССДМ лист-запрошення на проведення співбесіди від 21 червня 2013 року №06/01-633 (а.с. 113), однак у зв'язку з відсутністю на робочому місці завідуючого фінансово-економічним сектором головного бухгалтера ОСОБА_8, яка мала приймати участь у роботі комісії щодо проведення співбесіди, погодження не відбулось. З огляду на зазначене будо складено акт №1 від 27 червня 2013 року про факт невиконання позивачем своїх службових обов'язків, а саме не організована процедура погодження ОСОБА_4 на посаду директора Татарбунарського РЦСССДМ.

ОСОБА_4 зазначений акт не підписала (а.с. 34).

Як встановлено у судовому засіданні, головний бухгалтер ОСОБА_8 не з'являлась на робочому місці з 13 червня 2013 року та, як зазначає позивач, неодноразово подавала заяви про звільнення, про які повідомлялось на апаратних нарадах. Крім того, про відсутність завідуючого фінансово-економічним сектором на робочому місці, позивач повідомляла директора ООЦСССДМ у доповідній записці від 26 червня 2013 року, проте доручення щодо перенесення процедури погодження не надавалось. Також, організовуючи процедуру погодження, позивач пропонував директору ООЦСССДМ замість відсутнього на робочому місці завідуючого фінансово-економічним сектором залучити до роботи у комісії щодо проведення співбесіди іншу особу, а саме заступника директора, проте таку пропозицію було залишено поза увагою.

У судовому засіданні відповідач не зазначив того, що повинен був зробити позивач для організації процедури погодження, але не зробив.

За таких обставин, враховуючи викладене, суд вважає, що провини позивача у перенесенні процедури погодження директора Татарбунарського РЦСССДМ - ОСОБА_4 не має, натомість з боку позивача здійснено усі необхідні дії для того, щоб така процедура погодження відбулась.

Щодо наступного порушення позивачем трудової дисципліни, зазначеного у Наказі №35-к від 24 липня 2013 року, а саме не підготування наказу на інвентаризацію, що призвело до порушення процедури інвентаризації судом встановлено таке.

08 липня 2013 року позивачу в усній формі директором ООЦСССДМ було надано доручення про підготовку наказу на проведення інвентаризації.

09 липня 2013 року позивачем було підготовлено проект наказу про приймання-передачу бухгалтерських документів, проте у доповідній записці від 10 липня 2013 року директор ООЦСССДМ витребував у позивача письмові пояснення стосовно невиконання доручення щодо підготовки наказу на проведення інвентаризації, оскільки підготовлений наказ не відповідає вимогам доручення (а.с. 37).

Пояснювальну записку позивач надав директору ООЦСССДМ 11 липня 2013 року (а.с. 38-39).

Разом із тим, у наданому дорученні, позивачу, до посадових обов'язків якого не входить підготовка подібних документів, не було роз'яснено яким чином та у який термін йому необхідно виконати зазначене доручення, що викликало складності у його виконанні та підготовці наказу.

З огляду на зазначене, на думку суду, ставлення в вину позивача порушення процедури інвентаризації є передчасним та безпідставним.

Серед підстав звільнення ОСОБА_1 в Наказі про звільнення від 24 липня 2013 року №35-к вказано Наказ від 04 березня 2013 року №07-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1» та Наказ від 04 червня 2013 року №21-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1».

Так, на підставі подання Прокуратури Одеської області від 22 лютого 2013 року №08-123 вих.-13 «Про усунення причин та умов, які сприяють порушенню вимог Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», оголошено догану начальнику відділу організаційно-правової та кадрової роботи ОСОБА_1 у зв'язку з невиконанням посадових обов'язків, внесених до посадової інструкції начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи згідно з наказом ООЦСССДМ від 10 лютого 2012 року №09/1 «Про внесення доповнень до посадової інструкції начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи ОСОБА_1» (а.с. 21).

Як вбачається з матеріалів справи, Наказом заступника директора ООЦСССДМ від 10 лютого 2012 року №09/1, у зв'язку з виробничою необхідністю внесено доповнення до посадової інструкції начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи ОСОБА_1 та затверджено посадову інструкцію начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи ОСОБА_1 в новій редакції з 10 лютого 2012 року (а.с. 14).

22 лютого 2013 року за №08-123 вих.-13 виконувачу обов'язків начальника ООЦСССДМ прокуратурою Одеської області було внесено подання про усунення причин та умов, які сприяють порушенню вимог Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» з вимогою вирішити питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, зокрема, начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи ОСОБА_1 (а.с. 130-133).

