УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1530/13Головуючий суду першої інстанції:Красіков С.І.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"24" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом Ленінського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 16 жовтня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року Ленінський РВ ГУ МВС України в АР Крим звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання його особою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 є власністю держави в особі МВС України і знаходиться в оперативному управлінні Ленінського райвідділу міліції. З 08.08.2007 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований відповідач ОСОБА_6, який фактично в неї не проживає. Комісією Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим на протязі шести місяців у період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року проводилися перевірки умов проживання відповідача за місцем його реєстрації та було встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 ніхто не проживає. У зв'язку з тим, що відповідач не мешкає в спірному жилому приміщенні понад шість місяців без поважних причин, позивач на підставі ст.ст. 71,72 ЖК України та ст. 317 ЦК України просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 16 жовтня 2013 року позовні вимоги Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим задоволено. Визнано ОСОБА_6 особою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт зазначає, що судом, як доказ не проживання відповідача у спірному жилому приміщенні, були прийняті акти обстеження, складені за ініціативою позивача, які мають деякі суперечності і викликають сумніви щодо об'єктивності інформації, наявної в них, оскільки при їх складанні працівниками Ленінського РВ ГУ МВС України була присутня сусідка ОСОБА_7, чоловік якої - ОСОБА_8 є працівником Ленінського РВ ГУ МВС України.

Крім того, апелянт вважає, що заперти двері та завішені вікна у квартирі не свідчать про те, що він не поживає у жилому приміщенні. Також апелянт зазначає, що під час розгляду справи ним давалися пояснення стосовно причини занедбаності двору, а саме те що двір є спільним та що на його вбирання не вистачає часу. Крім того, на думку апелянта, позивачу було відомо місце роботи ОСОБА_6 і він мав можливість безпосередньо звернутися до нього та провести огляд квартири.

Також, апелянт посилається на те, що в актах обстеження житла загальна площа квартири АДРЕСА_1 складає 93,0 кв.м, житлова площа - 42,7 кв.м. Під час розгляду справи судом були досліджені матеріали цивільної справи № 113/3803/13, зокрема, ордери № 1016, 1015, з яких вбачається, що в ордері на службове приміщення № 1016, який видано на заняття квартири № 2 у цьому будинку, житлова площа складає 21,6 кв.м; в ордері № 1015, який видано на заняття квартири АДРЕСА_1 житлова площа складає 21,1 кв.м, таким чином виходить, що площа обох квартир складає 42,7 кв.м (21,1+21,6), тому житлової площі на АДРЕСА_1 не залишається. Таким чином, на думку апелянта, свідоцтвом про право власності позивача не охоплюється АДРЕСА_1, а тому підстави вважати, що порушені житлові права власника відсутні.

Апелянт, крім того, зазначає, що судом не враховано те, що у спірній квартирі знаходяться його особисті речі і предмети побуту та не вірно витлумачені пояснення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, не надано належної правової оцінки довідкам, що підтверджують споживання житлово - комунальних послуг у спірному житловому приміщенні.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності відповідача на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, матеріали інвентарної справи на будинок АДРЕСА_1, матеріали цивільної справи № 2/113/1105/2012, 113/3803/2012, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази, на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що будинок АДРЕСА_1 належить державі в особі Міністерства внутрішніх справ (в оперативному управлінні Ленінського районного відділу Головного управління МВС України в АР Крим) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.06.2012 року, видане Ленінською селищною радою на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської селищної ради № 185 від 27.06.2012 року (а.с. 3). Будинок АДРЕСА_1 має загальну площу 93,0 кв.м, житлову площу 42,7 кв.м і складається з: житлового будинку літ. «Б», сараїв літ. «В», «Д», «З», гаражу літ. «Е», вбиральні літ. «Ж», огорожі 1-4. Ленінський районний відділ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в АР Крим згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 418242, зареєстрований як юридична особа 10.07.1994 року.

З інвентарної справи на будинок АДРЕСА_1, яка оглядалася при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, слідує, що будинок літ. «Б» з 1972 року складався з трьох квартир загальна площа яких складала 92,6 кв.м, житлова - 63,8 кв.м (загальна площа квартири № 1 складає 29,7 кв.м, житлова - 21,1 кв.м, загальна площа квартири № 2 складає 31,9 кв.м, житлова - 21, 1 кв.м, загальна площа АДРЕСА_1 складає 31,0 кв.м, житлова - 21,6 кв.м). З акту поточних змін, який складено при проведенні 25.05.2012 року інвентаризації будинку літ. «Б», слідує, що квартири АДРЕСА_1 об'єднані в одну квартиру, загальна площа якої складає 62,0 кв.м, житлова - 21,1 кв.м, допоміжна - 40,9 кв.м; загальна площа квартири № 2 складає 31,0 кв.м, житлова площа - 21,6 кв.м, допоміжна - 9,4 кв.м; загальна площа всього будинку літ. «Б» складає 93,0 кв.м, житлова - 42,7 кв.м, допоміжна - 50,3 кв.м.

