КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________________________________________________

Справа № 688/2953/13-ц

Провадження № 22-ц/792/2562/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі :головуючої - судді Карпусь С.А.,

суддів : Матковської Л.О., Грох Л.М.,

при секретарі Терлич А.В.

з участю : представників сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 31 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку, вихідної допомоги та моральної шкоди.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

В липні 2013 року ОСОБА_1, звертаючись до суду до ОСОБА_2 з вимогами про стягнення середнього заробітку, вихідної допомоги та моральної шкоди, зазначав, що перебував у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 з 02.06.2010 року по 06.10.2010 року. З 7.10.2010 року безстроковий трудовий договір був розірваний на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України. За час виконання трудових обов'язків роботодавець без належних на те причин не виплачував йому заробітну плату, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 3675 грн., яка стягнута з ОСОБА_2 на його користь рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 29.10.2012 року. Посилаючись на те, що трудовий договір між ними розірваний внаслідок порушення роботодавцем норм трудового законодавства щодо оплати праці, що дає йому право на підставі ст. 44 КЗпП України отримати вихідну допомогу у тримісячному розмірі, в день звільнення з ним не проведений повний розрахунок, тому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь вихідну допомогу в сумі 2664 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 07.10.2010 року по 10.07.2013 року в сумі 28538,30 грн. та 5000 грн. морального відшкодування.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 31 жовтня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2106 грн. 30 коп.

________________________________________________________________________________

Головуючий у першій інстанції - Мазур Н.В. Провадження № 22-ц/792/2562/13

Доповідач - Карпусь С.А. Категорія № 51

середнього заробітку за час затримки розрахунку та 300 грн. морального відшкодування, а всього 2406 грн. 30 коп., в задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. В належній йому трудовій книжці вчинено запис про звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпП України з 06.10.2010 року. В день звільнення з ним розрахунок не був проведений, актично виплата заробітної плата почала проводитись після рішення Шепетівського міськрайонного суду від 29.10.2012 року, а повний розрахунок проведено 09.08.2013 року. Суд неправильно витлумачив підставу звільнення з роботи і помилково вважав, що він звільнений за ч.1 ст. 38 КЗпП України, в той час як зазначено в трудовій книжці та трудовому договорі ст.38, 3 КЗпП України з поважної причини. Оскільки відповідач не виплачував йому заробітну плату, він переніс моральні страждання.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 вважає незаконним рішення суду в частині стягнутих коштів і просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Він посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування дійсних обставин. Стягуючи з нього на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 2106,30 грн., суд не застосував принципу співмірності, фактично позивач звільнений з роботи 13.05.2013 року, заробітна плата стягнена рішенням суду ще до його звільнення, 9 серпня 2013 року він повністю погасив заборгованість і його вина у затримці розрахунку не підтверджена матеріалами справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В силу ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Вирішуючи даний спір, суд встановив та правильно виходив з того, що 2 червня 2010 року між ОСОБА_1 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладений безстроковий трудовий договір, зареєстрований Шепетівським міськрайонним центром зайнятості 2 червня 2010 року за № 22191000324. З 7 жовтня 2010 року позивач фактично припинив виконувати трудові обов'язки водія за станом здоров'я після отриманих травм під час ДТП, тривалий час перебував на лікуванні. Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 29.10.2012 року стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3675 грн. 70 коп. заборгованої заробітної плати, яку фізична особа не виплачував працівнику за виконану роботу в період з 02.06.2010 року по 06.10.2010 року. Фактичний розрахунок з позивачем був проведений 9 серпня 2013 року. Трудовий договір між сторонами розірваний з ініціативи працівника за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з поважної причини 13 травня 2013 року. Тривала невиплата позивачу належної йому заробітної плати привела до моральних страждань, порушення його життєвих зв'язків. Тому суд обґрунтовано прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому сум від фізичної особи з моменту звільнення, тобто з 13 травня 2013 року по день фактичного розрахунку 09.08.2013 року в сумі 2106 грн. 30 коп. та 300 грн. морального відшкодування. Позивачем не доведено обставин стягнення на його користь вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку. З цих підстав суд обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1

Висновки суду підтверджуються матеріалами справи, в тому числі трудовим договором між працівником і фізичною особою від 2 червня 2010 року, зареєстрованим 02.06.2010 року Шепетівським міськрайонним центром зайнятості за № 22191000324, даними трудової книжки ОСОБА_1, рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 29 жовтня 2012 року, копією постанови державного виконавця ВДВС Шепетівського міськрайонного управління юстиції про закінчення виконавчого провадження від 09.08.2013 року.

Доводи апеляційних скарг спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на законі.

Твердження ОСОБА_1, що на його користь слід було стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 07.10.2010 року по день фактичного розрахунку, не заслуговують на увагу.

Статтею 7 КЗпП України визначено, що особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання (ст. 241 КЗпП України).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року N 260 затверджено Форму трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка зареєстрована Мінюстом 27.06.2001 р. N 554/5745.

Згідно положень пунктів 14-15 цього Порядку записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи. Посадова особа центру зайнятості підтверджує особистим підписом записи, унесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчує їх печаткою. Тобто трудовий договір між працівником та фізичною особою - підприємцем вважається розірваним чи припиненим з моменту зняття його з реєстрації посадовою особою центру зайнятості.

Як встановлено судом, трудовий договір між ОСОБА_1 і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 зареєстрований посадовою особою Шепетівського МРЦЗ 02.06.2010 року за № 22191000324, а після його розірвання трудовий договір знятий з реєстрації заступником директора цього ж центру зайнятості 13.05.2013 року (а.с.44). Лише після цього були внесені відповідні записи у трудову книжку позивача. Оскільки трудові відносини між сторонами припинилися з 13.05.2013 року, тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що саме за період з 13.05.2013 року по 09.08.2013 року (день фактичного розрахунку) слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати. При цьому суд правильно визначив розмір стягуваних з відповідача коштів.

Особливістю такого виду трудового договору є те, що його припинення (розірвання) пов'язується з проведенням реєстрації посадовою особою служби зайнятості, тому в даному випадку не можна до даних правовідносин застосувати п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін'юстом і Мінсоцзахисту України від 29.07.93 року N 58 (із змінами, внесеними наказом Мінпраці від 08.06.2001 року N 259/34/5), відповідно до якої усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Є безпідставним твердження ОСОБА_1 про його право на отримання вихідної допомоги.

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п.6 ст. 36 та пунктах 1,2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п.3 ст. 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи роботодавця. Стаття 38 КЗпП України визначає, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні, в окремих випадках цей строк може бути скороченим, а частина 3 цієї статті надає право працівнику розірвати трудовий договір за власним бажанням у визначений ним строк, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Як вбачається зі змісту заяви від 30.11.2012 року, звертаючись до роботодавця з заявою про розірвання трудового договору за ст. 38 КЗпП України, позивач не навів обґрунтування мотивів звільнення його за ст. 38 ч.3 КЗпП України. В судовому засіданні сторони пояснили, що причиною припинення трудових відносин було тривале лікування позивача від отриманих травм внаслідок ДТП, що сталася 7 жовтня 2010 року, тобто останній не міг виконувати трудові відносини з поважної причини.

Позивача звільнено з роботи за власним бажанням з поважної причини, що підтверджується записами в трудовому договорі та трудовій книжці. Така підстава звільнення передбачена ч.1 ст. 38 КЗпП України. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки в трудовій книжці та трудовому договорі відсутнє формулювання звільнення ст. 38 ч.3 КЗпП - внаслідок порушення (невиконання) власником законодавства про працю, а сам по собі запис „ згідно статті 38,3 КЗпП України" у трудовому договорі та трудовій книжці позивача не свідчить про його звільнення за ч.3 цієї статті. Відповідно відсутні передбачені ст. 44 КЗпП України підстави для відшкодування на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Його твердження про відсутність вини у несвоєчасній виплаті заробітної плати позивачу спростовуються рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 29.10.2012 року і не є підставою для незастосування положення ст. 117 КЗпП України.

Під час розгляду даної справи вирішувалось лише питання стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу від роботодавця сум, питання стягнення саме заробітної плати вирішено попереднім рішенням суду від 29.10.2012 року, тому відсутні підстави для застосування положень ч.2 ст. 117 КЗпП України щодо дотримання принципу співмірності.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційних скарг.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстав в межах доводів апеляційних скарг для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 31 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча /підпис/ Судді /підписи/

Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду С.А. Карпусь