Однак, застосування до позивача дисциплінарного стягнення згідно з Наказом від 04 березня 2013 року №07-к, здійснено відповідачем без урахування вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України, відповідно до якої до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Натомість, до застосування дисциплінарного стягнення відповідачем не відібрано від позивача письмових пояснень, що є порушенням встановленого законом порядку застосування дисциплінарних стягнень.

Також, Наказ від 04 березня 2013 року №07-к датовано днем перебування позивача на лікарняному, що підтверджується наявним у матеріалах справи листком непрацездатності (а.с. 22). Із наказом про застосування дисциплінарного стягнення позивач ознайомлений 12 березня 2013 року.

Згідно з наступним Наказом від 04 червня 2013 року №21-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1», відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну службу», статей 147-149 КЗпП України, враховуючи доповідну записку спеціалістів ООЦСССДМ від 03 червня 2013 року та пояснювальну записку начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи ОСОБА_1, у зв'язку з невиконанням посадових обов'язків, покладених на начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи згідно з наказом ООЦСССДМ від 24 травня 2013 року №23 «Щодо виконання доручення голови облдержадміністрації», оголошено догану начальнику відділу організаційно-правової та кадрової роботи ОСОБА_1 (а.с. 25).

Як встановлено судом, Наказом директора ООЦСССДМ від 24 травня 2013 року №23 на виконання доручення голови обласної державної адміністрації від 23 травня 2013 року №Д/01/06-02/32 та з метою виконання соціальних ініціатив Президента України щодо раннього виявлення, оцінки потреб, надання соціальних послуг та здійснення соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, відділам методичного забезпечення соціальної роботи (ОСОБА_9), організаційно-правової та кадрової роботи (ОСОБА_1) та фінансово-економічному сектору (ОСОБА_8) доручено організувати та провести навчання фахівців із соціальної роботи протягом травня-червня 2013 року (а.с. 125). З зазначеним наказом позивач була ознайомлена під підпис.

Навчання для фахівців із соціальної роботи розпочалось 27 травня 2013 року. За позивачем, яка працювала в парі з ОСОБА_3, було закріплену групу №124.

Як встановлено судом, позивач приступила до виконання Наказу від 24 травня 2013 року №23 та з 27 травня 2013 року по 31 травня 2013 року проводила навчання для фахівців із соціальної роботи.

Проте, з приводу зазначеного відповідач заперечував, з посиланням на те, що позивач не здійснювала функції щодо організації проведення навчання фахівців із соціальної роботи, натомість, навчання проводила головний спеціаліст відділу методичного забезпечення соціальної роботи ОСОБА_3 з 27 травня 2013 року по 31 травня 2013 року, про що свідчить журнал відвідування слухачів та облік засвоєних тем курсу.

Судом було досліджено також лист особи, яка проходила навчання для фахівців із соціальної роботи - ОСОБА_7, який зазначає, що з 27 травня 2013 року по 31 травня 2013 року навчання проводила ОСОБА_1, а ОСОБА_3 приймала участь у проведенні тренінгу один день, а саме 29 травня 2013 року (а.с. 187).

03 червня 2013 року, директору ООЦСССДМ було адресовано доповідну записку, якою повідомлено, що начальник відділу організаційно-правової та кадрової роботи 03 червня 2013 року в ДНЗ «Одеський державний центр професійно-технічної освіти» був відсутній.

Позивач з цього приводу не заперечувала та зазначила, що відмовилась продовжувати навчання, оскільки стало відомо, що тренери ООЦСССДМ працюють, як залучені викладачі на підстави угоди з Центром професійно-технічної освіти, що передбачає отримання грошової винагороди за надання слухачам освітніх послуг. Крім того, за групою №124 викладачем була закріплена ОСОБА_3, отримуючи за це відповідну плату.

Про відмову продовжувати навчання позивач повідомляла на апаратній нараді 01 червня 2013 року, а також зобов'язувалась відновити проведення навчання після надання їй відповідних роз'яснень.

У пункті 3 позовних вимог, позивач просить визнати протиправним та скасувати Наказ ООЦСССДМ №21-к від 04 червня 2013 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1».

Разом із тим, суд дійшов висновку про залишення без розгляду зазначеної позовної вимоги, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.

Так, згідно з ч. 3 ст. 99 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як вбачається з матеріалів справи, Наказ №21-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1» прийнято 04 червня 2013 року та цього ж дня було складено акт №1 від 04 червня 2013 року, яким зафіксовано відмову позивача від підпису та ознайомлення з Наказом від 04 червня 2013 року №21-к, однак з позовною заявою до Одеського окружного адміністративного суду позивач звернувся 03 грудня 2013 року, тобто з пропуском строку звернення до суду, встановленого приписами ч. 3 ст. 99 КАС України.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що звернення особи до суду в порядку іншого не адміністративного судочинства у зв'язку з правовою невизначеністю, суд може врахувати як поважну причину пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Так, судом встановлено, що з позовною вимогою про визнання незаконним та скасування Наказу ООЦСССДМ №21-к від 04 червня 2013 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1» позивач звертався до Суворовського районного суду м. Одеси та ухвалою цього суду від 21 серпня 2013 року було відкрито провадження у справі. Однак, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2013 року провадження по зазначеній справі було закрито, оскільки заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства та позивачу роз'яснено його право на звернення до суду з адміністративним позовом з вищевказаними вимогами.

Таким чином, 03 грудня 2013 року, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду.

Однак, як вбачається, позивач пропустив, встановлений ч. 3 ст. 99 КАС України, строк на оскарження Наказу ООЦСССДМ №21-к від 04 червня 2013 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1» до адміністративного суду не у зв'язку із помилковим зверненням до Суворовського районного суду м. Одеси, а під час звернення до районного суду зазначений строк позивачем вже було пропущено.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що він звернувся до суду в межах строку встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України, відповідно до якої, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Так, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Спір, що виник між позивачем та відповідачем стосується проходження ОСОБА_1 публічної служби, тобто є публічно-правовим.

За таких обставин, ч. 3 ст. 99 КАС України по відношенню до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, є спеціальною нормою, що підлягає застосуванню у даному випадку.

З матеріалів адміністративного позову не вбачається та у судовому засіданні позивачем не зазначено причини пропуску ним строку звернення до адміністративного суду та їх поважність. З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування Наказу ООЦСССДМ №21-к від 04 червня 2013 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1» підлягає залишенню без розгляду.

Дослідивши усі зазначені у Наказі від 24 липня 2013 року №35-к «Про звільнення ОСОБА_1» підстави звільнення позивача з посади начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи ООЦСССДМ, суд дійшов до наступного.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну службу», державні службовці мають право: користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Відповідно до ст. 140 КЗпП України, трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У відповідності до положень ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про державну службу», дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Звільнення працівника за порушення трудової дисципліни є найсуворішою санкцією відповідальності працівника за порушення трудової дисципліни, відповідно повинен бути забезпечений рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 149 КЗпП України, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Таким чином, звільнення працівника за порушення трудової дисципліни, як крайній захід стягнення, може застосовуватися тільки у крайніх випадках, коли дисциплінарне порушення містить ознаки саме такого порушення, а інші заходи дисциплінарного стягнення є недостатніми чи попереднє їх вжиття не дало бажаного результату.

Натомість, з огляду на встановлені судом обставини справи, відповідачем при застосуванні до позивача заходів стягнення, зазначені обставини враховано не було, що призвело до прийняття протиправного рішення, а саме Наказу від 24 липня 2013 року №35-к «Про звільнення ОСОБА_1», який підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки Наказ від 24 липня 2013 року №35-к «Про звільнення ОСОБА_1» підлягає скасуванню, то відповідно позивач має бути поновлений на посаді, з якої його було незаконно звільнено, а саме начальника відділу організаційно-правової та кадрової роботи ООЦСССДМ, а також стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 3 000 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Поряд із тим, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 3 000 гривень, оскільки при з'ясуванні фактів, з якими закон пов'язує відшкодування моральної шкоди, слід виходити з вимог ст. ст. 1167, 1187 ЦК України, які визначають підстави покладання обов'язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року №5, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Пороте, позивачем належним чином не обґрунтовано спричинення їй моральної шкоди діями відповідача, понесених нею душевних страждань, душевного або фізичного болю, приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, пов'язаних з неправомірними діями або бездіяльністю відповідача, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000 грн. слід відмовити.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З наведених підстав, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 6-8, 69, 71, 72, 86, 158-163 КАС України, Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 року № 322-VIII, Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді №35-к від 24 липня 2013 року «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організаційного-правової та кадрової роботи Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді .

Стягнути з Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (20992179) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У частині визнання протиправним та скасування Наказу Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді №21-к від 04 червня 2013 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1» адміністративний позов - залишити без розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. Апеляційна скарга на постанову подається до Одеського окружного адміністративного суду, та одночасно її копія до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 21 січня 2014 року.

Суддя О.В. Глуханчук

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді №35-к від 24 липня 2013 року «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організаційного-правової та кадрової роботи Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді .

Стягнути з Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (20992179) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У частині визнання протиправним та скасування Наказу Одеського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді №21-к від 04 червня 2013 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1» адміністративний позов - залишити без розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

21 січня 2014 року

Дії

13.01.14