Рішенням шостого скликання виконавчого комітету Ленінської селищної ради № 185 від 27.06.2012 року оформлено право власності на житловий будинок літ. «Б» (загальною площею 93,0 кв.м, житловою - 42,7 кв.м із господарськими забудовами) по АДРЕСА_1 за державою в особі МВС України (в оперативному управлінні Ленінського районного відділу ГУ МВС України в АР Крим).

З матеріалів справи слідує, що відповідач ОСОБА_6 в 2007 році закінчив Київський національний університет внутрішніх справ і призначений на посаду оперуповноваженого ВКМСН Ленінського РВ, зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 з 08.08.2007 року, як член сім'ї ОСОБА_11 (батька відповідача) (а.с. 11). Зі змісту Форми № 16 та довідки начальника Ленінського РВ ГУ ДВС України в АР Крим від 15.02.2013 року, вбачається, що ОСОБА_11 у 1986 році прибув з м. Орел і був зареєстрований разом із дружиною ОСОБА_12 та неповнолітніми синами ОСОБА_13 та ОСОБА_14 у квартирі АДРЕСА_1. 18.06.2008 року ОСОБА_11 змінив місце реєстрації на будинок АДРЕСА_2, на час розгляду справи у спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_6

Рішенням виконавчого комітету Ленінської селищної ради № 234 від 29 серпня 2012 року квартирам АДРЕСА_1 присвоєно статус службових жилих приміщень.

За наказами начальника Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим № 369 від 24.07.2012 року та № 579 від 17.12.2012 року (а.с. 12-13) створена комісія з обстеження будинку АДРЕСА_1, актами якої від 01.10.2012 року, 03.11.2012 року, 17.12.2012 року, 17.01.2013 року, 24.02.2013 року, 23.03.2013 року, 18 .04.2013 року (а.с. 4-10) встановлено, що в АДРЕСА_1 указаного будинку ніхто не проживає, комунальними послугами не користується, квартира знаходиться в занедбаному стані, до лінії електропередачі не підключена.

Задовольняючи позовні вимоги Ленінського РВГУ МВС України в АР Крим про визнання ОСОБА_6 особою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не проживає у спірній квартирі без поважних причин понад встановлений статтею 71 ЖК України строк.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки він відповідає обставинам справи та узгоджується з нормами права.

Правовідносини по користуванню жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду врегульовані главою 2 розділу III Житлового Кодексу України.

Частиною 3 статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно положень статті 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться згідно з ст.72 ЖК України в судовому порядку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 (із змінами внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 15 від 25.05.1998 року та № 7 від 30.05.2008 року) "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи, які повинні підтверджуватись належними та допустимими доказами, як це передбачено статтями 58, 59 ЦПК України.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. ст. 71, 72 ЖК України наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців.

Зі змісту зазначеної статті, обставинами, які мають значення для справи, і які у відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України повинен довести позивач є: не проживання особи у житловому приміщенні без поважних причин понад шість місяців.

Вирішуючи справу, місцевий суд з урахуванням вимог ст. 212 ЦПК України дав належну правову оцінку наданим позивачем доказам, а саме: актам обстеження квартири АДРЕСА_1, які складені комісією Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим в період з жовтня 2012 року по квітень 2013 року в кількості 7 штук, якими встановлено факт не проживання відповідача у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин, довідці Ленінського РЕМ про споживання електроенергії у зазначений період мешканцями спірного жилого приміщення, показанням свідків.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну правову оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта стосовно того, що свідоцтвом про право власності позивача на будинок АДРЕСА_1 не охоплюється АДРЕСА_1, де зареєстрований відповідач, оскільки будинок складається з двох квартир АДРЕСА_1 загальною площею 93 кв.м і площа АДРЕСА_1 в них не входить, колегією суддів не приймаються у зв'язку із тим, що такі доводи спростовуються відомостями, наявними в інвентарній справі БТІ на будинок АДРЕСА_1, де зазначено, що АДРЕСА_1 після об'єднання квартир АДРЕСА_1 в одну квартиру АДРЕСА_1. Площа АДРЕСА_1 (31 кв.м), відповідно до даних технічної інвентаризації, залишилася без змін і співпадає з площею у АДРЕСА_1 (31 кв.м), отже, об'єкт нерухомості - квартира АДРЕСА_1, залишився без змін, але змінилася його нумерація АДРЕСА_1.

Посилання апелянта на те, що площа приміщення АДРЕСА_1, зазначена в Актах обстеження, має розбіжності з площею приміщень, яка зазначена в ордерах на службові жили приміщення, що видані ОСОБА_8 на АДРЕСА_1 (жила площа 21,1 кв.м) та ОСОБА_15 на АДРЕСА_1 (жила площа 21,6 кв.м), не приймаються колегією суддів, оскільки спростовуються як матеріалами справи № 2/113/1105/2012, 113/3803/2012, так і матеріалами інвентарної справи на будинок АДРЕСА_1, які оглядалися в судовому засіданні при розгляді справи, і з яких слідує, що загальна площа АДРЕСА_1 ( № 2) складає 31 кв.м, жила площа - 21,6 кв.м. Крім того, викладені доводи апелянта не спростовують факту його не проживання без поважних причин у АДРЕСА_1, яка залишилася без змін як об'єкт нерухомості і після об'єднання квартир АДРЕСА_1. Акти обстеження, на які посилається апелянт, складені з ціллю встановлення проживання або не проживання відповідача в квартирі, в якій він зареєстрований, і місять відомості про те, що відповідач не користується жилим приміщенням на час проведення обстеження, стан приміщення незадовільний, комунікації не проведені.

