30.12.2013

Справа № 469/877/13-ц

2/469/336/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2013 року Березанський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючого - судді - Тавлуя В.В.

при секретарі - Ткач Т. В.

за участю

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Горбунової Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Березанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Березанської селищної ради Миколаївської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 23.07.2013 року звернувся до суду з зазначеним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що він з 04.07.2011 року на підставі Рішення №1 позачергової ХІІ сесії VІ скликання Березанської селищної ради був призначений на посаду директора комунального підприємства «Березань» на підставі контракту від 04.07.2011 року укладеного з Березанською селищною радою в особі селищного голови Шлікера О. М. з терміном дії контракту до 31.07.2014 року.

01.10.2012 року ним на ім'я селищного голови Березанської селищної ради було подано заяву про надання йому щорічної відпустки з подальшим звільненням з роботи, відповідно до ст.3 Закону України «Про відпустки».

Однак, в порушення положень зазначеної статті Закону та ч.1. ст.38 КЗпП України, трудовий договір в останній день відпустки з ним розірвано не було.

З займаної посади його було фактично звільнено за власним бажанням лише рішенням №6 ХХ ХVІІ сесії 6-го скликання від 20.02.2013 року, і в той же день отримав трудову книжку.

В зв'язку з цим, вважає, що стосовно нього власником було порушено вимоги ч.1 ст.3 Закону України «Про відпустки» та ч.1 ст.38 КЗпП України, оскільки, на його думку, відповідно до положень зазначених статей закону Березанською селищною радою його мало бути звільнено в останній день його відпустки, а саме, 07.11.2012 року.

Таким чином, оскільки він фактично не працював з 07.11.2012 року, і не мав заробітку, то відповідно до п.8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року, вважає, що Березанська селищна рада зобов'язана виплатити за весь час його вимушеного прогулу з 07.11.2012 року по 20.02.2013 року грошові кошти у сумі 13933,44 грн. з розрахунку 72 робочих дні Х на його середньоденну заробітну плату, що складає 193,52 грн.

Посилаючись на наведене, просить суд стягнути з відповідача на його користь 13933,44 грн. його середнього заробітку за весь час його вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

В поданих до суду письмових запереченнях від 11.09.2013 року (а.с.27-28) відповідач зазначив, що позовні вимоги не визнає через їх безпідставність і у їх задоволенні просить відмовити.

Представник відповідача позов не визнала, вважаючи його необґрунтованим.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що Рішенням №1 позачергової ХІІ сесії VІ скликання Березанської селищної ради від 04.07.2011 року (а.с.9) було вирішено призначити ОСОБА_1 на посаду директора комунального підприємства «Березань» та доручити селищному голові Шлікеру О. М. укласти з ним трудовий контракт, про що свідчить наявна в матеріалах справи посвідчена копія вказаного рішення (а.с.9).

На виконання зазначеного рішення селищним головою Шлікером О. М. 04.07.2011 року було укладено з ОСОБА_1 трудовий контракт строком на три роки з 01.08.2011 року до 31.07.2014 року (п.7.1. контракту), що підтверджується оглянутим судом посвідченою копією даного контракту (а.с.10-12).

Як свідчать записи у трудовій книжці позивача (а.с.15-19) 01.08.2011 року (а.с.18) він був прийнятий в Комунальне підприємство «Березань» на посаду директора підприємства згідно штатного розкладу.

01.10.2012 року позивач подав заяву на ім'я селищного голови Шлікера О. М. (а.с.13, 82), у якій просив надати йому планову відпустку за 2011-2012 рік з 02.10.2012 року з подальшим звільненням з роботи за власним бажанням.

Рішенням №6 ХХ ХVІІ сесії 6-го скликання від 20.02.2013 року було вирішено звільнити позивача з посади директора КП «Березань» за власним бажанням (а.с.14), і на підставі зазначеного рішення селищним головою Березанської селищної ради було видано Наказ №08-ОС від 20.02.2013 року про звільнення позивача з посади директора підприємства за власним бажанням з 20.02.2013 року за ст.38 КЗпП України (а.с.77).

Як свідчать записи у трудовій книжці позивача 20.02.2013 року (а.с.19) він був фактично звільнений з посади директора Комунального підприємства «Березань» за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України.

Допитана судом свідок ОСОБА_5 (а.с.65) дала свідчення, які узгоджуються зі встановленими судом обставинами.

Приймаючи рішення у даній справі, відповідно до встановлених обставин справи, суд керується наступними нормами закону.

Так, позивач, обґрунтовуючи свій позов, вважає, що його було звільнено відповідачем із займаної посади, в порушення ст.38 КЗпП України.

Як встановлено судом, позивач працював у відповідача за укладеним з ним трудовим контрактом строком дії до 31.07.2014 року (а.с.10-12).

Згідно ст.39 КЗпП України строковий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього кодексу.

Ч.1 ст.38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижня. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно змісту заяви позивача про звільнення з роботи від 01.10.2012 року (а.с.13, 82) позивач просить надати йому планову відпустку за 2011-2012 рік з 02.10.2012 року з подальшим звільненням з роботи за власним бажанням, однак, обставин, передбачених ч.1 ст.39 та ч.1 ст.38 КЗпП України, з наявністю яких закон пов'язує можливість звільнення позивача за його ініціативою, як такого, що працює за контрактом відповідно до положень згідно ст.39 КЗпП України, позивач не зазначає, і на такі обставини в судовому засіданні не посилається.

Як вбачається з досліджених судом копій табелів обліку робочого часу КП «Березань» за жовтень-листопад 2012 року (а.с.75, 87), позивач, після подання ним заяви про надання йому відпустки з подальшим звільнення за власним бажанням, більше на роботу не виходив і до виконання ним своїх посадових обов'язків не приступав. Згідно наданих до суду відповідачем копій Розшифровки нарахування і видачі заробітної плати директору КП «Березань» (а.с.74), видаткових касових ордерів від 31.10.2012 р. (а.с.84), від 30.04.2013 року (а.с.95), платіжних відомостей №32 за жовтень 2012 року (а.с.85), №29 за вересень 2012 року (а.с.86), №32 за вересень 2012 року (а.с.87), №36 за грудень 2012 року (а.с.88), №37 за грудень 2012 року (а.с.89), №39 за грудень 2012 року (а.с.90), №1 за січень 2013 року (а.с.91), №3 за січень 2013 року (а.с.92), б/н за лютий 2013 року (а.с.93), №7 за березень 2013 року (а.с.94) позивачу було нараховано та виплачено заробітну плату за фактично відпрацьований ним на підприємстві час з врахуванням нарахованих відпускних (а.с.74).

Отже, відповідно до встановлених обставин, суд вважає, що оскільки позивач працював у відповідача за трудовим контрактом від 04.07.2011 року зі строком дії до 31.07.2014 року (п.7.1. контракту) до правовідносин сторін у даній справі слід застосовувати норми ст.39 КЗпП України, а положення ч.1 ст.38 КЗпП, на яку посилається позивач обґрунтовуючи позов, до цих правовідносин безпосередньому застосуванню не підлягають.

Таким чином, так як обставини, передбачені ч.1 ст.39 та ч.1 ст.38 КЗпП України, з наявністю яких закон надає право працівнику розірвати строковий договір за власною ініціативою відсутні, і в судовому засіданні не встановлені, суд дійшов до висновку, що у відповідача не виникло обов'язку розірвати трудовий договір з позивачем на протязі двох тижнів після отримання повідомлення про звільнення.

Відтак, суд вважає, що позивач навіть після спливу двохтижневого строку з дня подачі ним заяви про звільнення з роботи не вправі був припиняти вихід на роботу не отримавши відповідної згоди відповідача, оскільки він працював у відповідача за строковим договором, термін дії якого не закінчився.

Незважаючи на те, що згідно записів у трудовій книжці позивача (а.с.19) його 20.02.2013 року було звільнено з займаної посади за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України, на думку суду, фактично у даній справі має місце розірвання трудового договору за згодою сторін, що передбачено п.1 ст.36 КЗпП України та п.п.6.2. п.6. контракту від 04.07.2011 року. Тобто, 01.10.2012 року позивач у поданій відповідачу заяві повідомив його про намір достроково розірвати укладений трудовий контракт, і 20.02.2013 року, враховуючи, що позивач вже перестав виходити на роботу, таку згоду відповідачем було фактично надано, а саме: видано наказ про звільнення позивача з роботи (а.с.53) та видано позивачу його трудову книжку.

Як встановлено судом, на дату звернення до суду позивача з зазначеним позовом, з ним були відповідачем проведені розрахунки за фактично відпрацьований ним на підприємстві час у повному обсязі (а.с.52, 74, 75, 83-95).

На підставі викладеного суд дійшов до висновку про безпідставність вимог позивача про виплату його середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і вважає, що у задоволенні його позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.21, 23, п.1 ст.36 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд , -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Березанської селищної ради Миколаївської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Березанський районний суд Миколаївської області шляхом подачі скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подавати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30 грудня 2013 року.

Суддя: