Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________________________________________________________________________________________

Справа № 299/3676/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.01.2014 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого - судді Леньо В.В., при секретарі - Дорда Д.В., за участі позивача - ОСОБА_1, його представника - адвоката ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про витребування майна від добросовісного набувача,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Виноградівського районного суду до ОСОБА_3, ОСОБА_5 з позовом про витребування майна від добросовісного набувача, згідно вимог якого просить витребувати від ОСОБА_5 1/4 розважального закладу по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 24 листопада 1990 року і до 03 грудня 2009 року позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3. Від шлюбу у них народилось двоє дітей: син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. За час перебування в шлюбі з ОСОБА_3 придбали спільно майно, яке є сумісною власністю :

- автомобіль марки Мерседес-Бенс Е 250 Б W124 ;

- автомобіль марки Дейво Матіз 0.81М 20 5 МТ ;

- садовий будинок з господарськими побудовами в АДРЕСА_2 ;

- житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_3;

- земельну ділянку пл. 0.0503 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель по АДРЕСА_3;

- земельну ділянку пл..1.12 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Оноцької сільської ради ;

- земельну ділянку пл. 0.07 га багаторічних насаджень для ведення садівництва;

- 12 частину розважального закладу в АДРЕСА_1;

- земельну ділянку пл. 0595 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_4;

- господарську будівлю з кімнатами відпочинку в АДРЕСА_2.

18 березня 2010 року позивач звернувся із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Рішенням Виноградівського районного суду від 15 липня 2011 року, яке набрало законної сили 06 грудня 2011 року майно між ними було поділено. Позивач не погодився з рішенням суду і звернувся з касаційною скаргою до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Відповідачкою ОСОБА_3 після того як їй стале відомо, що у провадженні касаційної інстанції знаходиться на перегляді цивільна справа про поділ майна подружжя, подарувала своїй матері - відповідачці ОСОБА_5 12 частину розважального закладу в АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним

нотаріусом ОСОБА_8 22 березня 2012 року за реєстром № 953 та подарувала сину ОСОБА_6 незавершений будівництвом житловий будинок готовністю 14 відсотків в АДРЕСА_4 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8 21 березня 2012 року за реєстром № 940.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року рішення Виноградівського районного суду від 15 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 06 грудня 2011 року скасовано і передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Після скасування судових рішень Виноградівським судом 11 липня 2013 року постановлено рішення, яким майно між сторонами поділено, але рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2013 року дане рішення скасовано і позов позивача задоволено частково.

Позивачу передано у приватну власність:

- автомобіль марки Мерседес-Бенс Е 250 W124 вартістю 54089.41грн.;

- садовий будинок з господарськими побудовами в АДРЕСА_2 вартістю 214990.90грн.;

- земельну ділянку пл. 0.64га га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Оноцької сільської ради вартістю 62848.00 грн.;

- земельну ділянку пл. 0.07 га багаторічних насаджень для ведення садівництва вартістю 30212грн.;

- земельну ділянку пл. 0.48га га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Оноцької сільської ради вартістю 54768 грн.;

- господарську будівлю з кімнатами відпочинку в АДРЕСА_2 вартістю 411466.2 грн.

Всього на загальну суму 828372,51 грн.

Передано у приватну власність ОСОБА_3 у приватну власність:

- автомобіль марки Дейво Матіз 0.81М вартістю 39010,71 грн.;

- житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_3 вартістю 726635.50грн.;

- земельну ділянку пл. 0.0503 га для будівництва, та обслуговування жилого будинку і господарських будівель по АДРЕСА_3 вартістю 44862.57грн., а всього майна на загальну суму 810808,78грн.

В задоволенні позову, пред'явленому позивачем до ОСОБА_5 про припинення права власності на 12 частину розважального закладу в АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування відмовлено. В задоволенні позову, пред'явленому позивачем до ОСОБА_6 про припинення права власності на незавершений будівництвом жилий будинок готовністю 14 відсотків в АДРЕСА_4 відмовлено. Підставою для відмови в задоволенні позову в частині припинення права власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на об'єкти, які були спільною сумісною власністю подружжя є те, що законом не передбачено такого способу захисту трава власника як припинення права власності на майно. 12 частина розважального закладу по АДРЕСА_1 була придбана позивачем та ОСОБА_3 під час шлюбу і була зареєстрована за відповідачкою ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 10.03.2006 року за реєстром № 383. Вартість 12 частини приміщення відповідно до договору дарування від 22.03.2012 року становить суму 111 817 грн., а 14 частини суму 55 908,50грн.

Дане приміщення вибуло з володіння позивача поза його волею. За два тижні до винесення ухвали Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних та кримінальних справ відповідачка ОСОБА_3 подарувала це приміщення матері, яка, знала що у сторін ведеться судова справа про поділ майна подружжя. Майно, яке вибуло з володіння власника не з його волі, а у зв'язку з прийняттям судом неправомірного рішення, яке у подальшому було скасовано, підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння третіх осіб, яким воно було відчужене, та поверненню власникові. При тому, що майно було набуте ОСОБА_5 безвідплатно, а тому власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За таких обставин позивач звертається в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про витребування майна від добросовісного набувача в порядку ст. 388 ЦК України.

Відповідачкою до суду подано письмове заперечення на позов (а.с.61-63), згідно якого вважає, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Згідно з договором дарування укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 22 березня 2012 року останній було подаровано 1/2 частку розважального закладу в АДРЕСА_1.

Зі змісту статей 387, 388 Цивільного кодексу України, що майно може бути витребувано тільки власником від його набувачів у випадку: а) незаконно заволодіння майном, без відповідної правової підстави; або б) якщо майно було набуте в особи, яка не мала права його відчужувати.

Водночас правовою підставою набуття ОСОБА_5 був договір дарування. При цьому ОСОБА_3 (дарувальник за договорами) мала право розпоряджатися відповідним майном.

Так, станом на день укладення відповідних договорів - 21 та 22 березня 2012 року право власності на відповідні об'єкти було зареєстроване за нею на підставі рішення Виноградівського районного суду від 15.07.2011 року, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Частина 2 цієї статті передбачає, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Для застосування цієї норми суд повинен встановити ті обставини, що майно вибуло з володіння власника або володіння особи, якій воно було передано власником у користування в силу зазначених обставин, а також, що набувач придбав це майно за відплатним договором і що він не знав і не міг знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала право його відчужувати.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди укладеної з таким порушенням є не двостороння реституція, а повернення майна із володіння набувача. При цьому випадки витребування майна від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце при умові, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею. Отже, ОСОБА_3 мала право розпоряджатися відповідним майном.

Позивачем в порушення вимог ст. 34 ЦПК України не надано належного та допустимого доказу того, що на момент відчуження майна відповідачка ОСОБА_3 не мала права вчиняти такий правочин.

Також, позивачем не надано доказу того, що відповідачам було відомо про наявність відкритого касаційного провадження. Оскільки рішення суду першої інстанції набуло законної сили в грудні 2010 року, Правочин вчинено у березні 2011 року, а касаційна інстанція винесла ухвалу 11 квітня 2012 року.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 згідно доручення (а.с.54) - ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю, пояснивши, що при ухваленні рішення судом першої інстанції та апеляційної інстанції вказане майно було враховано і позивач фактично з цим погодився. Відповідачка мала повне право на відчуження вказаного майна, оскільки на момент відчуження була його власником. Жодних правових підстав для задоволення позовних вимог не має, а тому у позові просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилася, проте згідно поданої заяви представником відповідача (а.с.95) розгляд справи просить провести без її участі.

Вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні належними доказами достовірно встановлено, що 24 листопада 1990 року і до 03 грудня 2009 року позивач ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_3 (а.с.6).

Також встановлено, що від шлюбу у них народилось двоє дітей: син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7).

За час перебування в шлюбі позивача з ОСОБА_3, вони придбали спільно майно, яке є сумісною власністю :

- автомобіль марки Мерседес-Бенс Е 250 Б W124 ;

- автомобіль марки Дейво Матіз 0.81М 20 5 МТ ;

- садовий будинок з господарськими побудовами в АДРЕСА_2 ;

- житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_3;

- земельну ділянку пл. 0.0503 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель по АДРЕСА_3;

- земельну ділянку пл.1.12 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Оноцької сільської ради ;

- земельну ділянку пл. 0.07 га багаторічних насаджень для ведення садівництва;

- 12 частину розважального закладу в АДРЕСА_1;

- земельну ділянку пл. 0595 га для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_4;

- господарську будівлю з кімнатами відпочинку в АДРЕСА_2. (а.с.8,8зв.).

