ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

25.12.06 р.                                                                              Справа № 35/86                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Морщагіної Н.С.

при секретарі судового засідання Стреліній М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Лемтранс” м.Донецьк

до відповідача:

Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк

про:	стягнення 68 770грн. 60коп.

За участю:

Представників сторін:

Від позивача:

Неізвестна О.Ю. Маєвський Г.А.

заст. нач. юр. управління представник

дов.№2/06 від 04.01.06р. дов. №94/06 від 12.12.06р.;

Від відповідача:

Ігнатова Н.О.

юрисконсульт

дов. від 07.11.05р. №Н-01/3453;

В С Т А Н О В И В:

Позивач,  Товариство з обмеженою відповідальністю „Лемтранс” м.Донецьк,  звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до  відповідача, Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк, про стягнення 68 770грн. за зберігання транзитної сірки у вагонах власності вантажовласника –нерезидента або орендованих їм у інших нерезидентів як одержану безпідставно.

В обґрунтування своїх вимог посилається на договір №7 від 31.12.04р., яким передбачена лише можливість надання залізницею послуг за зберігання сірки у вагонах та порядок і розмір плати у разі надання цих послуг, які фактично позивачем не замовлялися, а відповідачем не надавалися, а також на те, що станція Маріуполь-Порт не відноситься до місць загального користування, на яких виконуються вантажні операції.

Відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки вантаж простоював на місцях загального користування, у зв’язку з чим вважає, що плата за зберігання сірки нарахована ним правомірно.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Між сторонами 31.12.2004р. був укладений договір № 7 про організацію перевезення сірки транзитом через Маріупольський торгівельний порт і перевантаження по прямому варіанту “вагон-судно”.

Пунктом 1.1 договору визначено, що предметом договору є взаємовідносини сторін, пов’язані з організацією плануванням, затримками на підходах до станції Маріуполь-Порт вагонів з сіркою комовою та гранульованою, що надходить з території Російської Федерації через залізничні прикордонні переходи України на станцію Маріуполь-Порт з наступним перевантаженням в морські судна по прямому варіанту “вагон-судно”. Пунктом 1.3. договору встановлено, що даний договір передбачає послуги за користування вагонами та за зберігання вантажів в вагонах, як на підходах до станції Маріуполь-Порт, так і в очікуванні подачі під вивантаження на станції.

У пункті 3.3 договору сторонами визначено, що збір за зберігання вантажів в вагонах  нараховується відповідно до Правил перевезень вантажів (частина 1) розділ 7 пункт 8, Тарифного керівництва № 1 розділ 2 пункт 2 та телеграфної вказівки Укрзалізниці ЦЗМ 10/1905 від 24.11.2004р.

Пунктом 3.4 договору сторони зобов’язалися щомісячно робити звірку розрахунків за виконаними залізницею обсягами перевезень вантажів та здійсненим товариством платежам. Звірка оформлюється актом (протоколом).

На виконання умов договору в листопаді-грудні 2005року на станцію Маріуполь-Порт за накладними №№ Ф007916, Ф00715, Ф007860, Ф007801, Ф007908, Ф007963, Ф0077974, Ф007917, Ф007986, Ф007982, Ф007919, Ф008025, Ф008007, Ф008025, Ф008013, Ф008028, Ф008025, Ф008013, Ф008112, Ф008111, Ф008110, Ф008103, Ф008034 від відправника ТОВ „Астраханьгазпром” до отримувача ТОВ „Лемтранс” надходив вантаж –сірка комова чи гранульована.

Надані до матеріалів справи залізничні накладні свідчать про те, що сірка перевозилась виключно у власних та орендованих вагонах, які приписані за залізницями інших країн. Перевантаження сірки в вагони, що належать Укрзалізниці не проводилося, рівно як і вивантаження сірки з вагонів на спеціальні склади, майданчики.

Актами загальної форми №№ 854, 852, 851, 850, 863, 864, 875, 872, 876, 894, 885, 890, 886, 888, 913 встановлено факти невчасного вивезення вагонів з сіркою в зв’язку з відсутністю судна. У більшості з них дописано про стягнення вартості збору за зберігання вантажу.        

У зв’язку з цим відповідач списав з особового рахунку позивача плату за зберігання вантажу в сумі 68 770,60грн., що підтверджено переліками ТехПД.

