АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 534/966/13-к
Номер провадження 11-кп/786/387/2013
Категорія ч.1 ст.162 КК України С.Т. Головуючий у 1-й інстанції Окунь Т. В.
Доповідач ап. інст. Ландар О. В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого Ландара О.В.
суддів Захожая О.І., Харлан Н.М. при секретарі Козин Н.В.
за участю прокурора Акулової С.М.
захисника ОСОБА_2
потерпілої ОСОБА_3
законного представника потерпілої ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтаві кримінальне провадження за апеляційними скаргами потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_3, прокурора прокуратури м. Комсомольська Полтавської області та обвинуваченої ОСОБА_6 на вирок Комсомольського міського суд Полтавської області від 23 жовтня 2013 року,-
В С Т А Н О В И Л А :
Цим вироком
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя АДРЕСА_1, українця, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, не одруженого, судимого:
- 02.04.2004 року Комсомольським міським судом Полтавської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки;
- 01.12.2004 року Комсомольським міським судом Полтавської області за ч.1 ст.309, 71 КК України на 3 роки 1 місяць позбавлення волі. Звільнений умовно-достроково 29.01.2007 року;
- 11.07.2007 року Семенівським районним судом Полтавської області за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки;
- 17.07.2008 року Комсомольським міським судом Полтавської області за ч.2 ст.309, 71 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі. Звільнений умовно-достроково 11.08.2010 року,-
засуджено за ч.1 ст. 125 КК України до двохсот годин громадських робіт, за ч.1 ст.162 КК України на 2 роки обмеження волі.Відповідно до ч.1 ст.70, ст.72 КК України за сукупністю вчинених злочинів остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у вигляді 2 років 25 днів обмеження волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням на нього ряду обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженку і мешканку АДРЕСА_1, громадянку України, з середньою спеціальною освітою, працюючу у ФОП ОСОБА_12, раніше не судиму,-
засуджено за ч.1 ст.162 КК України до штрафу в розмірі 1500 грн.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілих ОСОБА_3 і ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди 546 грн. та по 1500 грн. на відшкодування моральної шкоди; з обвинуваченої ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди 387 грн. 50 коп. та по 1500 грн. на кожного у рахунок відшкодування моральної шкоди.
По справі відповідно до ст. 100 КПК України вирішено питання про долю речових доказів.
Як встановив суд, 24 лютого 2013 року у м.Комсомольську, обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6, виявивши залиття своєї квартири АДРЕСА_1, близько 7 год. ранку піднялися поверхом вище - до квартири №74, де незаконно, проти волі потерпілих, шляхом вибиття вхідних дверей, проникли до житла пенсіонерів ОСОБА_5 та ОСОБА_3
При цьому, під час перебування у квартирі потерпілих та виниклої сварки, ОСОБА_7, умисно наніс власнику квартири ОСОБА_8, 1940р.н. декілька ударів руками по різних частинах тіла, внаслідок чого заподіяв йому легкі тілесні ушкодження у вигляді синця на правій половині грудної клітини, синця та садна на животі.
В апеляційних скаргах прокурор прокуратури м. Комсомольська та потерпілі ОСОБА_5 і ОСОБА_3 ставлять питання про скасування вироку суду через неправильну перекваліфікацію судом дій винних на менш тяжкий злочин, що потягло призначення їм несправедливо м'якого покарання.
На обґрунтування своїх вимог звертають увагу на те, що акт КЖЕП №1 про затоплення квартири №55 складений без участі потерпілих у односторонньому порядку, а допитані судом свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили, що перед проникненням до квартири ОСОБА_5 вони чули, як обвинувачені погрожували фізичною розправою та вимагали у потерпілих гроші, а тому, на думку апелянтів, в діях ОСОБА_7 та ОСОБА_6 вбачаються ознаки грабежу, поєднаного з проникненням у житло, які вірно кваліфікували органи досудового слідства за ч.3 ст.186 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_6 ставить питання про скасування вироку суду із закриттям кримінального провадження відносно неї, так як невстановлені достатні докази її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Зазначає, що 24.02.2013 року потерпіла ОСОБА_3 сама впустила її зі співмешканцем до своєї квартири, а бідон з квартири ОСОБА_3 вони забрали не з корисною метою, а щоб присікти подальше самогоноваріння та затоплення їх квартири. Слідчий однобоко і упереджено провів розслідування, передчасно повернув цей бідон власникам, не провівши експертне дослідження вмісту бідону, що на думку ОСОБА_6, мало істотне значення для її невинуватості.
Інші учасники судового розгляду вирок суду не оскаржували.
Заслухавши доповідача, виступи потерпілої ОСОБА_3 та її представника адвоката ОСОБА_4 на підтримання апеляційної скарги, обвинуваченої ОСОБА_6, яка також підтримувала свою апеляцію про недоведеність її вини, прокурора Акулову С.М., що не підтримувала апеляцію прокурора нижчого рівня, вважаючи судове рішення законним і обґрунтованим, вислухавши заперечення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_2 проти апеляції прокурора і потерпілих, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів підстав для задоволення останніх не знаходить.
Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_7 і ОСОБА_6 у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень є обґрунтованими.
Зокрема, їх винність у порушенні недоторканості житла за обставин зазначених у вироку, доводиться не тільки показаннями потерпілих, а і свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, які в ході судового слідства підтвердили про наявність на місці події пошкоджень, характерних для вибиття дверей.
Цими доказами, зокрема, встановлено, що вхідні двері до квартири №55 є подвійними, перші - металеві, а другі, які були вибиті, дерев'яні. Причому, як підкреслили потерпіла та її представник, у металевих дверях немає замка, вони закриваються на засув, який при застосуванні сили ззовні можуть відкриваються довільно.
Отже сукупність цих доказів, що не викликають ніякого сумніву у своїй об'єктивності, повністю спростовують доводи обвинуваченої ОСОБА_6 про її невинуватість і те, що у квартиру їх впустили самі потерпілі.
Вбачається, що аналогічним твердженням обвинуваченої в судовому засіданні суд першої інстанції дав належну критичну оцінку і у вироку. Причому інший співучасник цього правопорушення, співмешканець ОСОБА_6 ОСОБА_7, по суті визнав такі висновки правильними, не оскаржив вирок, а при розгляді справи у апеляційній інстанції просив залишити його без зміни.
Отже, зважаючи на спосіб проникнення в оселю потерпілих, висновок суду про правову оцінку вчиненого діяння і кваліфікацію правопорушення за ч.1ст.162 КК України є правильним.
Щодо подальших дій, пов'язаних із умисним заподіянням ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_5 легких тілесних ушкоджень під час перебування у його квартирі та правильність кваліфікації його дій за ч.1ст.125 КК України, то вирок у цій частині не оскаржується.
Покликання прокурора та потерпілих у їх скаргах щодо необхідності кваліфікації дій обвинувачених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за ч.3ст.186 КК України судова колегія розцінює як безпідставні, надумані і як такі, що суперечать встановленим по справі фактичним обставинам.
Як видно із показань ОСОБА_7 і ОСОБА_6 вони категорично заперечували корисний характер своїх дій і пояснювали, що рано зранку у квартиру потерпілих, які жили над ними, їх змусив піднятися шалений гуркіт та чергове затоплення кухні. Потрапивши на кухню сусідів вони побачили лежачий напідлозі молочний бідон, який ті напевно упустили, та розлиту брагу. Тому, щоб присікти подібні випадки, вони і забрали бідон із залишками браги. Але коли приїхали співробітники міліції, вони спочатку взагалі не цікавились бідоном, а оглянули лише квартиру потерпілих, яка до їх приїзду була ретельно вимита. Зрештою хоч правоохоронці і вилучили у них бідон з характерною переробкою для використання при виготовленні самогону у виді отвору на кришці, але його вміст не досліджували і згодом повернули власникам.
Такі показання обвинувачених не спростовані.
Дійсно, зареєструвавши подію в ЄРДР 24.02.2013р. як грабіж з проникненням у житло, предмет злочину - алюмінієвий бідон вартістю у 120 грн., як свідчать матеріали провадження, був оглянутий лише 4 березня (а.с.16-18), тоді, коли він був уже повернутий власникам. Чи малась у ньому якась рідина у день вчинення правопорушення ніхто не перевіряв, вміст рідини не досліджувався, що мало істотне значення для правильного вирішення справи.
Попри це, висунувши все-таки в процесі слідства ОСОБА_7 і ОСОБА_6 підозру у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3ст.186 КК України органи досудового слідства в силу вимог ст.91 КПК України, серед інших обставин, які підлягали доказуванню, мали б не тільки ретельно з'ясувати мотив і мету кримінального правопорушення, а і указати та довести поза межами розумного сумніву переконливі юридично значимі ознаки такого діяння, спростувати пояснення підозрюваних та дати свою аргументовану відповідь чому ті, при вчиненні спланованого грабежу, увірвалися саме у квартиру пенсіонерів, рано вранці, чому у даному конкретному випадку предметом їхнього посягання став старий пошкоджений корозією бідон, а не інше більш цінне майно.
Такі вимоги прямо прописані у ч.5ст.223КПК України згідно з якою у разі отримання під час проведення слідчої (розшукової) дії доказів, які можуть вказувати на невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, слідчий, прокурор зобов'язані провести відповідну слідчу (розшукову) дію в повному обсязі, долучити складені процесуальні документи до матеріалів досудового розслідування та надати їх суду у випадку звернення з обвинувальним актом.
По суті вони виконані не були.
З огляду на засади кримінального провадження, у першу чергу презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини, норми ст.62 Конституції України про те, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, вірно оцінивши надані стороною обвинувачення докази, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого, логічного і переконливого висновку про те, що встановлені ним обставини висунутого за провину підозрюваним правопорушення не доводять корисливий мотив протиправних дій ОСОБА_7 та його співмешканки ОСОБА_6, а тому, всупереч тверджень прокурора і потерпілих, прийшов до вірного висновку про перекваліфікацію їх дій на ч.1ст.162КК України, а ОСОБА_7 і на ч.1ст.125 КК України.
Що стосується покарання за вчинене, то воно обрано обом обвинуваченим із дотриманням положень ст.65 КК України, є справедливим, необхідним та достатнім.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги прокурора прокуратури м. Комсомольська, потерпілих ОСОБА_5 і ОСОБА_3 та обвинуваченої ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 23 жовтня 2013 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишити без зміни.
СУДДІ:
Захожай О.І. Ландар О.В. Харлан Н.М.