НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
смт. Новомиколаївка
Іменем України
РІШЕННЯ
10 січня 2014 рокуСправа № 322/1243/13-ц
Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Гасанбекова С.С.,
при секретарі судового засідання Гавриш О.А.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
відповідача ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: ОСОБА_2
про: стягнення боргу, матеріальної та моральної шкоди.
17 грудня 2013 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача суму інфляції та трьох процентів річних за час прострочення боргу в розмірі 741,92 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача проценти за користування позикою в сумі 1086,22 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 2000,00 грн., в рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
05.03.2010 позивач надав у борг ОСОБА_2 5000,00 грн. на строк до кінця липня 2010 року. У встановлений строк відповідач боргу не повернув.
23.08.2010 рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області було прийнято ухвалу. ОСОБА_2 зобов'язався до 01.11.2010 повернути борг.
У встановлений термін відповідач боргу не повернув. Виконавчою службою Новомиколаївського районного управління юстиції 05.11.2013 суму боргу було стягнено у розмірі 5000 грн.
На підставі наведеного та з посиланням на положення ст.ст. 526, 530, 610, 625, 1048, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити йому борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми та відсотки за користування позикою.
Крім цього, позивач зазначив, що відповідач повинен відшкодувати йому матеріальну та моральну шкоду, заподіяну простроченням повернення суми позики. Позичальник вчасно не повернув позивачу гроші, чим порушив свій обов'язок і позбавив позивача можливості використовувати власні кошти, що потягло за собою, за словами позивача, завдання йому та його родині значної матеріальної шкоди.
Позивач стверджує, що завдяки неправомірній поведінці відповідача, він втратив довіру до людей, втратив сон та спокій в нього з'явилося почуття образи, страху. Оскільки позивач зазнав моральних страждань, заподіяних незаконними діями відповідача, то, на думку позивача, він зазнав моральної шкоди, яку оцінено ним у 2000,00 грн., та яку він просить стягнути з відповідача на підставі ст.ст. 1166, 1167 ЦК України.
З наведених підстав позивач просив задовольнити позов та підтримав його у повному обсязі в судовому засіданні. В якості доказів, позивач надав суду копію ухвали Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 23.08.2010 по справі № 2-1778/10, копію акту державного виконавця від 17.07.2013, та оригінал розписки відповідача від 05.03.2010.
Відповідач письмових заперечень проти позову не надав, у судовому засіданні позову не визнав, посилаючись на наступні обставини.
ОСОБА_2 заперечив факт взяття ним у позивача грошей у позику, пояснивши, що гроші у сумі не 5000,00 грн., а 3000,00 грн. брав у позивача його син - ОСОБА_3 у 2007 році та без обов'язку сплачувати проценти від суми позики.
Після того, як у 2010 році відповідачу стало відомо про існування заборгованості у його сина перед позивачем, відповідач, з метою уникнення розгляду справи відносно сина в суді, зобов'язався повернути суму боргу позивачу та надав йому вищезазначену розписку від 05.03.2010.
Позивач у судовому засіданні визнав зазначені обставини, зазначивши, що дійсно у 2010 році він з відповідачем досягнув такої домовленості, але зазначив, що ОСОБА_3 брав у нього грошові кошти в сумі 5000,00 грн. у позику під 4 % річних, у підтвердження чого ОСОБА_3 надавав йому розписку. Проте, надати суду розписку ОСОБА_3 позивач не зміг, пояснивши це тим, що віддав її відповідачу, після того, як останній надав йому розписку від 05.03.2010.
Відповідач у судовому засіданні заперечив факт наявності у нього розписки ОСОБА_3, зазначивши, що ці пояснення позивача не відповідають дійсності. Обставини щодо зазначеної в розписці від 05.03.2010 суми в розмірі 5000,00 грн. відповідач пояснив тим, що в дану суму ним були включені проценти, за несвоєчасне повернення суми боргу його сина в розмірі 3000,00 грн. Несвоєчасне ж виконання своїх зобов'язань за розпискою від 05.03.2010 відповідач пояснив скрутним матеріальним становищем.
З наведених підстав відповідач просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
В якості доказу, відповідач надав суду копію розписки позивача від 05.11.2013 про отримання ним від відповідача суми боргу в розмірі 5170,00 грн. та відсутність претензій за виконавчим провадженням. Позивач у судовому засіданні підтвердив факт надання ним цієї розписки.
Інших доказів сторони суду не надали, при цьому судом було роз'яснено сторонам зміст принципу змагальності, а також наслідки неподання сторонами доказів.
У судовому засіданні 10.01.2014 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши обставини цивільної справи, заслухавши пояснення сторін та дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,
встановив:
05.03.2010 ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 розписку, відповідно до якої зобов'язався повернути борг свого сина, ОСОБА_3, суму позичених грошей у ОСОБА_1 в розмірі 5 000,00 грн., до кінця червня 2010 року.
Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 23 серпня 2010 року по справі № 2-1778/10, було визнано укладену ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мирову угоду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за умовами якої: 1. Позивач ОСОБА_1 відмовляється від позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики; 2. Відповідач ОСОБА_2 зобов'язується сплатити ОСОБА_1 в строк до 1 листопада 2010 року 5000,00 грн. в рахунок погашення боргу за договором позики, а провадження у справі - закрито.
Розпискою ОСОБА_1 від 05.11.2013 підтверджується отримання ним від ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 5 170,00 грн. за вищезазначеною ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 23.08.2010.
Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову суд виходить з такого.
Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів різних зазначає наступне.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, що в разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За правилами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розпискою від 05.03.2010, виданою відповідачем, підтверджується взяття ним одностороннього грошового зобов'язання перед позивачем з погашення боргу ОСОБА_3 в сумі 5 000,00 грн. у строк до 30.06.2010.
В подальшому цей строк було змінено у мировій угоді, укладеній сторонами під час розгляду Новомиколаївським районним судом Запорізької області цивільної справи № 2-1778/10. За новим строком відповідач мав виконати грошове зобов'язання до 01.11.2010.
Проте, фактичне виконання зазначеного зобов'язання відповідач здійснив лише 05.11.2013, що підтверджується вищезазначеною розпискою позивача.
За таких обставин, позивачем правомірно, та як було зазначено ним у судовому засіданні, в межах трирічного строку позовної давності, заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 16.12.2010 по 05.11.2013.
Заперечень проти проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідач не надав.
З огляду на викладене, позов в цій частині є обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Дослідивши та оцінивши оригінал розписки ОСОБА_2 від 05.03.2010, з урахуванням пояснень сторін, якими підтверджено, що за нею ОСОБА_2 не отримував грошей, суд дійшов висновку про те, що дана розписка не є документом, підтверджуючим укладення договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки з розписки не вбачається наявності предмет договору позики - передачі грошових коштів від позичальника боржнику.
Разом з цим, суду не було надано розписку ОСОБА_3, сина відповідача, про отримання ним у позику грошей від ОСОБА_1, що унеможливлює надання вказаній розписці ОСОБА_2 від 05.03.2010 значення правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні, з огляду на відсутність доказів існування укладеного договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3
Отже, наведені у позовній заяві твердження позивача про те, що 05.03.2010 він надав у борг ОСОБА_2 5000,00 грн. на строк до кінця липня 2010 року, не відповідають дійсним обставинам справи.
Таким чином, договір позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладався, а відтак підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 1048 ЦК України - відсутні.
З огляду на викладене, позов у цій частині є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Стосовно вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 611 ЦК України відшкодування моральної шкоди в разі невиконання зобов'язання допускається, якщо такі наслідки передбачені законом або договором.
Ні розпискою відповідача від 05.03.2010, ні законом, що регулює спірні правовідносини, які є предметом судового розгляду, таке відшкодування не передбачено.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Стверджуючи в позовній заяві про завдання йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди, позивач зазначив, що зазначені обставини можуть підтвердити члени його родини та його друзі, проте клопотання про виклик у судове засідання будь-яких осіб, в якості свідків, позивачем заявлено не було. Інших доказів на підтвердження факту завдання моральної шкоди позивач не надав.
З огляду на викладене, сам факт несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобов'язання не є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивачем до позовної заяви додано квитанцію від 17.12.2012 № 84, якою підтверджується сплата судового збору в розмірі 382,00 грн. Враховуючи часткове задоволення позову на суму 741,92 грн., що становить 19,38 % від суми заявлених вимог, розмір судового збору що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить: 382,00 грн. * 19,38% = 74,03 грн.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 88, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) суму інфляційних втрат в розмірі 310,00 грн. (триста десять гривень 00 коп.) та суму трьох процентів річних в розмірі 431,92 грн. (чотириста тридцять одна гривня 92 коп.) за час прострочення повернення боргу з 16 грудня 2010 року по 05 листопада 2013 року.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судовий збір в сумі 74,03 грн. (сімдесят чотири гривні 03 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Новомиколаївський районний суд Запорізької області.
Рішення у повному обсязі складено 15.01.2014.
Суддя С.С. Гасанбеков