Також безпідставними, на думку колегії суддів, є доводи апелянта стосовно того, що акти обстеження спірного жилого приміщення є необ'єктивними, оскільки складалися працівниками позивача за участю сусідки ОСОБА_7, яка є дружиною ОСОБА_8, що також є працівником позивача. Члени комісії по обстеженню житлового приміщення у АДРЕСА_1 ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_10, а також ОСОБА_7 і ОСОБА_8, які проживають у квартирі АДРЕСА_1 з 2002 року, допитані в судовому засіданні при розгляді справи судом першої інстанції як свідки, вони підтвердили факт не проживання відповідача у АДРЕСА_1 (пізніше № 2) більше шести місяців без поважних причин, а саме - з 2007 року, їх показання відповідно до ст. 63 ЦПК України судом прийняти і оцінені як докази.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта стосовно того, що судом неправильно розцінені відомості з Ленінського РЕМ про споживання електроенергії мешканцями квартири АДРЕСА_1, оскільки з довідки, наданої Ленінським РЕМ від 01.10.2012 року (а.с. 14-16) слідує, що споживання електричної енергії у спірному жилому приміщенні та відповідна оплата своєчасно проводилася в період з січня 2003 року по грудень 2007 року, з січня 2008 року березень 2008 року споживання електроенергії відсутнє, з квітня 2008 року по травень 2009 року електроенергія споживалася не більше 5 кВт/год. на місяць, оплата не здійснювалася, з червня 2009 року по червень 2012 року електроенергія не споживалася, з липня по вересень 2012 року електроенергія споживалася у незначній кількості, оплата не здійснювалася, відомості про споживання електричної енергії у вересні - грудні 2012 року відсутні (а.с. 27). Отже, посилання апелянта на споживання ним електричної енергії на підтвердження своїх доводів щодо користування жилим приміщенням, є необґрунтованим.

Договір № 431476 про користування електричною енергією, укладений відповідачем з ПАТ ДТЕК «Крименергор» 18 червня 2013 року (а.с. 57-58) не може бути розцінений як доказ користування ОСОБА_6 спірним жилим приміщенням, оскільки указаний договір укладений після звернення позивача до суду із позовом.

Виписка з особового рахунку КП «Ленводканал» на ім'я ОСОБА_6 (а.с. 56) про нарахування оплати за надання послуг з водопостачання та водовідведення за період з березня 2012 року по травень 2013 року не може бути безперечним доказом фактичного споживання зазначених послуг відповідачем у спірному жилому приміщенні, оскільки нарахування проводилися виходячи з кількості зареєстрованих у квартирі осіб (1) за встановленою нормою споживання відповідно до тарифу у сумі 40,50 грн. на місяць, оплата за послуги з водопостачання та водовідведення за період з березня 2012 року по травень 2013 року в сумі 283,50 грн. (а.с. 28) здійснена ОСОБА_6 23 травня 2013 року, після звернення позивача до суду із позовом (26.04.2013 року).

Крім того, з матеріалів цивільної справи № 2/113/1105/2012, 113/3803/2012 за позовом Ленінського районного відділу ГУ МВС України в АР Крим до ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, яка оглядалася в судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції, слідує, що ОСОБА_6 з грудня 2007 року постійно проживає разом із батьками та братом в будинку АДРЕСА_2, який належить матері, на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов не знаходиться, що підтверджується рапортами начальника ВКМСН Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим, складеними в період з серпня 2007 року по березень 2010 року (а.с. 73-99 справа № 2/113/1105/2012, 113/3803/2012), довідкою Ленінської центральної районної лікарні від 05.12.2012 року (а.с. 101 справа № 2/113/1105/2012, 113/3803/2012).

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції представник позивача також підтвердив, що відповідач не знаходиться на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, договір найму жилого приміщення з ним також не укладався.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги Ленінського РВ ГУ МВС України в АР Крим про визнання ОСОБА_6 особою, що втратила право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1, правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував норми матеріального права, що їх регулюють, та дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не надано належних доказів, які б підтвердили поважність причин його відсутності у спірній квартирі понад 6 місяців, а також те, що до спірній квартирі він інтерес не втрачав та ніс витрати по її утриманню та обслуговуванню, що існують обставини, які б перешкоджали відповідачу користуватися спірним приміщенням.

Доводи апелянта стосовно того, що у спірному жилому приміщенні знаходяться належні йому речі, предмети побуту, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України не підтверджені належними та допустимими доказами. До того ж, зберігання у спірному жилому приміщенні речей, не є безспірним доказом користування цим приміщенням для проживання.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не містять.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Ленського районного суду АР Крим від 16 жовтня 2013 року відхилити.

Рішення Ленського районного суду АР Крим від 16 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко