УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/28/14Головуючий суду першої інстанції:Мурзенко М.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"14" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.

СуддівАвраміді Т.С. Приходченко А.П.

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Коктебельської селищної ради, Національної спілки письменників України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікадо» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Коктебельської селищної ради про визнання за нею права власності за набувальною давністю на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в 1980 році ОСОБА_6 була надана двокімнатна квартира в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2. Згодом в 1988 році вказаний житловий будинок прийшов в непридатний для проживання стан, внаслідок чого позивачу було надано інше житло на території Будинку творчості письменників «Коктебель», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. 15 листопада 1996 року позивачці видано ордер на право зайняття з сім'єю із 4-х чоловік житлової площі розміром 45 кв.м в гуртожитку на території Будинку творчості письменників «Коктебель». Однак фактично з моменту виселення з аварійного будинку по теперішній час позивачка проживає не в гуртожитку, а в одноповерховому будинку АДРЕСА_1, право власності на який зареєстровано за Будинком творчості письменників «Коктебель» згідно рішення Виконавчого комітету Коктебельської селищної ради м. Феодосія від 21.10.1999 року. Оскільки позивачка добросовісно заволоділа вказаним майном і продовжує відкрито, безперервно володіти їм більш чим десяти років, то вважає, що на підставі положень ст. 344 ЦК України отримала право власності на спірне майно.

Ухвалою Феодосійського міського суду від 21 серпня 2013 року до участі у справі у якості співвідповідачів залучені ТОВ «Вікадо» та Національна спілка письменників України (а.с. 84).

Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 14 жовтня 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 150-152).

Не погодившись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На думку апелянта, висновок суду про відсутність доказів добросовісності заволодіння позивачем спірним домоволодінням не відповідає обставинам справи, оскільки позивачка вступила до володіння спірним нерухомим майном замість належного їй раніше жилого приміщення, яке прийшло до аварійного стану, отже позивачка ототожнювала себе законним власником цього майна. З ціллю оформлення права власності на спірне майно, позивачка зверталася письмово до відповідача, але судом було хибно розтлумачено мотив цього звернення.

Також в апеляційній скарзі йдеться про помилковість висновку суду першої інстанції щодо відсутності головних умов виникнення права власності на спірне нерухоме майно за правилами набувальної давності, а саме: добросовісності та правомірності набуття, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що БТП «Коктебель» було відомо про проживання позивача у спірному будинку як мінімум з 2001 року. Таким чином, на думку апелянта, вказані обставини слід розцінювати як відмову титульного власника спірного майна від свого права власності на нерухоме майно.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності позивачки ОСОБА_6, представників відповідачів - Коктебельської селищної ради, ТОВ «Вікадо», які належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, отже, відсутні перешкоди для розгляду справи. Клопотання представника позивачки - ОСОБА_7 про відкладення судового засідання колегією суддів відхилено, оскільки таке клопотання ним заявлено повторно, 17 грудня 2013 року розгляд справи вже відкладався за заявою представника ОСОБА_7, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України явка сторін до апеляційного суду не є обов'язковою, в апеляційній скарзі детально викладені доводи апелянта щодо незгоди із оскаржуваним рішенням суду, клопотань про витребування додаткових доказів апелянтом не заявлялося, позивачка ОСОБА_6 особисто повідомлена про розгляд справи, нею не надані відомості щодо поважності причин її неявки.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача - Національної спілки письменників України, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, позивачка проживає в будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету БТП «Коктебель» від 15.11.1996 року позивачу видано ордер на право зайняття з родиною з 4-х осіб житлової площі в гуртожитку в розмірі 45 кв.м, що підтверджується копією корінця ордеру на житлову площу в гуртожитку № 2 від 15.11.1996 року (а.с.6). Позивачка до гуртожитку на підставі вказаного ордеру не вселялася, з усного дозволу адміністрації БТП «Коктебель» зайняла спірне домоволодіння АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про відсутність підстав (умов), визначених ст. 344 ЦК України.

З таким висновком місцевого суду погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та узгоджується з нормами статті 344 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Оскільки встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правомірності набуття майна позивачкою з огляду на таке.

Право власності належить до числа таких суб'єктивних прав, які можуть виникнути при наявності певного юридичного факту, а то й їх сукупності. Тому, виходячи зі змісту ст. 344 ЦК, обставинами, які мають значення для справи, і, які повинен довести саме позивач (ч. 1 ст. 60 ЦПК України), є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Ще однією умовою володіння з метою набуття права власності на нерухоме майно є безтитульність такого володіння. Вказана умова прямо випливає зі змісту ст. 344 ЦК України.

Тобто, за набувальною давністю може бути набуто право власності лише на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від свого права на належне йому нерухоме майно, та на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Отже, виключено набуття права власності на майно, яке знаходиться у володінні власника і ніколи не вибувало з його володіння.

Відповідно до довідки, наданої КП ФМБРТІ від 08.08.2013 року (а.с.69), копії свідоцтва про право власності від 09.02.1999 року (а.с.128), інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.77 зв.), вказаний будинок зареєстровано за Будинком творчості письменників «Коктебель» Спілки письменників СРСР на підставі рішення Коктебельської селищної ради № 94 від 25.10.1995 року, видано свідоцтво про право власності № П-545 від 09.02.1999 року. На підставі Акту приймання-передачі від 09.02.1999 року комплекс будівель та споруд по АДРЕСА_1 переданий у власність Спілці письменників України (а.с. 129).

Вирішуючи спір, місцевий суд врахував указані обставини, а саме те, що спірне майно постійно перебувало у володінні власника майна - Національної спілки письменників України, позивачка користувалася цим майном з дозволу власника, про що знала. Крім того, рішенням Господарського суду АР Крим від 06.06.2013 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 липня 2013 року (а.с. 108-123), за ТОВ «Вікадо» визнано право спільної часткової власності на частину об'єктів нерухомості - комплекс будівель та споруд по АДРЕСА_1.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

Тривалість володіння передбачає, що має закінчиться визначений у Кодексі строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

Відкритість та безперервність володіння теж є необхідними умовами для набуття права власності за набувальною давністю і означають, що володілець володіє річчю відкритого, без таємниць, а також те, що протягом означеного в законі строку володілець не вчиняв дій, що свідчили б про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також йому не пред'являвся правомочною особою позов про повернення майна.

Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна. Таким чином, особою, яка володіє чужим майном при зазначених обставинах у всіх випадках не може бути власник, оскільки останній ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що, відмовляючи в задоволенні позову, суд не врахував доказів щодо добросовісного володіння позивачкою спірним майном більше 10 років, оскільки обставини стосовно її попереднього проживання в іншому жилому приміщенні, отримання ордеру на вселення до гуртожитку, фактичного проживання не в гуртожитку, а в спірному жилому приміщенні за домовленістю із посадовими особами відповідача не є підставою набуття майна у власність.

Також колегією суддів не приймаються доводи апелянта стосовно того, що спірний будинок надійшов у власність позивачки замість належного їй жилого приміщення у кімнаті АДРЕСА_2 і що позивачка ототожнювала себе законним власником цього будинку, оскільки такі доводи є безпідставними і необґрунтованими. В матеріалах справи відсутні відомості щодо правових підстав належності позивачці кімнати АДРЕСА_2, а також надання у власність іншого жилого приміщення замість зазначеного, навпаки, з корінця ордеру на житлове приміщення у гуртожитку від 15.11.1996 року (а.с. 6) та довідки директора будинку творчості письменників «Коктебель» від 20.07.1994 року (а.с. 9) слідує, що ОСОБА_6 у зв'язку з аварійністю будинку АДРЕСА_2, надано житло на території Будинку творчості письменників у гуртожитку по АДРЕСА_1. Обізнаність позивачки про те, що вона без правовстановлюючих документів проживає у будинку, який належить на праві власності Спілці письменників України підтверджується і її зверненням від 29.10.2001 року (а.с. 138-140) до директора філії із проханням надати дозвіл на викуп або приватизацію будинку АДРЕСА_1 з урахуванням прилеглої території. Отже, відсутні підстави вважати, що позивачка була впевнена в тому, що на спірне жиле приміщення не претендують інші особи і що вона отримала це приміщення за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачкою права власності на вказане нерухоме майно в порядку, передбаченому ст.344 ЦК України.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не містять.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 жовтня 2013 року відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 14 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко