Справа № 1316/2515/12 Головуючий у 1 інстанції: Мельничук І.І.
Провадження № 22-ц/783/5572/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 27
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Шашкіної С.А.,
секретаря Гацій І.І.
з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2013 року у справі за позовними заявами ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, набутих без законних підстав та про стягнення боргу за договором позики, -
встановила:
В червні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом в суд до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно отриманих та збережених коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.07.2011 року між ним та ОСОБА_4 досягнуто домовленості та фактично укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким останній продав йому земельну ділянку площею 0,3590 га, яка розташована в АДРЕСА_1, яка надана для ведення особистого селянського господарства.
Продаж земельної ділянки вчинено за 800000 грн., що еквівалентно 100000 дол. США.
На виконання цієї домовленості 07.07.2011 року ОСОБА_4 видав на його ім"я довіреність на право продажу зазначеної земельної ділянки, а дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_7 цього ж дня надала йому згоду на продаж земельної ділянки.
Одночасно з передачею йому довіреності та згоди дружини, він оплатив ОСОБА_4 вартість проданої земельної ділянки у розмірі 800000 грн. Після отримання грошей ОСОБА_4 власноручно в присутності свідків склав та підписав гарантійного листа про те, що не буде відкликати видану йому довіреність, а в разі відкликання зобов"язується повернути йому ці кошти.
03.08.2011 року ОСОБА_4 скасував видану йому довіреність, тому вважає, що він повинен повернути йому 800000 грн.
Крім цього, в березні 2012 року ОСОБА_2 подав в суд позовну заяву до відповідача ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договором позики, обґрунтувавши позовні вимоги тим, що 07.07.2011 року між сторонами укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_4 позичив у нього 560000 грн., що еквівалентно 70000 дол. США і зобов"язався повернути позичені кошти до 31.12.2012 року рівними частинами. Факт укладення договору позики та отримання коштів підтверджується розпискою, яку ОСОБА_4, на підставі ч. 2 ст. 1047 ЦК України власноручно склав та підписав у присутності свідків.
Незважаючи на взяті зобов"язання повернути суму позики 560000 грн. до 31.12.2012 року рівними частинами щомісячно, станом на час звернення з позовом до суду ОСОБА_4 не повернув жодної частини отриманої позики.
Просив суд стягнути з ОСОБА_4 в його користь 573689,33 грн. заборгованості за договором позики, з яких 560000 грн. сума основного боргу, 3820,28 грн. - 3% річних, 9869,05 грн. - проценти на суму позики.
Ухвалою Пустомитівського районного суду від 17.01.2013 року вказані позовні вимоги об"єднані в одне провадження.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення коштів, набутих без законних підстав та про стягнення боргу за договором позики - відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2
Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, упередженим та необґрунтованим, прийнятим без всебічного та повного з"ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, суд відмовив у задоволенні клопотання його представника про виклик та допит свідків щодо обставин виникнення боргу у відповідача, при цьому закінчив розгляд справи без допиту свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, клопотання про виклик яких задоволено судом.
Крім цього, судом не досліджено матеріали кримінальної справи, яка порушена за фактом таємного викрадення відповідачем майна ПП "Електрокабельпостач" та інш.
Суд першої інстанції фактично позбавив його права на належний захист своїх інтересів, відмовивши його представнику у клопотанні про надання йому часу для підготовки до судових дебатів.
Просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування навів доводи, викладені в апеляційній скарзі, додатково повідомив, що гроші, як по розписці від 07.07.2011 року, так і по довіреності від 07.07.2011 року він ОСОБА_4 не передавав. Вказані розписки ОСОБА_4 склав на його проханням через те, що ОСОБА_4 самовільно вивіз із складу ПП "Електрокабельпостач" товар на суму 1300000 грн., тому вказані розписки свідчили про його обов"язок сплатити вартість цих товарів.
Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, в обґрунтування повідомив, що незважаючи на безгрошовість вказаних розписок, на його думку відповідач повинен повернути позивачу, як 800000 грн. по гарантійному листі, так і 560000 грн. по розписці від 07.07.2011 року, оскільки відносини між сторонами перейшли у правовідносини договору позики відповідно до ст. 1053 ЦК України, як новація.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, в обгрунтування повідомив, що не отримував від ОСОБА_2 гроші по гарантійному листі в сумі 800000 грн. та по розписці від 07.07.2011 року в сумі 560000 грн. Після усної домовленості із ОСОБА_2 забрав із складу ПП "Електрокабельпостач" товару на 260 тис. грн. Через погрози ОСОБА_2 про те, що він повідомить міліцію про крадіжку товару, написав вказану розписку, натомість запевнив, що грошей у ОСОБА_2 не позичав.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, в обґрунтування навів доводи, викладені у письмовому запереченні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та його представника на підтримання доводів апеляційної скарги, а також заперечення цих доводів зі сторони відповідача та його представника, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
Відповідно до статей 3, 21, 24, Конституції України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.
Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону з наступних підстав.
Судом встановлено наступні юридично значимі факти та відповідні їм правовідносини.
07.07.2011 року ОСОБА_4 власноручно написав розписку про те, що позичає в ОСОБА_2 560000 грн., що еквівалентно 70000 дол. США, які зобов"язується повернути до 31.12.2012 року рівними частинами та що кошти передані у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11
Крім цього, в цей самий день ОСОБА_4 надав ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив його бути представником в усіх установах та організаціях України з усіма необхідними повноваженнями стосовно зміни цільового призначення та/або продажу земельної ділянки площею 0,3590 га. для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 за ціну та на умовах на власний розсуд.
При цьому, ОСОБА_4 склав гарантійний лист про те, що 07.07.2011 року надав довіреність ОСОБА_2 на продаж земельної ділянки та гарантував, що не буде відкликати довіреність, а в разі відкликання, зобов"язувався повернути ОСОБА_2 100000 дол. США, що еквівалентно 800000 грн.
Дружина ОСОБА_4 - ОСОБА_7 цього ж дня надала нотаріально посвідчену згоду чоловіку на продаж вказаної вище земельної ділянки.
03.08.2011 року ОСОБА_4 подав приватному нотаріусу ОСОБА_12 заяву про скасування вказаної вище довіреності
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що жодних доказів того, що ОСОБА_2 передав відповідачу 800000 грн. після отримання 07.07.2011 року довіреності з правом продажу земельної ділянки, учасниками розгляду не надано.
Крім цього, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що довіреність від 07.07.2011 року не свідчить про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Таким чином, отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_2 800000 грн. не доведено останнім, як в суді першої інстанції, так і в ході розгляду апеляційної скарги, відповідно, позовні вимоги ОСОБА_2 в цій частині не підлягають до задоволення.
В свою чергу, досліджуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача ОСОБА_4 в користь позивача ОСОБА_2 573689,33 грн. заборгованості за договором позики, суд першої інстанції встановив, що 07.07.2011 року ОСОБА_4 власноручно написав розписку про те, що позичає в ОСОБА_2 560000 грн., що еквівалентно 70000 дол. США, які зобов"язується повернути до 31.12.2012 року рівними частинами та що кошти передані у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що після написання боргових документів ОСОБА_4 скасував довіреність, видану позивачу та звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення ОСОБА_2 стосовно нього завідомо неправдивого повідомлення про злочин. В ході проведення досудового розслідування у розпорядження слідства передано аудіо запис із зафіксованою процедурою виконання розписки, довіреності та гарантійного листа, а також із погрозами позивача сфабрикувати штучні докази крадіжки товару, якої насправді не було.
На переконання суду першої інстанції згадані докази безспірно стверджують, що при виконанні розписки відповідач 560000 грн. не передавав.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов"язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Крім цього, згідно із ст. 1147 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Отже, за вимогами закону обов'язки з договору позики виникають тільки для однієї особи - позичальника за умови передачі йому грошей або інших речей, визначених родовими признаками, тому для покладення на позичальника обов'язку повернути суму позики позикодавець повинен довести факт укладення договору позики .
Частина 1 статті 1051 ЦК України надає право позичальнику оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були ним одержані від позикодавця.
Безгрошовість розписки від 07.07.2011 року, а також довіреності та гарантійного листа визнана в суді апеляційної інстанції позивачем і відповідачем, тому відповідно до ст. 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.
Разом з тим, в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_3 пояснив, що в боргові розписки, відповідно до приписів ст. 1053 ЦК України в порядку новації, була переведена сума 1360000 грн. вартості вивезеного товару із складу ПП "Електрокабельпостач".
Відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням.
Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 цього Кодексу).
За своїм змістом новація це угода про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами (ст. 604 ЦК України). Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.
З досліджених розписки від 07.07.2011 року, а також довіреності та гарантійного листа не встановлено, що в силу складання цих документів припиняється інше зобов"язання між сторонами, яке існувало станом на 07.07.2011 року, зокрема щодо вивезення товарів, нестачі майна і т.п., а також в цих документах немає покликання на ст.ст. 604, 1053 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення боргу за договором позики та про стягнення коштів, набутих без законних підстав.
Будь яких інших належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для її задоволення немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: Ю.Р. Мікуш
С.А. Шашкіна