Справа № 107/6158/13-ц
Провадження № 2/107/1864/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2013 р. м. Керч
Керченський міський суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Захарової К.П.
при секретарі – Дробот К.М., Дружиніній К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 Зенуре до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Зенуре про стягнення завдатку та збитків
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до Керченського міського суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником житлового будинку № 12 по вул.. Котовського у м. Керчі. У жовтні 2011 року вона передала ключі від вказаного будинку ОСОБА_2 щоб він доглядав за будинком за її відсутності. Зараз вона повернулася до м. Керчі та бажає проживати у вказаному будинку особисто, однак ОСОБА_3 відмовляється залишати належне їй майно, не впускає її до будинку, змінив замки на вхідних дверях. Посилаючись на вимоги ст.. 391 ЦК України позивач просила суд постановити рішення, яким усунути їй перешкоди у користуванні житловим будинком, шляхом виселення з нього відповідача. ОСОБА_2 зі свого боку звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення завдатку та збитків. Позовні вимоги мотивовані тим, що у вересні 2011 року між ним та ОСОБА_1 була досягнута домовленість по придбання житлового будинку № 12 по вул.. Котовського у м. Керчі, був переданий завдаток у сумі 50 000 грн. та було досягнуто згоди про відстрочку внесення залишку вартості будинку у сумі 50 000 грн. під час укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу через 5 років, про що ОСОБА_1 було складено розписку. Як зазначає позивач за зустрічним позовом, з цього часу він почав відноситися до спірного будинку, як до свого власного, почав робити ц ньому ремонт, оскільки на час укладення попереднього договору будинок перебував у занедбаному стані і для проживання придатний не був. Однак у 2013 році ОСОБА_1 від усіх попередніх домовленостей відмовилася та почала вимагати від нього звільнити будинок, від повернення грошей відмовлялась. З наведеного ОСОБА_2 просив суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 суму завдатку та збитки, яки він поніс під час здійснення ремонту будинку.
Позивач за основним позовом та її представник у судовому засіданні основний позов підтримали у повному обсязі, навівши обґрунтування, аналогічне викладеному у ньому. Проти задоволення зустрічного позову заперечували у повному обсязі, зазначаючи що розписка, надана ОСОБА_2 не може підтверджувати укладення між сторонами попереднього договору купівлі-продажу, факт передавання завдатку заперечували.
Відповідач за основним позовом та його представник первісний позов не визнали у повному обсязі, зазначаючи, що до укладення попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку вони з ОСОБА_1 знайомі не були, довірчих відносин не мали, через що, на їх думку доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 доглядав за її будинком за її відсутності, вважали необґрунтованими. Наполягали на задоволенні зустрічного позову у повному обсязі.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, показання свідків та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Так, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку № 12 по вул.. Котовського у м. Керчі, що підтверджується договором дарування житлового будинку, який у встановленому законом порядку пройшов державну реєстрацію (а.с. 03-05).
З пояснень відповідача за зустрічним позовом вбачається, що він із родиною проживає у спірному будинку, офіційно за вказаною адресою не зареєстрований.
При цьому суд погоджується з доводами сторони відповідача за основним позовом стосовно того, що у жовтні 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений змішаний договір, який містить у собі елементи усного попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку, та усного договору позички житлового будинку строком на 5 років до укладення основного договору, оскільки вони узгоджуються з доказами, яки були досліджені судом.
Так, зі змісту розписки ОСОБА_1 вбачається, що вона довіряє ОСОБА_2 проживати у ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом 5 років. У якості залогу за будинок передано 50 000 (а.с. 26).
Отже письмовий доказ містить у собі зазначення сторін, яки уклали договір: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зазначення предмету договору - житловий будинок № 12 по вул.. Котовського у м. Керчі, відсутнє посилання на умови щодо сплати орендної плати, що свідчить про його безкоштовність, строк безкоштовного користування майном – 5 років, наявні умови про передавання завдатку за будинок у розмірі – 50 000.
При цьому суд не вважає обґрунтованими заяви позивача за основним позовом про те, що їй не відомий зміст розписки, оскільки вона підписала його не читаючі, і тому не усвідомила події, яки відбулися насправді.
Так, допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_4, повідомила суду, що саме вона познайомила ОСОБА_1, яка протягом тривалого часу безрезультатно намагалася продати будинок № 12 по вул.. Котовського у м. Керчі, та ОСОБА_5, який повідомив їй, що бажає придбати будинок для проживання своєї родини. ОСОБА_6 вона знала давно, тому, що вони з нею сусіди. Також свідок підтвердила, що під зустрічі у жовтні 2011 року розмова між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була саме про купівлю-продаж житлового будинку, а не про догляд за ним у період тимчасової відсутності ОСОБА_1. У сам момент передавання грошей вона присутня не була, тому що відлучалася на декілька хвилин, але коли повернулася, спитала у ОСОБА_1 чи усе в них добре, про все вони домовилися, на що та відповіла їй, що так. При цьому ОСОБА_1 перераховувала гроші, це були гривні. Саме після цього, за словами свідка, нею була підписана розписка про передавання грошей за будинок. Цю розписку перед тим, як дати на підпис ОСОБА_1 З, їй прочитали у слух.
Свідок ОСОБА_7 та позивач ОСОБА_2, який за його бажанням був допитаний під присягою, не суперечачи один одному показали суду, що раніше з ОСОБА_1 знайомі не були, довірчих відносин з нею не мали, тому у жодному випадку малознайома людина не пропонувала їм безкоштовно жити в неї дома? щоб доглядати за ним. Під час зустрічі у жовтні 2011 року, коли було складено розписку про часткову сплату вартості будинку № 12 по вул.. Котовського у м. Керчі, вони домовлялися про його продаж із розстроченням платежу на 5 років. Розстрочення було обумовлено тим, що за цей час ОСОБА_1 пообіцяла оформити право власності на земельну ділянку, яка була виділена для обслуговування будинку. Після спливу п’ятирічного строку ОСОБА_2 повинна була бути внесена остання частина вартості будинку у розмірі 50 000 грн. Однак продавець у 2013 році, не мотивуючі відмовилася від продажу будинку та повернення отриманих грошей.
Суд критично ставиться до пояснень позивача за основним позовом, якими вона заперечувала проти укладення попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку та отримання часткової оплати за нього, оскільки ОСОБА_8 підтвердити наведені вище доводи під присягою, будучі допитаною у якості свідка не погодилася.
Однак суд вважає, що правочин, укладення якого було встановлено під час судового засідання, є нікчемним через недотримання сторонами форми його укладення.
Так, ст.. 635 ЦК України передбачено, що «Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.»
Статтею 657 ЦК України встановлено, що «Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.»
Статтею 215 передбачено, що «Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.»
Отже, суд констатує, що під час укладення попереднього договору купівлі-продажу житлового будинку № 12 по вул. Котовського у м. Керчі сторонами не було дотримано вимог щодо його нотаріального посвідчення.
Стаття 216 України встановлює, що «Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.»
Враховуючі той факт, що умовами змішаного договору від жовтня 2011 року було передбачено: передавання майна у натурі, тимчасове проживання ОСОБА_2 у житловому будинку № 12 по вул.. Котовського у м. Керчі та передавання часткової оплати за нього продавцю, суд вражає за необхідне за власною ініціативою застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції.
Отже первісний стан сторін, який існував до укладення договору повинен бути відновлений шляхом повернення ОСОБА_2 ОСОБА_1 житлового будинку № 12 по вул.. Котовського у м. Керчі, а ОСОБА_1 у свою чергу повинна повернути ОСОБА_2 50 000 грн. отриманих від нього як, аванс по договору, оскільки ст. 570 ЦК України « 1. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. 2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.»
Приймаючі до уваги, що правові підстави для перебування ОСОБА_2 у житловому будинку № 12 по вул.. Котовського у м. Керчі були визнані судом нікчемними, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги основного позову про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, шляхом виселення, яки заявлені на підставі вимог ст.. 391 ЦК, яка передбачає, що «Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.», оскільки вони основані на законі.
Проте не підлягають задоволенню, на думку суду, позовні вимоги зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 витрат на проведення ремонту спірного житлового будинку, понесені ОСОБА_2 на суму 24 858 грн. 98 коп.
Так законодавець у ст.. 778. ЦК України передбачив, що « 1. Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.2. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. 3. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю 5. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.»
Таким чином, виходячи зі змісту наведеної норми права, керуючись вимогами ст.. 60 ЦПК України, та приймаючі до уваги, що стороною позивача за зустрічним позовом не було надано жодних доказів того, що поліпшення у будинку ОСОБА_1 були зроблені з її дозволу, а відповідачем за зустрічним позовом вказаний факт заперечувався, суд приходить до висновку, що вимоги у цієї частині задоволенню не підлягає через їх необґрунтованість.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, яка передбачає, що стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з іншої сторони понесені нею судові витрати, підтверджені документально.
Керуючись ст. 3, 4,8, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України , суд
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 Зенуре до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення – задовольнити у повному обсязі.
Виселити ОСОБА_2 з житлового будинку № 12 по вул. Котовського у м. Керчі.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Зенуре про стягнення завдатку та збитків – задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 Зенуре на користь ОСОБА_2 50 000 (п’ятдесят тисяч) грн. авансу.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 Зенуре судовий збір у сумі 114 (сто чотирнадцять) грн. 71 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 Зенуре на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 500 (п’ятсот) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду АР Крим у десятиденний строк з дня його проголошення через Керченський міський суд АР Крим.
Особи, які брали участь в справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення складений 27 грудня 2013 року
Суддя /підпис/ ОСОБА_9