ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
23 грудня 2013 року місто Севастополь 17 год. 56 хв. Справа №827/2465/13-а
Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:
судді - Водяхіна С.А.,
секретар - Прокопенко О.О.,
за участю:
представників позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» - Туркменова Абит Толлаєвича, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі 22 вересня 1998 року, Басалай Валентини Михайлівни, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Гагарінським РВ УМВС України в м. Севастополі 28 серпня 1997 року;
представника відповідача - Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі - Буштуєва Артема Сергійовича, посвідчення серії НОМЕР_3 від 15 жовтня 2012 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовом до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 вересня 2013 року № 0000920220 про донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 37 485 грн. 00 коп.; № 0000930220 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 36 247 грн. 00 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що податковим органом безпідставно зроблено висновок про заниження об'єкту оподаткування з податку на додану вартість та з податку на прибуток, оскільки позивачем при проведені перевірки надані всі необхідні належним чином оформлені документи, у тому числі податкові та видаткові накладні, що підтверджують правомірність віднесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» сум по операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю «Електромантаж-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бареллі Н» до складу податкового кредиту та валових витрат. Представники позивача зазначають, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, усі укладені між сторонами угоди є дійсними якщо їх недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочину повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Отже, оскільки укладені між позивачем та контрагентами договори не віднесені до категорії нікчемних правочинів, рішення суду про визнання угод недійсними відсутні, придбання товару та послуг оформлено належним чином первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, тому висновки податкового органу про нікчемність правочинів не підтверджуються матеріалами перевірки.
У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні.
Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодився у повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях. Зазначив, що позивачем не надані до перевірки первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції, а також документи, які підтверджують зв'язок понесених витрат підприємства з його господарською діяльністю. Крім того, надані позивачем до перевірки податкові накладні складені з порушенням вимог податкового законодавства, а саме: в окремих рядках не заповнені реквізити податкової накладної.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, допитавши свідка, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі у період з 19 серпня 2013 року по 23 серпня 2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж-Трейд» за період листопад-грудень 2011 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бареллі Н» за період червень 2012 року.
За результатами перевірки відповідачем складено акт від 27 серпня 2013 року № 1501/10/27-03-22-18/33647240/52, у якому зафіксовані порушення: пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 24990 грн. 00 коп., у тому числі за листопад 2011 року у сумі 3095 грн. 00 коп., за грудень 2011 року у сумі 19883 грн. 00 коп., за червень 2012 року у сумі 2012 грн. 00 коп.; підпункту 134.1 .1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 26 973 грн. 00 коп., у тому числі по періодам: ІІ - ІУ квартали 2011 року у суму 8424 грн. 00 коп., за півріччя 2012 року - у сумі 18 549 грн. 00 коп.
На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: від 12 вересня 2013 року № 0000920220 про донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 37 485 грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем 24 990 грн. 00 коп., за штрафними санкціями - 12 495 грн. 00 коп., та від 12 вересня 2013 року № 0000930220 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 36 247 грн. 00 коп., у тому числі за основним платежем - 26 973 грн. 00 коп. та за штрафними санкціями у сумі 9 274 грн. 00 коп.
Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статті 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.
Згідно зі статтею 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Пункт 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлює, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті (собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати складаються з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг); інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу (інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат) крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту «г» підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.
Згідно з підпунктами 138.4, 138.5 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
Пунктом 140.2 статті 140 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів або витрат (балансової вартості основних засобів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації. Перерахунок доходів та витрат (балансової вартості основних засобів) також проводиться сторонами: у звітному періоді (періодах), в якому витрати та доходи (балансова вартість основних засобів) за правочином, визнаним недійсним, були враховані в обліку сторони правочину - у разі визнання судом правочину недійсним; у звітному періоді, в якому рішення суду про визнання правочину недійсним набуло законної сили - у разі визнання правочину недійсним з інших підстав.
Відповідно до підпункту 139.1.1 та підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат - витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пункти 152.1, 152.3 статті 152 Податкового кодексу України визначають, що податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі статтею 149 цього Кодексу.
Доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими цим розділом, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.
Згідно з підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування з податку на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу (орендарю).
Порядок формування податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду: у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).
Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом 11 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
В силу пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом наведених норм Податкового кодексу України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, які мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість. Необхідною умовою для віднесення понесених при придбанні товарів (робіт, послуг) витрат та сплачених у ціні цих товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу витрат виробництва та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в господарській діяльності. Отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата товарів (послуг) відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість.
При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.
З урахуванням принципу персональної відповідальності, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру податкового кредиту.
У ході судового розгляду встановлено, що 01 листопада 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» було укладено договір поставки № 39, відповідно до якого продавець (ТОВ «Електромонтаж-Трейд») продає, а покупець (ТОВ «Мега-Мит») придбає товар на умовах, встановлених цим договором.
01 червня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бареллин» та позивачем було укладено договір поставки № 8, відповідно до якого продавець (ТОВ «Бареллин») продає, а покупець (ТОВ «Мега-Мит») придбає товар на умовах, встановлених цим договором.
Відповідно до умов зазначених договорів продавець здійснює поставку товару в пункт доставки відповідно до заявки (замовлення) покупця за свій рахунок.
На виконання зазначених договорів у період з листопада по грудень 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Електромантаж-Трейд» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» прийняло товару на загальну суму 137 872 грн. 30 коп., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 22 978 грн. 71 коп.
За період червень 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бареллі Н» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» прийняло товару на загальну суму 12 073 грн. 20 коп., у тому числі податок на додану вартість у розмірі 2012 грн. 20 коп.
За фактом відвантаження товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж-Трейд» було видано наступні видаткові накладні: від 29 грудня 2011 року № ЕТ-0000313 на суму 93 920 грн. 40 коп., у тому числі ПДВ - 15 653 грн. 40 коп., від 15 грудня 2011 року № ЕТ-0000312 на суму 25 384 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ - 4 230 грн. 70 коп., від 18 листопада 2011 року № ЕТ-0000250/1509 на суму 11 229 грн. 96 коп., у тому числі ПДВ - 1871 грн. 66 коп., від 01 листопада 2011 року № ЕТ-0000249/1508 на загальну суму 7337 грн. 70 коп., у тому числі ПДВ - 1 222 грн. 95 коп.
Також Товариством з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж-Трейд» було виписано, а позивачем пред'явлено під час проведення перевірки, наступні податкові накладні: від 29 грудня 2011 року № 171 на суму 93 920 грн. 40 коп., у тому числі ПДВ - 15 653 грн. 40 коп., від 15 грудня 2011 року № 118 на загальну суму 25 384 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ - 4 230 грн. 70 коп., від 18 листопада 2011 року № 100 на загальну суму 11 229 грн. 96 коп., у тому числі ПДВ - 1 871 грн. 66 коп. та від 01 листопада 2011 року № 26 на загальну суму 7 337 грн. 70 коп., у тому числі ПДВ - 1 222 грн. 95 коп.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Бареллі Н» за фактом відвантаження товару було видано наступні видаткову накладну від 08 червня 2012 року № БА-0000203/958 на загальну суму 12 073 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ - 2 012 грн. 20 коп., та податкову накладну від 08 червня 2012 року № 25 на загальну суму 12 073 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ - 2 012 грн. 00 коп.
Факт перерахування коштів на розрахункові рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж-Трейд» у сумі 137 872 грн. 30 коп. та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бареллі Н» у сумі 12 073 грн. 20 коп. підтверджується банківськими виписками з розрахункового рахунку позивача.
Відповідно до умов договорів продукти вивозились зі складу продавця транспортом постачальника та за його рахунок.
Оприбуткування позивачем вказаного товару за даними бухгалтерського та складського обліку підтверджується відповідними товарними звітами по складу підприємства.
Крім того, позивачем було укладено наступні договори: договір оренди від 01 січня 2011 року № 1-А, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіа», відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування приміщення площею 250 кв.м., розташоване за адресою: м. Севастополь, п. Штурмове, вул. Чорнореченська, 129, для використання його для здійснення господарської діяльності, виробництва напівфабрикатів, договір від 17 лютого 2011 року № 18 про надання ветеринарних послуг господарюючому суб'єкту при прийманні, переробці, зберіганні та реалізації сировини тваринного та рибного походження, що підлягає державному ветеринарному контролю та нагляду, укладений між позивачем та Севастопольської міської державної лікарнею ветеринарної медицини; договір від 08 лютого 2011 року № 878, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» та державною установою «Севастопольська міська санітарно-епідеміологічна станція», на проведення санітарно-гігієнічних, мікробіологічних досліджень харчових продуктів; договір від 01 січня 2011 року № 151л, укладений між позивачем та закритим акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство 2628», про надання послуг з вивезення сміття.
Доводи відповідача щодо нікчемності правочинів ґрунтуються на відомостях, отриманих від податкових органів, у яких на податковому обліку перебувають контрагенти позивача, а саме: на інформації, що викладена у актах перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж-Трейд» від 01 березня 2012 року № 319/23-325/32004632 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бареллі Н» від 25 жовтня 2012 року № 318/22-200/34772479 про неможливість проведення зустрічної звірки.
У даних актах зазначено, що вказані суб'єкти господарювання не мали можливості фактичного здійснення господарських операцій, оскільки вони не знаходяться за юридичними адресами, у них відсутнє майно та інші необхідні матеріальні ресурси для досягнення економічних результатів.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 № 1232 затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, п.п.6,7 якого визначають, що у разі отримання від суб'єкта господарювання інформації, необхідної для проведення зустрічної звірки, та її документального підтвердження орган державної податкової служби проводить зустрічну звірку. За результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка, яка підписується суб'єктом господарювання (законним чи уповноваженим представником) і посадовими особами органу державної податкової служби та особисто вручається суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку або надсилається суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України та статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» з метою впровадження єдиного порядку направлення та обліку запитів на проведення зустрічних звірок, оформлення, накопичення та реалізації їх матеріалів органами державної податкової служби наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 № 236 затверджені Методичні рекомендації щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок.
Пунктом 4.4 Методичних рекомендації визначено, що у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, зокрема у зв'язку із зняттям з обліку, встановленням відсутності суб'єкта господарювання та/або його посадових осіб за місцезнаходженням (податковою адресою), відповідальний підрозділ складає Акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, реєструє його у Журналі реєстрації довідок про результати проведення зустрічної звірки (актів про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, неявки для підписання, відмови від писання Довідки про результати проведення зустрічної звірки) та вживає відповідних заходів, передбачених актами ДПС України. При подальшому залученні суб'єкта господарювання (посадових осіб суб'єкта господарювання) до проведення зустрічної звірки відповідальний підрозділ органу ДПС забезпечує проведення такої звірки.
Аналізуючи положення пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу, пунктів 6, 7 Порядку №1232, положення Методичних рекомендацій, суд приходить до висновку, що зустрічна звірка може бути проведена податковим органом лише з питань взаємовідносин з певним платником податків (відносно якого проводиться основна перевірка, в ході якої і виникає необхідність ініціювання зустрічної звірки) та в разі наявності у розпорядженні податкового органу первинних документів або надання таких документів платником податків на обов'язковий письмовий запит податкового органу, оскільки зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними з метою з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.
При цьому, відповідно до пунктів 5, 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, судження податкового органу відносно правильності справляння платником податків сум податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки. Чинним законодавством не передбачено відображення таких суджень в акті про неможливість проведення перевірки або акті про неможливість проведення зустрічної звірки, де мають зазначатись лише обставини, котрі спричинили таку неможливість.
Водночас, згідно з пунктом 7.1 Методичних рекомендацій результати лише проведеної зустрічної звірки суб'єкта господарювання підлягають врахуванню в результатах перевірки платника податків органом ДПС - ініціатором та долучаються до матеріалів такої перевірки.
За таких обставин, суд вважає, що за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не повинен містити висновки щодо реальності здійснення господарської діяльності. Наслідком неможливості проведення зустрічної звірки з підстав відсутності суб'єкта господарювання за юридичною адресою, є саме висновок про відсутність такого суб'єкта за місцезнаходженням із зазначенням фактичних обставин. А тому, у відповідності зі статтею 83 Податкового кодексу України лише результати проведеної зустрічної звірки, в ході якої співставляються данні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків, якими є довідка, можуть бути використані податковим органом при перевірці інших платників податків.
Відповідачем - Державною податковою інспекцією в Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі довідок про проведення зустрічних звірок з Товариством з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бареллі Н» суду не надано.
Також суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Крім того, частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до частини другої статті 228 зазначеного Кодексу, є нікчемним.
Отже, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Товариство з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж-Трейд» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Бареллі Н», як на момент здійснення господарських операцій, так і на сьогодні, включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та мають свідоцтва платника податку на додану вартість.
З актів зустрічних звірок контрагентів позивача вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Електромонтаж-Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бареллі Н» задекларовані податкові зобов'язання з податку на додану вартість за взаємовідносинами з позивачем, що підтверджується даними додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та деклараціями з податку на додану вартість за відповідні періоди.
Також суд зазначає, що фактичне виконання господарських операцій підтверджено подальшим використанням у господарської діяльності придбаних продуктів позивачем, що підтверджується дослідженими судом податковими та видатковими накладними на реалізацією цієї продукції.
Судом не приймаються до уваги доводи представника відповідача щодо невідповідності наданих позивачем податкових накладних вимогам Податкового кодексу України у зв'язку з наступним.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.
З наданих позивачем до перевірки податкових накладних, копії яких знаходяться у матеріалах справи, вбачається, що вони містять у собі всі обов'язкові реквізити, у тому числі: вид цивільно-правового договору - «договір постачання», назву, місцезнаходження, податкові номера продавця та покупця, назву товару, його кількість та вартість. Всі податкові накладні підписані керівником підприємств-контрагентів з розшифруванням прізвища та скріплені печаткою, що повністю узгоджується з вимогами, передбаченими Податковим кодексом України.
Відповідачем не наведено жодного доводу та не надано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні докази, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, непов'язаність витрат, понесених на придбання нафтопродуктів, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.
Отже, зазначене свідчить про фактичне виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами з відображенням у податковому обліку відповідних зобов'язань з податку на додану вартість.
Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 12 вересня 2013 року № 0000920220 про донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 37 485 грн. 00 коп., № 0000930220 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 36 247 грн. 00 коп. є протиправними і підлягають скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У ході судового розгляду доводи представника відповідача щодо правомірності дій Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі та допущення Товариством з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» порушень податкового законодавства не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі від 12 вересня 2013 року № 0000920220 про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 37 485 грн. 00 коп.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Нахімовському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі від 12 вересня 2013 року № 0000930220 про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 36 247 грн. 00 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мега-Мит» судовий збір у розмірі 737 грн. 32 коп.
Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено 27 грудня 2013 року.
Суддя С.А. Водяхін