СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2014 року Справа № 901/3713/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова торгова фірма Агросервіс";

відповідача: Глухарев Микола Миколайович (повноваження перевірені), довідка ЄДРПОУ №55290 від 18.12.12, керівник, Сільськогосподарське підприємство "Оріхове";

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського підприємства "Оріхове" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 03 грудня 2013 року у справі №901/3713/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова торгова фірма Агросервіс" (11 км Московського шосе, Молодіжне, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, 97501)

до Сільськогосподарського підприємства "Оріхове" (вул. 60 років СРСР, 7, Оріхове, Сакський р-н, 96570)

про стягнення 17361,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Агропромислова торгова фірма Агросервіс", звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, Сільськогосподарського підприємства "Оріхове" про стягнення 17 361,90 грн., у тому числі суму основного боргу в розмірі 17 280,00 грн., 3% річних в розмірі 12,78 грн., інфляційні втрати в розмірі - 69,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов договору не здійснював своєчасно та у повному обсязі сплату за надані послуги, що і призвело до утворення заборгованості.

Позивачем в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України було надано клопотання про зменшення позовних вимог (а.с. 53), відповідно якого товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова торгова фірма Агросервіс" відмовляється від стягнення з відповідача суми грошових коштів в частині 3% річних в розмірі 12,78 грн. та інфляційних втрат в розмірі 69,12 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення з Сільськогосподарського підприємства "Оріхове" основного боргу в розмірі 17 280,00 грн. підтримав у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2013 року провадження по справі №901/3713/13 в частині стягнення 3% річних в розмірі 12,78 грн. та інфляційних втрат в розмірі 69,12 грн. припинено на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2013 року у справі №901/3713/13 (суддя Іщенко І.А.) позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова торгова фірма Агросервіс" задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Сільськогосподарського підприємства "Оріхове" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова торгова фірма Агросервіс" суму заборгованості в розмірі 17 280,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, Сільськогосподарське підприємство "Оріхове" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволені позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції була розглянута справа за його відсутності, що призвело до неповного з'ясування обставин справи в наслідок чого було прийнято оскаржене рішення.

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 14 січня 2014 року у зв'язку з відпусткою судді Борисової Ю.В. у складі колегії її було замінено на суддю Балюкову К.Г. .

У судове засідання, призначене на 14 січня 2014 року, представник позивача не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, статтею 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившигося представника позивача.

Представник заявника апеляційної скарги підтримав її вимоги та доводи, наполягав на їх задоволенні.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

11 травня 2012 року позивач здійснив поставку товару - "агрофлутріафол к.с." відповідачу у кількості 120 л за ціною 120,00 грн. за 1 л (без ПДВ), на загальну суму 17 280,00 грн.

Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною РН-0000039 від 11 травня 2012 року на суму 17 280,00 грн., що оформлена належним чином та містить підпис представника відповідача - Вітова Д.М. про отримання товару, який діяв на підставі Довіреності на отримання товару №18 від 03 травня 2012 року (а.с. 24).

Позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, але відповідачем не було надано доказів оплати за одержаний товар.

У зв'язку з несплатою відповідачем суми боргу за наданий товар позивач звернувся до відповідача з претензією від 21 жовтня 2013 року, згідно якої вимагав від відповідача погасити заборгованість за отриманий товар в строк до 28 жовтня 2013 року, але незважаючи на це, відповідного реагування від відповідача, або відповіді позивач не отримав.

Оскільки вимоги претензій залишені відповідачем без задоволення, сума заборгованості відповідачем у добровільному порядку сплачена не була, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення суми боргу в примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар.

Як зазначалось вище, матеріали справи свідчать про поставлення позивачем обумовленого товару відповідачу. За таких обставин, у відповідача виник обов'язок щодо виконання своїх зобов'язань, у вигляді оплати поставленого товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до статей 202, 203. 205, 206 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини. які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 11 травня 2012 року позивач здійснив поставку товару - "агрофлутріафол к.с." відповідачу у кількості 120 л за ціною 120,00 грн. за 1 л (без ПДВ), на загальну суму 17 280,00 грн.

Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною РН-0000039 від 11 травня 2012 року на суму 17 280,00 грн., що оформлена належним чином та містить підпис представника відповідача - Вітова Д.М. про отримання товару, який діяв на підставі Довіреності на отримання товару №18 від 03 травня 2012 року (а.с. 24).

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач свої зобов'язання виконав у повному обсязі,

Аде відповідачем не надано господарському суду доказів погашення відповідної заборгованості, отже, ним не було спростовано тверджень позивача про те, що сума основного боргу в розмірі 17 280,00 грн., не повернута, тоді як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення такого роду фактів, отже колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотне, ніж встановлено судом першої інстанції сторонами надано не було.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції була розглянута справа за його відсутності, що призвело до неповного з'ясування обставин справи в наслідок чого було прийнято оскаржене рішення, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача явку у судове засідання суду першої інстанції не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

При цьому, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надіслане судом першої інстанції на адресу відповідача, повернулось із відміткою представника відповідача про отримання судової кореспонденції (а.с. 29).

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу у наданні сторонами своїх документів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Однак, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з статтею 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях є правом сторони у справі.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В силу статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є юридичною особою.

Чинне господарське процесуальне законодавство не обмежує кількості представників, яких може призначати одна особа.

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункт 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі „Смірнова проти України").

Згідно з пунктом 3.9.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На підставі того, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд першої інстанції цілком обґрунтовано дійшов висновку про можливість розгляду справу за відсутності представника відповідача в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського підприємства "Оріхове" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 грудня 2013 року у справі №901/3713/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді К.Г. Балюкова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова торгова фірма Агросервіс" (11 км Московського шосе,Молодіжне,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97501)

2. Сільськогосподарське підприємство "Оріхове" (вул. 60 років СРСР, 7,Оріхове, Сакський р-н,96570)

3. Господарський суд Автономної Республіки Крим