Відповідно до п. 2.6 “Правил розрахунків за перевезення вантажів”, затверджених Наказом Мінтрансу України від 21.11.2006р. № 644, усі належні Залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи, які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Державним підприємством “Донецька залізниця” з приводу затримки вагонів з сіркою на ст. Маріуполь-Порт складені накопичувальні картки №№ 16121464, 19121469, 26121514, 23121502, 28121526, 28121523, 100137, 100/38, та нарахований збір за зберігання вантажу з урахуванням приписів п.2.3 розділу 3 Тарифного керівництва № 1. Накопичувальні картки підписані начальником ст. Маріуполь-Порт та представником позивача.

Проте, на думку суду, нарахування збору здійснено неправомірно з наступних підстав.

Відповідно до ст. 63 Статуту небезпечний вантаж, яким і є сірка має перевозитися на особливих умовах.

Особливі умови перевезення сірки були погоджені між залізничними адміністраціями України та Росії, що підтверджується телеграмою Укрзалізниці від 14.02.2005 р. № ЦЗЛ –14/84, згідно якої претензії за якістю та кількістю вантажу регулюються без участі залізниць. Під час здавання сірки одержувачу на станції призначення зважування вагонів не проводилось. Вантаж приймався по вазі, вказаної в залізничних накладних. Згідно ч. 2 ст. 110 Статуту обов’язки зберігання вантажів покладаються на відправника, а не на перевізника.

Розділом 3 сторони передбачили, що облік затриманих з вини замовника вагонів на підходах до станції Маріуполь-Порт проводиться відповідно до Правил перевезення вантажів (частина 1) розділ 6, пункти 9, 10, а облік затриманих з вини замовника вагонів на станції призначення проводиться відповідно до Правил перевезення вантажів (частина 1) розділ 6, пункт 8.

Пунктом 1.3. договору обумовлена послуга за зберігання вантажів у вагонах, але не передбачено, в яких вагонах та умови, при яких здійснюється зберігання. Таким чином, укладеним договором не передбачалась обов’язкова плата за зберігання вантажів.

Тобто сторонами був передбачений тільки порядок обліку вагонів, затриманих з вини замовника.

Пунктом 3.3 договору п. 7 сторони визначили, що замовником вноситься плата за користування вагонами, збори за додаткові послуги, збори за вільними зборами, передбаченими в п. 1.3 договору, нараховуються і стягуються згідно Правил перевезень вантажів, Тарифним керівництвом № 1 та діючою нормативною документацією Укрзалізниці. Нарахування збору за зберігання вантажу не передбачено.

В силу пункту 5 Правил зберігання вантажів, якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

В підтвердження нарахування збору позивач надав  акти загальної форми ГУ-23, які здійснені станцією Маріуполь-Порт і, з яких вбачається, що ними засвідчені простої вагонів на коліях станції саме Маріуполь-Порт, яка є структурною одиницею Донецької залізниці.

Станція Маріуполь-Порт не призначена для здійснення в її межах будь-яких вантажних операцій (іншого відповідачем не доведено), а відтак ця станція не є місцем загального користування в розумінні ст. 9 Статуту залізниць України.

При прийнятті рішення суд виходить з того, що згідно п. 5 Правил зберігання вантажів плата за зберігання справляється з одержувача за несвоєчасне вивезення вантажу з місця загального користування, яким станція Маріуполь-Порт не є.   

Крім того, Залізниця неправомірно посилається на її відповідальність за зберігання вантажу відповідача, оскільки згідно залізничних накладних сірка комова відвантажена за угодою про перевезення на особливих умовах. Відповідно до телеграми Укрзалізниці при перевезенні сірки Залізниця звільнена від відповідальності за якість та кількість сірки, яка відвантажується до 30.06.2006р. Тобто, посилання Залізниці на зберігання вантажу з відповідальністю за час затримки вагонів необґрунтоване. Частина 2 ст. 110 Статуту Залізниць України передбачає, що обов’язки зберігання небезпечних вантажів покладається на відправника. Крім того, в судових засіданнях встановлено, що вантаж перевозився не у вагонах перевізника, а у власних (орендованих) вантажовідправника.

Відтак, виходячи з вищенаведеного, факт надання послуги зберігання сірки Залізницею не доведений і підстави для оплати вказаної послуги у вигляді збору відсутні.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа,  яка набула майно  або  зберегла  його  у  себе  за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Судові витрати відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.ст. 525, 526, 1212 ЦК України,  керуючись ст.ст.22, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Лемтранс” м.Донецьк до Державного підприємства „Донецька залізниця” м.Донецьк про стягнення 68 770,60грн.

Стягнути з Державного підприємства „Донецька залізниця” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лемтранс” 68 770,60грн., витрати по оплаті державного мита в сумі 687,71грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн.

У судовому засіданні за згодою сторін оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Повний текст рішення підписаний 02.01.07р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

          

Суддя                                                                         Морщагіна Н.С.