Справа № 463/682/13 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.
Провадження № 22-ц/783/4766/13 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.
Категорія: 2
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого судді - Струс Л.Б.
суддів: Шандри М.М., Шумської Н.Л.
при секретарі: Березюку О.З.
за участю: ОСОБА_2, представників ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 24 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третіх осіб: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ЛКП «Господар» про виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернулась із позовом до відповідачів, третіх осіб про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності - горище, площею 5,73 м. кв., що знаходиться у будинку АДРЕСА_9 та фактично зайняте здійсненою до квартири АДРЕСА_1 добудовою. Свої вимоги мотивує тим, що являється власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 18,7 м. кв. Відповідачу належить на праві власності квартирна НОМЕР_1. Будинок АДРЕСА_9 складається з семи квартир, власники яких є співвласниками усіх допоміжних приміщень в будинку на праві спільної сумісної власності, в тому числі горища. На даний час між нею та відповідачем виник спір з приводу здійснення нею права власності на горище. Відповідно до вимог ст. 370 ЦК України вона має право на виділ частки в натурі із майна, що є у спільній сумісній власності, а тому просить позов задоволити.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю вимог.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_2 подавши апеляційну скаргу, у якій зазначає, що вважає рішення незаконним, необгрунтованим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Не погоджується із висновком суду що горище є неподільною річчю, оскільки згідно ст. 183 ЦК України передбачено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Також вказує, що суд у своєму рішенні не надав оцінки висновку експерта ПП «Юридично-експертна компанія «ЮРЕКС» №9/11е, відповідно до якого технічно можливо виділити належну позивачу частку горища у натурі площею 5,73 кв.м., та не навів мотивів його неприйняття.
Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2013 року та постановити нове, яким позов задоволити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2, представників ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно до вимог статей 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, та не обмежений доводами скарги, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно з положеннями ст.ст.21, 24, 41 Конституції України, ст.ст.319, 358 ЦК всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Виходячи з цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом.
В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Згідно частинам 1 та 2 статті 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Вказані норми ЦК України є різними за своєю природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша з них передбачає право власника, який виділяється, на частку зі спільного майна, а друга - право на поділ майна в натурі з припиненням права спільної часткової власності.
Тобто у даному випадку йдеться про поділ нерухомого майна, а саме набуття можливості самостійно володіти та розпоряджатися часткою спільної будівлі - горища.
Як встановлено ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_9 складається із семи квартир та перебуває на балансі Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, як власника житлового фонду Личаківського району м. Львова.
Як встановлено матеріалами справи, а саме реєстраційним посвідченням (а.с.6), довідкою з місця проживання (а.с.8), позивач проживає та є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 18,7 м.кв..
Крім цього, з довідок ЛКП «Господар» (а.с.7-14) вбачається, що відповідач ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_3, третя особа ОСОБА_11- власником квартири АДРЕСА_4, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_9- власниками квартири АДРЕСА_5, третя особа ОСОБА_7- власником квартири АДРЕСА_6, третя особа ОСОБА_10- власником квартири АДРЕСА_7, третя особа ОСОБА_12 - власником квартири АДРЕСА_8.
Окрім того судом встановлено, що квартира позивача НОМЕР_2 та квартира відповідача НОМЕР_1 знаходяться на останньому поверсі будинку АДРЕСА_9. При цьому горище будинку перебуває у спільній сумісній власності всіх співвласників будинку.
Позивач просив виділити їй у власність частину горища, що відповідає частці її власності у будинку, технічна можливість виділення частки в натурі не заперечується технічним заключенням (а.с.73-80) висновком експерта ПП «Юридично-експертна компанія «ЮРЕКС» №9/11е, відповідно до якого технічно можливо виділити належну позивачу частку горища у натурі площею 5,73 кв.м.
Суд відмовляючи в задоволенні позову вважав, що позовні вимоги позивача є безпідставними з вказаним висновком суду, колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Право спільної власності на допоміжні приміщення є невід'ємним правом кожного власника квартири незалежно від підстав його набуття - приватизація, купівля-продаж, спадкування, інші цивільно-правові угоди та є однаковими юридично значимими підставами набуття права власності на квартиру.
Відповідно до ст.364 ЦК (на яку посилався позивач як на підставу своїх вимог) співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Зазначена ст.364 ЦК визначає порядок добровільного виділу співвласнику частки в натурі у спільному майні. Враховуючи вимоги ч.3 ст.358 ЦК України можливе виділення у володіння та користування співвласника таких частин у спільному майні, які не співпадатимуть з їх ідеальними частками.
Згідно до положень ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Суд, відмовляючи в задоволенні позову прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, тому рішення слід скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Окрім того в матеріалах справи відсутні будь-які об'єктивні та переконливі докази того, що позивачкою порушено право відповідача ОСОБА_6 управлінням майном, а саме горищем між тим слід врахувати висновк експерта ПП «Юридично-експертна компанія «ЮРЕКС» №9/11е, відповідно до якого технічно можливо виділити належну позивачу частку горища у натурі площею 5,73 кв.м.
Колегія суддів також враховує думку третіх осіб власників інших квартир, які при розгляді справи в районному суді підтримали позовні вимоги позивача (а.с.60-65) тим самим даючи згоду на виділ частки у спільному майні, окрім того представник третьої особи ЛКП «Господар» не заперечив щодо задоволення позову та не надав суду належних доказів щодо неможливості виділення частки позивачеві чи наявності перешкод забезпечення експлуатації будинку у зв'язку з цим.
А відтак районний суд помилково відмовив у задоволені вимог позивача щодо виділу частки майна.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 209, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третіх осіб: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, ЛКП «Господар» про виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності задовольнити.
Виділити ОСОБА_2 частку із майна, що є у спільній власності, а саме горище площею 5,73 кв. м., що знаходиться у будинку АДРЕСА_9.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий /підпис/
Судді /підписи/
З оригіналом згідно
Суддя Апеляційного суду
Львівської області Струс Л.Б.