18 березня 2010 року позивач звернувся із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Рішенням Виноградівського районного суду від 15 липня 2011 року майно між ними було поділено. Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року рішення Виноградівського районного суду від 15 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 06 грудня 2011 року (а.с.8-13зв.) скасовано і передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.15-17).

11 липня 2013 року Виноградівським районним судом постановлено рішення, яким майно між сторонами поділено, але рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2013 року дане рішення скасовано і позов позивача задоволено частково.

Позивачу передано у приватну власність:

- автомобіль марки Мерседес-Бенс Е 250 W124 вартістю 54089,41грн.;

- садовий будинок з господарськими побудовами в АДРЕСА_2 вартістю 214990,90грн.;

- земельну ділянку пл. 0.64га га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Оноцької сільської ради вартістю 62848.00 грн.;

- земельну ділянку пл. 0.07 га багаторічних насаджень для ведення садівництва вартістю 30212грн.;

- земельну ділянку пл. 0.48га га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташована на території Оноцької сільської ради вартістю 54768 грн.;

- господарську будівлю з кімнатами відпочинку в АДРЕСА_2 вартістю 411466.2 грн.

Всього на загальну суму 828372,51 грн.

Передано у приватну власність ОСОБА_3 у приватну власність:

- автомобіль марки Дейво Матіз 0.81М вартістю 39010,71 грн.;

- житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_3 вартістю 726635.50грн.;

- земельну ділянку пл. 0.0503 га для будівництва, та обслуговування жилого будинку і господарських будівель по АДРЕСА_3 вартістю 44862.57грн., а всього майна на загальну суму 810808,78грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням апеляційної інстанції ОСОБА_1 подав касаційну скаргу.

20.01.2012 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Виконання рішення Винаградівського районного суду від 15.07.2011 року зупинено до закінчення касаційного провадження у справі (а.с.100-100 зв.).

Відповідачкою ОСОБА_3 було подаровано своїй матері - відповідачці ОСОБА_5 12 частину розважального закладу в АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8 22 березня 2012 року за реєстром № 953. (а.с.18,18зв.).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 11.04.2012року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Виноградівського районного суду від 15.07.2011 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 06.12.2011 року скасовано, справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (а.с 15-17зв).

У відповідності до вимог ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно вимог ст.10,11 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина 3 і 4 статті 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження спірного майна, які були вчинені після недійсного правочину не може застосовуватися як спосіб захисту порушеного права. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Згідно до ст. 388 ЦК України власник має право на витребування майна від добросовісного набувача.

1. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його

відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набу зач), власник має

право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було

продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його

відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх

випадках.

Відповідно до ст. 387 ЦК України особа має право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише у разі, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком договору, укладеного з таким порушенням, є повернення майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч3 ст.388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним

правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Верховний Суд України в п. 10 Постанови Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року за №9 зазначив, що рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-ІУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Судом встановлено, що спірне майно вибуло із володіння позивача ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_8 22 березня 2012 року за реєстром № 953, який є безоплатним.

Рішення суду від 15 липня 2011 року та від 06 грудня 2011 року, за якими відповідачці ОСОБА_3 виділено 1/2 частину розважального закладу в АДРЕСА_1, загальною площею 154 кв.м. були скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.04.2012 року (а.с 15-17зв).

Більш того, відповідно до Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.01.2012року, виконання рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 15.07.2011року до закінчення касаційного провадження було зупинено (а.с.100-100зв.).

Дане приміщення вибуло з володіння позивача поза його волею. Майно, яке вибуло з володіння власника не з його волі, а у зв'язку з прийняттям судом неправомірного рішення, яке у подальшому було скасовано, підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння третіх осіб, яким воно було відчужене, та поверненню власникові. При тому, що майно було набуте ОСОБА_5 безвідплатно, а тому власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Враховуючи обставини, встановлені матеріалами цивільної справи та підтвердженні в судовому засіданні належними доказами, суд вважає, що майно підлягає витребуванню у відповідача ОСОБА_5 на користь позивача, оскільки таке майно вибуло з володіння позивача ОСОБА_1 поза його волею.

Керуючись ст.ст.10, 31, 60, 169, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задоволити.

Витребувати від ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_5 частину розважального закладу по АДРЕСА_1.

Стягнути з Відповідачів ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 та ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь позивача ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 судовий збір у розмірі по 295 гривень з кожного, а разом 590 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГоловуючийВ. В. Леньо