Справа № 165/2811/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Ференс-Піжук О.Р.

Провадження № 22-ц/773/54/14 Категорія: 51 Доповідач: Мудренко Л. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Мудренко Л. І.

суддів - Осіпука В. В., Русинчука М. М.,

при секретарі - Лимар Р. С.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, внесення запису у трудову книжку, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 18 листопада 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

02 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про встановлення факту перебування в трудових відносинах, внесення запису в трудову книжку, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку з моменту звільнення та моральної шкоди.

Вимоги обгрунтовувала тим, що в період з 01.07.2012 р. по 21.02.2013 р. працювала в кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" та "ІНФОРМАЦІЯ_2", які знаходяться в місті Нововолинську та належать ОСОБА_3 та ОСОБА_5, поєднуючи роботу офіціанта, бармена та прибиральниці. По домовленості заробітна плата мала виплачуватись в розмірі по 10 грн. за одну годину роботи. Вважала, що оскільки вона працювала, то відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2012 рік" та Закону України «Про Державний бюджет на 2013 рік» має право на мінімальну заробітну плату за період з 01.07.2012 р. по 21.02.2013 р., що в загальній сумі становить 7565 грн., з яких підприємцем ОСОБА_3 сплачено її 3100 грн., тобто заборгованість становить 4465 грн. Крім того, у зв'язку з порушенням її прав, позивачка просила суд стягнути з відповідачів на її користь середньомісячний заробіток за період з моменту її звільнення до моменту винесення рішення у справі, а також 2000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 18 листопада 2013 року позов задоволено частково. Встановлено факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 внести запис у трудову книжку ОСОБА_1, зазначивши дату прийняття на роботу 10 жовтня 2012 року та дату звільнення з роботи 21 лютого 2013 року. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо стягнення судового збору в дохід держави.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення суду скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В ході апеляційного розгляду даної справи позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу із зазначених у ній підстав.

Відповідач ОСОБА_3 та представник відповідача ОСОБА_4 апеляційну скаргу позивача не визнали та просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, хоч була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції з наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено, що 01 травня 2012 року між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позички нежитлового приміщення відповідно до якого ОСОБА_5 передала у тимчасове безоплатне користування ОСОБА_3 нежитлове приміщення, а саме кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, строк дії договору визначено сторонами - два роки (а.с. 14).

Отже, господарську діяльність в кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" безпосередньо здійснювала ОСОБА_3, що не заперечувала в судовому засіданні остання, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог позивачки до ОСОБА_5

Згідно договору оренди приміщення від 01 грудня 2012 року ОСОБА_3 орендує у ОСОБА_6 приміщення кафе "ІНФОРМАЦІЯ_2", що знаходиться в АДРЕСА_2, термін оренди визначено сторонами 363 дні (а.с. 79).

Відповідач ОСОБА_3 з 09 жовтня 2012 року зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як фізична особа - підприємець, з 10 жовтня 2012 року взята на облік як платник податків (а.с. 80, 81).

Вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 17 липня 2013 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України, а саме у грубому порушенні законодавства про працю, що виявилось у неукладенні із найманим працівником ОСОБА_1 трудового договору (а.с. 4).

Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 лише з 10 жовтня 2012 року по 21 лютого 2013 року, відтак у трудову книжку ОСОБА_1 підлягає внесення запису із зазначенням дати прийняття її на роботу 10 жовтня 2012 року та дати звільнення з роботи 21 лютого 2013 року.

Суд першої інстанції підставно не взяв до уваги наведений в позовній заяві розрахунок заборгованості виходячи з розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом України "Про державний бюджет на 2012 рік" та Законом України "Про державний бюджет на 2013 рік", оскільки судом з пояснень позивачки встановлено, що вона отримала від ОСОБА_3 заробітної плати 3100 грн., також вона отримувала від ОСОБА_3 оплату за виконану роботу погодинно - 10 грн. за годину, або 500 грн. за тиждень роботи, починаючи з жовтня 2012 року вона приблизно два тижні працювала, тиждень була вихідна, з 2013 року працювала погодинно.

Встановлено, що позивач не зверталась до ОСОБА_3 з вимогою про виплату розрахункових.

Належних доказів на підтвердження невиплати їй заробітної плати за відпрацьований час у підприємця ОСОБА_3 та підставності вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи, що передбачено ст. 117 КзпП України, позивач не надала, а тому суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 4465 грн. та середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку, а тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Судом першої інстанції правильно відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди, оскільки позивач не надала жодних доказів завдання їй моральної шкоди діями чи бездіяльністю відповідачів. Як вбачається з її пояснень, даних в суді першої інстанції, вона самостійно, одноособово прийняла рішення не виходити на роботу, після 21 лютого 2013 року не пред'являла до відповідачів вимог про виплату коштів, а лише 28 березня 2013 року звернулась з заявою до прокуратури міста Нововолинська. Після постановлення судом вироку від 17 липня 2013 року стосовно ОСОБА_3, вона також не зверталась до останньої із заявою про внесення запису в трудову книжку за період роботи у фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, встановлений вироком суду. Отже є правильним висновок суду, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди безпідставні.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 частково.

Частинами 1 та 3 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи також не спростовують висновків суду.

Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 18 листопада 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: