Справа № 2-125, 2008 року
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2008 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Галича Ю.М.,
при секретарі: Данилюк Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду в смт. Ставище Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом частково недійсним, визнання права власності на житловий будинок, визнання права на обов'язкову частку в спадщині,
ВСТАНОВИВ:
До суду з вказаним позовом звернулися ОСОБА_1. та ОСОБА_2., та просять:
- визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 04 жовтня 2006 року Ставищенською районною державною нотаріальною конторою за реєстром №2789 на ім'я ОСОБА_7частково недійсним в частині визнання права на 3/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1, вартістю 22325 гривень.
- визнати за позивачкою ОСОБА_1. право власності на 10/30 частин житлового будинку АДРЕСА_1, вартістю 22325 гривень, та право на обов'язкову частку в спадщині після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 на 1/30 частину житлового будинку АДРЕСА_1, вартістю 2232 гривні 50 коп.
- Визнати за позивачем ОСОБА_2 право власності на 10/30 частин житлового будинку АДРЕСА_1, вартістю 22325 гривень.
В судовому засіданні позивачі та їх представник підтримали позов про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом видане на імя ОСОБА_7. частково недійсним в частині визнання права на 9\20 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та визнання за ним права на 9\30 частин спірного будинку. Позивачкі просять визнати за позивачкою ОСОБА_1. право власності на 10\30 спірного житлового будинку та право на обовязкову частку в цьому будинку після смерті іі чоловіка ОСОБА_8. в розмірі 1\30 частини будинку, а всього 11\30 частин спірного будинку. За позивачем ОСОБА_2. просять визнати право власності на 10\30 частин спірного жилого будинку. Позивачі вважають, що поскільки членами колгоспного двору були померлий ОСОБА_8. його дружина ОСОБА_1. та їх син ОСОБА_2. то спадщина після смерті 3-.01.2005 року- ОСОБА_8. відкрилася лише на 10\30 у спірному жилому будинку і поскільки померлий залишив заповіт яким заповідав все своє майно внуку ( відповідачу по справі) ОСОБА_7. то йому має належати з цієї частки 9\30 жилого будинку поскільки на момент смерті спадкодавця його дружина мала право на обовязкову частку і їй має належати із відкритої спадщини 1\30 частина спірного будинку.
В судовому засіданні підтвердили ті обставини, на які посилаються в позовній заяві та стверджують те, що позивач ОСОБА_2. був членом колгоспного двору і не поривав з цим
двором поскільки хоч з 1988 року і вибув з цього двору на проживання в м.Біла Церква по 1998 рік, на десять років, проте продовжував брати участь у веденні колгоспного двору, привозив будівельні матеріали , добудовував частину спірного будинку та господарські споруди.
Відповідач в судове засідання не прибув, в судове засідання прибула представник відповідача ОСОБА_9., яка позов не визнала, суду пояснила як представник відповідача та будучи допитана як свідок по справі, що відповідачем по справі є її син ОСОБА_3., який після смерті його діда ОСОБА_8. успадкував по заповіту 9\20 частин спірного будинку, а 1\20 успадкувала дружина померлого ОСОБА_1., решта 1\20 частин будинку, належить також позивачці ОСОБА_1. Представник відповідача вважає, що позивач ОСОБА_2 не набув права на частку в спірному будинку. Поскільки вибув з колгоспного двору в 1988 році на постійне місце проживання в м.Біла Церква і лише іноді по вихідних приїздив допомагати своїм батькам як і інші діти, визнані по справі третіми особами. При вибутті з колгоспного двору ОСОБА_2. свою частку в колгоспному дворі не виділив і не звертався за її виділом до даного часу.
Треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судове засідання не прибули, прочас та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомили.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачів, представника позивачів та представника відповідача, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_1 були одружені ( свідоцтво про одруження а.с.27) та проживали в АДРЕСА_2. Від даного шлюбу вони мали четверо дітей ОСОБА_2. позивача по справі та ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6. які притягнуті до участі в справі в якості третіх осіб. Згідно копії матеріалів спадкової справи ОСОБА_8. помер 30.01.2005 року (а.с.23).
Згідно копії технічного паспорта на житловий будинок по АДРЕСА_1 житловий будинок А за вказаною адресою був побудований -1963 року, сарай Б - 1968 року, сарай-б1 -2000 році, погріб б\п- 1968 році, сарай-б, 2- 1999 році, літня кухня В- 1995 році, погріб Г- 1994 році, огорожа та колодязь. (а.с.11, 105-108).
Згідно погосподарських книг Іванівської сільської Ради з 1986 по 1990 роки (а.с.12-14) головою колгоспного двору був ОСОБА_8., який працював робочим комбікормового заводу та трактористом колгоспу”Прогрес”. Членом двору була його дружина ОСОБА_1. яка працювала на різних роботах в колгоспі „Прогрес”. Також до члені сімі які разом з ними проживали в погосподарські книзі внесено їхнього сина ОСОБА_2.- 1962 року народження, який згідно записів в погосподарській книзі в графі про тимчасово відсутніх членів сімї значиться- в 1985 році вибув в м.Біла Церква, потім є запис про повернення водієм в колгосп „Прогрес” проте не вказана дата повернення, і знову запис про вибуття в м.Київ в червні 1988 року. (а.с.12-14).
В погосподарській книзі за 1991 рік до списку членів господарства внесено голову господарства ОСОБА_8. , який працював в колгоспі „Прогрес” на різних роботах та його дружину ОСОБА_1. яка не працювала. (а.с.15-16).
Згідно свідоцтва про право власності на жилий будинок АДРЕСА_1від 14.11.1988 року, цей житловий будинок належить колгоспному двору головою якого є ОСОБА_8. (а.с. 33 оборот)
Із показів свідків ОСОБА_10.,ОСОБА_11., ОСОБА_12., ОСОБА_13., допитаних в судовому засіданні судом встановлено, що позивач ОСОБА_2. привозив до господарства своїх батькі в АДРЕСА_1 будівельні матеріали, та проводив будівництво за вказаною адресою, за чиї кошти були придбані будівельні матеріали свідки не знають та в які саме роки проводилося це будівництво вони не знають. Як пояснив ОСОБА_2. бідвництво частини будинку, він проводив з 1990 по 1992 рік площею 30,2 м2 та газифікував домоволодіння. В 1999 та 2000 роках побудував сараї Б-1 та Б-2.
Суд вважає, що ОСОБА_2. втратив право на долю в майні колгоспного двору згідно ст. 126 ЦК УРСР, поскільки він більше трьох років не приймав участі своєю працею та коштами у веденні колгоспного двору і суду таких доказів не надав. З погосподарських книг досліджених вище
вбачається, що ОСОБА_2. у 1985 році вибув з колгоспного двору в м.Біла Церква, коли він повернувся в колгоспний двір невідомо поскільки в книзі відсутня дата його повернення в колгоспний двір і є лише дата , що він повторно вибув з колгоспного двору в червні 1988 року.
Як вбачається з даних книг відомості про роботу ОСОБА_2. відсутні, тоді як його батьки працювали обоє, а ОСОБА_2. не представив суду доказів того, що він своїми коштами та працею приймав участь у веденні колгоспного двору починаючи з 1985 року по 1991 рік. Як вбачається з технічного паспорта на будівлі у спірному господарстві в період з 1985 по 1991 рік ніяке будівництво не велося, поскільки житловий будинок та сарай Б і погріб були збудовані ще до 1968 року, тобто в той час коли ОСОБА_2. був ще малолітнім і не міг приймати участь в їх будівництві. Решта будівель в господарстві будувалася з 1995 рок погріб та літня кухня, 1999 році- пристройка , 2000 році сарай б. Тобто з 1968 року по 1995 рік ніякого будівництва у спірному домоволодінні не проводилося. Доказів того, що ОСОБА_2. проводив будівництво частини будинку з 1990 по 1992 рік він суду не представив і таких доказів не добуто в судовому засіданні.
Те, що проводилося будівництво згідно технічного паспорта починаючи з 1995 року то відношення це до колгоспного двору не має поскільки на той час вже не було колгоспних дворів, крім того будівництво проводилося самовільно, про що мається відмітка на копії технічного паспорта (а.с. 108 оборот).
Згідно статті 120 ЦК УРСР (1963 року) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли був відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР від 26 березня 1991 року №885-ХІІ введений в дію Закон “Про власність”.
Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Враховуючи викладене суд вважає, що позивач ОСОБА_2. втратив право в колгоспному дворі станом на 15 квітня 1991 року, а тому членами колгоспного двору залишалися на той час його батько ОСОБА_8. та мати ОСОБА_1., які і мали право в рівних долях на майно, що перебувало в їхньому господарстві тобто, по 1\2 кожному.
Згідно заповіту від 20 жовтня 2003 року (а.с.25), ОСОБА_14. заповів все своє майно своєму внукові ОСОБА_3 і він прийняв спадщину в розмі 9\10 частин зазначеного майна в заповіті (а.с.36) та 1\10 частини майна померлого належить успадкувати його дружині ОСОБА_1. як обовязкову частку.
У відповідності зі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, або оголошення її померлою. Як вбачається із статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Посилання на те, що померлий зловживав спиртними напоями та не приймав участі у веденні колгоспного двору , не відповідають дійсності, поскільки у погосподарських книгах вказано, що він працював з 1986 року по час припинення колгоспних дворів та був головою двору, а довідка представлена позивачами (а.с.109), про те, що ОСОБА_8. хворів на хронічний алкоголізм з вересня 2002 року по 2005 рік не має відношення до ведення колгоспного двору який припинив свою діяльність 15.04 1991 року.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом видане 4.10.2006 року на імя ОСОБА_7. недійсним.
Керуючись ст. ст. 109, 112, 121, 123, 124, 125, 126, 563 ЦК УРСР (1964 р.), ст. ст. 60, 61, 63, 67 СК України; ст.ст. 1217, 1220, 1222, 1226, 1268, 1269, 1270, 1278, 1301 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 130, 174, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -
вирішив:
В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 04 жовтня 2006 року Ставищенською районною державною нотаріальною конторою за реєстром №2789 на ім'я ОСОБА_7частково недійсним в частині визнання права на 9/20 частин житлового будинку АДРЕСА_1, вартістю 22325 гривень, та визнання за ним права власності на 9 / 30 частин житлового будинку АДРЕСА_1, відмовити.
В позові ОСОБА_1 про визнання за нею право власності на 10/30 частин житлового будинку АДРЕСА_1, вартістю 22325 гривень, та право на обов'язкову частку в спадщині після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року
ОСОБА_8 на 1/30 частину житлового будинку АДРЕСА_1, вартістю 2232 гривні 50 коп, а всьго на 11/ 30 частин житлового будинку АДРЕСА_1-відмовити.
В позові ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 10/30 частин житлового будинку АДРЕСА_1, вартістю 22325 гривень, відмовити.
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звільнити від оплати судового збору на підставі п. 18 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Ставищенський районний суд Київської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Ю.М. Галич