Справа № 410/413/13-ц
Провадження № 22ц/782/4902/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого: Маляренко І.Б.,
Суддів: Яреська А. В., Борисова Є. А.
За участю секретаря: Кушнарьової О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Києва
на рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25 березня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Акціонерне товариство
закритого типу «Консул», про стягнення суми боргу та за зустрічною позовною заявою
ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Акціонерного товариства закритого типу «Консул» про визнання права власності,
В С Т А Н О В И Л А:
Оскаржуваним рішенням відмовлено у задоволенні позовних вимог
ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на
предмет спору, Акціонерне товариство закритого типу «Консул» про стягнення суми
боргу;
задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Акціонерного товариства
закритого типу «Консул» про визнання права власності:
визнано за ОСОБА_2 право власності на:
- будівлю АДРЕСА_1, загальною площею 2565,3 кв. м., що розташована на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 Літера "А"); кадастровий номер: 8 000 000 000:85:419:0005;
- об'єкт незавершеного будівництва, станом готовності 98 відсотків, по АДРЕСА_2, який розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2; кадастровий номер 8 000 000 000:69:152:0019; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 229,40 грн.;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 3441 грн.
В апеляційній скарзі заступника прокурора м. Києва ставиться питання про
скасування рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на розташовані у м. Києві об'єкти нерухомості у зв'язку з порушенням судом вимог матеріального і цивільного процесуального права і ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідача, пояснення
представника апелянта, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і
обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає
скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Так, статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути
законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства,
повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і
всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і
заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.03. 2013 року
в оскаржуваній частині зазначеним вимогам не відповідає.
Зокрема, в порушення вимог ст. 114 ЦПК України щодо виключної підсудності
справ, що виникають з приводу нерухомого майна, суд прийняв до розгляду у справі за
позовом ОСОБА_1 про стягнення боргу зустрічний позов ОСОБА_2 про
визнання права власності на нерухоме майно.
Застосувавши вимоги ч.2 ст. 113 ЦПК України, згідно з якими зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється в суді за місцем розгляду первісного позову, суд невірно визначив вимоги у цих позовах такими, що відповідають статті 123 ЦПК України.
При цьому суд не взяв до уваги того, що ці вимоги не є взаємопов'язаними, не
виникають з одних правовідносин, вимоги за позовами не можуть зараховуватися та
задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення
первісного позову.
Позов про визнання права власності є речово-правовим і його метою є
усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо майна. Умовами
задоволення позову є наявність у позивача доказів на підтвердження законного набуття
права власності на спірне майно. Відповідачем у позові про визнання права власності є
особа, з якою існує спір про право власності на майно з огляду на його власні домагання
на спірне майно.
Водночас, позивач у зустрічному позові зазначає про невиконання
відповідачем договірних зобов'язань у зовсім іншій сфері (у сфері послуг), не довівши при
цьому факт порушення своїх прав в розумінні ст.15 ЦК України, а саме в контексті
визнання чи оспорювання права власності на нерухоме майно.
Визнаючи обґрунтованими вимоги за зустрічним позовом про визнання права власності на об'єкти нерухомості, суд зазначив, що ОСОБА_2 виконав належним
чином встановлені договором зобов'язання, у той час як АТЗТ «Консул» не виконало своє
зобов'язання щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 11.10.2009 року та реєстрації за позивачем права власності на вищезазначене нерухоме майно.
В даному випадку висновок суду про наявність правових підстав для захисту права позивача зроблений з неправильним застосуванням ст. 392 Цивільного кодексу України, за якою власник майна може пред'явити позов про визнання його права
власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
За змістом вищезазначеної норми закону потреба в цьому заході захисту права
власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена
відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється
ними.
З урахуванням зазначеного наведені у позові обставини не можуть бути
підставою для ухвалення рішення щодо визнання права власності, оскільки у матеріалах
справи відсутні докази оспорювання або невизнання відповідачем права власності
позивача на майно.
Підставою зустрічного позову фактично є той факт, що ОСОБА_1, який
не має жодного відношення до спірного об'єкту, висловлювався, що він не вважає
ОСОБА_2 власником, у зв'язку з чим не виконав умови договору про надання
послуг з реєстрації.
Проте наведена позиція ОСОБА_1 ніяким чином не впливає на правовий статус спірного майна, оскільки він не є особою, від якої відповідне право перейшло, або особою, яка може претендувати на таке право, тому відмову у реєстрації права власності не можна вважати оспорюванням чи невизнанням права власності.
Будь-яких інших підстав щодо правомірності своїх вимог, ОСОБА_2
наведено не було.
Згідно з ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого
цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не
заборонені законом, таке право вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону.
Судом зазначено, що 11.10.2009 року між АТЗТ «Консул» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомості: будівлі АДРЕСА_1, загальною площею 2565,3 кв. м., та об'єкту незавершеного
будівництва, станом готовності 98 відсотків, по АДРЕСА_2.
Посилаючись на інвестиційний договір від 12.06.2002 року № 1 та договір купівлі - продажу від 17.11.2000 року № 723, суд вважав АТЗТ «Консул» належним
власником відчужуваного майна.
Разом з тим, документи на підтвердження права власності АТЗТ «Консул»
судом не досліджувались і, відповідно, ним залишено без уваги ту обставину, що на
виконання зазначеного інвестиційного договору Товариством прийнято у власність
частину нежитлового приміщення будинку АДРЕСА_1 загально площею А 781,7 кв. м., в той час як предметом спору у даній справі є приміщення площею 2565,3 кв. м.
Окрім того, умовами п.5.1.2 цього договору передбачено, що інвестор (АТЗТ
«Консул») зобов'язався не відчужувати, не давати під заставу на користь третіх осіб частину спірного будинку до завершення виконання умов цього договору та введення частини будинку до експлуатації після реконструкції в установленому порядку.
Відповідно до ч.3 ст. 61 ЩІК України обставини, встановлені судовим
рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної
сили, не доказуються при розгляді інших справ.
Рішенням господарського суду м. Києва від 09.08.2013 у справі №
910/13173/13 встановлено, що умови інвестиційного договору від 12.06.2002 №1 не
виконані з боку АТЗТ «Консул», будинок не введений до експлуатації після
реконструкції, і за таких обставин АТЗТ «Консул» не мало права відчужувати вказаний нежилий будинок на користь ОСОБА_2
Як зазначив апелянт, законність договору купівлі-продажу від 17.11.2000 року
№ 723 об'єкту незавершеного будівництва, станом готовності 98 відсотків, по вул.
Виборзькій у м. Києві наразі перевіряється господарським судом м. Києва у справі за
позовом прокурора Солом'янського району м. Києва.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільних справах» рішення суду як найважливіший
акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і
свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу
верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватися вимог про
законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (ч. І ст. 213 ЦПК).
Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного
судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК вирішив справу згідно з нормами матеріального
права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК
України, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно
з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,
підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають
вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають
доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають
встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для
вирішення справи.
Рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25.03.2013 року в
оскаржуваній частині зазначеним вимогам не відповідає, не ґрунтується на нормах
чинного законодавства, у зв'язку з чим згідно зі ст. 309 ЦПК України підлягає
скасуванню.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307,309,316 ЦПК України.
колегія суддів -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва - задовольнити.
Рішення Брянківського міського суду Луганської області від 25 березня 2013 року змінити:
- залишити без змін в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Акціонерне товариство
закритого типу «Консул», про стягнення суми боргу;
- в іншій частині скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Акціонерного товариства закритого типу «Консул» про визнання права власності - відмовити.
Рішення набирає чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене
шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: