У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Оніпко О.В., суддів: Малько О.С., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання Панас Б.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 13 листопада 2013 року за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, Вельбівненської сільської ради Острозького району Рівненської області про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя та визнання права на спадщину та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4, Вельбівненська сільська рада Острозького району Рівненської області про визнання права власності за набувальною давністю.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги , колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 13.11.2013 р. позов ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено: визнано за ОСОБА_2 право власності у спільному майні подружжя на ? частку садибного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що розташовані у АДРЕСА_2; визнано за ОСОБА_3, як спадкоємцем за законом після смерті батька - ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на ? частку садибного житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що розташовані в АДРЕСА_2.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає, що воно є незаконним та необґрунтованим. Вказує, що судом не взято до уваги, не надано оцінки та не досліджено її посилань на те, що вона є добросовісним набувачем відповідно до ст. 344 ЦК України. Крім того зазначає, що іншого житла ані вона, ані її донька не мають, а тому рішенням порушено їх право, передбачене ст. 47 Конституції України. Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким її зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді 1-ї інстанції, колегія суддів приходить до висновку про її відхилення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 липня 1971 року між ОСОБА_5 та

_______________________________________________________________________

Справа № 1713/485/13-ц Головуючий суддя 1 інстанції: Гуц Ф.Л.

Провадження № 22-ц787/2377/2013 Суддя-доповідач : Оніпко О.В.

ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка, ОСОБА_3 Після укладення шлюбу у 1990 р., остання змінила прізвище на ОСОБА_3 ( а.с. 7).

Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Вельбівненської сільської ради депутатів трудящих Острозького району Рівненської області від 9 червня 1972 року ОСОБА_5 виділено земельну ділянку під будівництво жилого будинку в с. Вельбівне.

Згідно зі свідоцтвом на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, земельна ділянка площею 0, 06 га виділена ОСОБА_5 з присадибних земель колгоспу. Строком початку та закінчення будівництва зазначено 1972-1974 роки. Господарству ОСОБА_5 присвоєно господарський 762, про що видано відповідну довідку від 16 .06.1972 р.

Згідно з випискою із погосподарської книги № 442 від 21 травня 2008 року, та із погосподарською книгою № 1, особовий рахунок НОМЕР_1, АДРЕСА_2, оформлено на ОСОБА_2

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 13 вересня 2011 року, яке вступило в законну силу ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5 оголошено померлим.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як спадкоємиці померлого, у передбачений законом строк звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, при цьому ОСОБА_2 відмовилася від своєї частки у спадщині на користь доньки. У видачі свідоцтва про право на спадщину позивачам було відмовлено у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на жилий будинок.

02.04.2012 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_8 звернулися до суду з даним позовом до ОСОБА_4 та просили суд визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 , як у спільному майні подружжя та визнати за ОСОБА_8 право на спадщину - на 1/2 частину вказаного будинку, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5

Ухвалою Острозького районного суду від 23.04.2012 р. до участі у справі в якості співвідповідача залучено Вельбівненську сільську раду.

Після скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Острозького районного суду від 03 травня 2012 р. і ухвали апеляційного суду Рівненської області від 11 жовтня 2012р., справа направлена на новий розгляд до суду 1-ї інстанції. Ухвалою місцевого суду від 07.05.2013 р. у справі відкрито провадження .

31.10.2013 р. ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_8 про визнання за нею права власності на 1/ 2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України. ( а.с. 193-194).

У позовній заяві вказувала, що вона з 1983 р. вселилася та проживала у 1/ 2 частині спірного будинку за згодою своєї сестри ОСОБА_9, , яка проживала у ньому з 1973 р. по 1983 рік. На її ім"я також було відкрито окремий погосподарський номер, тому вона вважала, що добросовісно і відкрито користується вказаним житлом як власник його частини. Будь-якого договору із ОСОБА_2 вона не укладала, вселялась у будинок без згоди останньої, однак з її відома. У вказаному будинку вона проживала понад десять років ( з 1983 р. по 2006 р.), а в подальшому використовувала свою частину будинку для проживання своєї дочки. Вказані обставини стверджуються також свідоцтвом про право власності на 1/2 частину нерухомого майна, виданим на її ім "я 21.07.2011 р. За наведених обставин просила суд визнати за нею право власності на 1/ 2 частину вказаного будинку.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Так, рішенням Острозького районного суду від 26.06.2013р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 24.09.2013 р., був задоволений позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Вельбівненської сільської ради Острозького району, ОСОБА_1 та визнано протиправним рішення виконкому Вельбівненської сільської ради Острозького району від 10.05.2011 р. „ Про оформлення права приватної власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2" , а також визнано незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 21.07.2011 р., видане на ім "я ОСОБА_1

Окрім того, вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 у 1983 році вселилася у спірний житловий будинок за згодою ОСОБА_2 та проживала у ? його частині до 2006 р. не як власник, а як наймач, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували набуття нею права власності на ? частину житлового будинку ОСОБА_1 суду не надала та такі докази в ході судового розгляду судом не здобуті.

Також судами встановлено, що будівництво всього будинку проводилося ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ОСОБА_1 участі у будівництві спірного будинку не приймала, не є спадкоємцем забудовника ОСОБА_5, у зв"язку з чим у Вельбівненської сільської ради були відсутні правові підстави для оформлення на вказаний будинок двох окремих погосподарських номерів та для видачі свідоцтва про право власності від 21.07.2013 р. на ім"я ОСОБА_1

Згідно зі ст. 22 КЗпШ України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один із подружжя був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 24 КпШС України визначено вичерпний перелік майна подружжя, яке підлягає поділу. За правилами ст. 28 КпШС України у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Оскільки спірний будинок було збудовано під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_5, він є спільним майном подружжя, тому ОСОБА_2 має право на визнання за нею права власності на ? частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2. Таким чином висновок суду 1-ї інстанції про визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/ 2 частину вказаного будинку, є обгрунтованим.

Також, у відповідності до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Враховуючи наведене та відмову ОСОБА_4 від своєї частки у спадщині на користь дочки, місцевий суд дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_3 - дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , права власності на ? частину будинку, як за спадкоємцем першої черги за законом.

Є обґрунтованим рішення місцевого суду і в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні її зустрічного позову.

Так, у відповідності до вимог ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, виходячи із змісту ст. 344 ЦК України , позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випаду при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Крім того, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Таким чином, на підставі встановлених вищевказаними судовими рішеннями та судом 1-ї інстанції обставин, висновки місцевого суду про відсутність у ОСОБА_1 підстав, передбачених ст. 344 ЦК України для визнання за нею права власності на ? частину спірного будинку, відповідають вимогам закону та є обґрунтованими.

Місцевим судом також вірно враховано, що ОСОБА_1 у 1/ 2 частині спірного будинку не зареєстрована та не проживає з 2006 року, а проживає та зареєстрована у АДРЕСА_1, який належить їй на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Вельбівненської сільської ради 18.12.2006 р. (а.с.219-224), що стверджується і поясненнями останньої у судовому засіданні апеляційної інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги висновків, наведених у ньому , не спростовують, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 311-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 13 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий

Судді: