Справа № 122/21394/13-ц

Провадження по справі 2/122/2547/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 року                                місто Сімферополь

Залізничний районний суд м. Сімферополя у складі :

головуючого судді - Шильнова М.О.,

при секретарі - Іоновій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сімферополя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Аперто» ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовною заявою до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Аперто» ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 29.10.2007 вона була прийнята на роботу у кафе-піцерію «Аперто» на посаду повара. У грудні 2007 року керівництво підприємство дізналось про вагітність та запропонувало написати заяву про звільнення. У наказі про звільнення була зазначено формулювання «за власним бажанням на підставі ст. 36 п. 2 КЗпП України», однак у трудову книжку був зроблений напис «звільнена за власним бажанням на підставі ст. 37 п. 2 КЗпП України». Після закінчення декретної відпустки 02.03.2011 року вона стала шукати роботу, однак при влаштуванні на роботу їй відмовляють у зв’язку з тим, що запис у її трудовій книжці не відповідає чинному законодавству. У червні 2013 року після звернення до суду запис про її звільнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аперто» був виправлений. Однак до теперішнього часу не вирішено питання про відшкодування їй моральної шкоди. На підставі наведеного, просила відновити пропущений строк на зверненя до суду з позовом про стягнення моральної шкоди та стягнути з директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Аперто» ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач до судового засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи сповіщений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, дослідивши в судовому засіданні всі наявні матеріали справи та надані докази, вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 29.10.2007 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аперто» (а.с. 3).

Наказом № 56-к від 31.12.2007 року ОСОБА_1 була звільнена з посади повара за власним бажанням у відповідності до ст. 36 п. 2 КЗпП України (а.с. 4).

У трудовій книжці ОСОБА_1 був зроблений запис, що на роботу ОСОБА_1 прийнята 29.11.2007 року та звільнена 31.12.2007 року за власним бажанням на підставі ст. 37 п. 2 КЗпП України (а.с.9-10).

26.06.2013 року у трудову книжку ОСОБА_1 внесено зміни та зазначено, що на роботу ОСОБА_1 прийнята 29.10.2007 року та звільнена 31.12.2007 року за згодою сторін на підставі ст. 36 п. 1 КЗпП України.

Вважає, що зазначеними діями їй спричинена шкода, у зв’язку з тим, що вона тривалий час після закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не могла влаштуватись на роботу через невідповідності у трудовій книжці.

За змістом ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З матеріалів справи вбачається, що позивачку було звільнено з займаної посади 31.12.2007 року, трудову книжку вона отримала у квітні 2008 року. Позовна заява надійшла до суду 15.10.2013 року.

У разі пропуску з поважних причин цього строку суд може поновити цей строк.

Таким чином, позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Закон не визначає переліку причин пропуску строку на звернення до суду, які є поважними, тому питання про поважність таких причин вирішується в кожному конкретному випадку із урахуванням обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що після звільнення ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку, після закінчення відпустки по догляду за дитиною вона зверталась до громадських організації з проханням допомогти врегулювати спір мирним шляхом.

Матеріали справи не містять даних про розгляд звернення, в інтересах ОСОБА_2

Зважаючи на наведене, суд вважає причину пропуску строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України, поважною, тому поновлює його.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає тільки за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав.

За правилами статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім встановлених ст. 61 цього Кодексу випадків.

Позивачкою не надано суду жодних доказів завдання їй відповідачем моральної шкоди, а саме доказів того, що вона не могла влаштуватись на роботу у зв’язку з чим зазнала моральних страждань та доказів того, що зазначені страждання їй були завдані саме директором ТОВ «Аперто» ОСОБА_2

Крім того, позивачкою не надано доказів того, що вона зазнавала додаткових зусиль для організації свого життя, не здобув таких доказів і суд у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 233, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Аперто» ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди – задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду, як пропущений нею з поважних причин.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Аперто» ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Повний текст рішення складений 24.12.2013 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя