Судове рішення #34492524


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/4418/13-а

26 грудня 2013 року 11год. 10хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М. за участю секретаря судового засідання Демчук І.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Грицак А.В.

відповідача: представник Чепиль М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Прокурора міста Рівне

до Рівненської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:


Прокурор міста Рівне звернувся до суду з адміністративним позовом до Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення №3517 від 02.12.2013 року "Про звернення Рівненської міської ради до Верховної ради України з приводу політичної ситуації в Україні".

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі. На їх обґрунтування пояснив, що в порядку здійснення нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурором міста Рівне виявлено порушення відповідачем норм Конституції та законів України під час прийняття оспорюваного рішення. Зазначив, що дане рішення прийнято із виходом за межі повноважень органу місцевого самоврядування, оскільки були вирішені питання, не віднесені до компетенції міської ради. Позивач вважає, що оспорюване рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню у судовому порядку, просить позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні письмовим запереченням. Пояснив, що рішення Рівненської міської ради від 02.12.2013 року №3517 "Про звернення Рівненської міської ради до Верховної Ради України з приводу політичної ситуації в Україні" прийняте у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні, Регламентом Рівненської міської ради шостого скликання. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву по суті, заслухавши у судовому засіданні пояснення сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, оцінивши їх в сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, у відповідності до норм чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.

Судом встановлено, що 02.12.2013 року на засіданні Рівненської міської ради прийнято рішення №3517 "Про звернення Рівненської міської ради до Верховної Ради України з приводу політичної ситуації в Україні", яким висловлено критичну оцінку політичної ситуації в Україні та неправомірного застосування сили правоохоронними органами до мирних протестувальників, а також заявлено вимоги:

1.Створити тимчасову слідчу комісію Верховної Ради України для проведення розслідування та притягнути до відповідальності посадових осіб, причетних до силового розгону мирної акції протесту 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності в м. Київ;

2.Прийняти резолюцію щодо недовіри Кабінету Міністрів України;

3.Невідкладно розглянути та прийняти Закон України "Про порядок імпічменту Президента України";

4.Сформувати парламентську більшість, яка буде здатна відновити процес євроінтеграції України.

Крім того, у вказаному рішенні Рівненська міська рада звернулася до керівників підприємств, організацій та установ міста з проханням не застосовувати жодних адміністративних стягнень щодо працівників і студентів - учасників страйкового руху (а.с.10).

11 грудня 2013 року прокурором міста Рівне винесено постанову про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у Рівненській міській раді (а.с.43-44).

Копію зазначеної постанови відповідачеві вручено 12.12.2013 року, що підтверджується підписом секретаря Рівненської міської ради.

За наслідками виявлених під час перевірки порушень закону, без внесення подання, прокурор міста Рівне звернувся до суду щодо визнання протиправним та скасування рішення Рівненської міської ради №3517 від 02.12.2013 року "Про звернення Рівненської міської ради до Верховної Ради України з приводу політичної ситуації в Україні".

Що стосується повноважень позивача на звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Конституції України, на прокуратуру покладено виконання функції нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII, предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, що видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Пунктом 2 частини 5 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII передбачено, що прокурор, без внесення подання, може звернутися до суду щодо визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Отже, звертаючись до суду із даною вимогою, прокурор діє як посадова особа органу державної влади та набуває статусу позивача.

Що стосується питання правомірності оспорюваного рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України гарантовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Статтею 7 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Частиною 1 статті 140 Конституції України визначено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Таким чином, місцеве самоврядування є одним із проявів здійснення народом, у формі територіальної громади, влади, яка, в свою чергу, не належить до жодної із гілок державної влади, що характеризується самостійністю у вирішенні певного кола питань.

Водночас, предметом відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто ті, що пов'язані передусім із життєдіяльністю територіальних громад.

Висновки аналогічного характеру наведені у рішенні Конституційного Суду України від 26.03.2002 року №6-рп/2002 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 28 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів" (справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад) (пункт 4).

Європейською хартією місцевого самоврядування (ратифікована Законом України від 15.07.1997 року №452/97-ВР) закріплено, що головні повноваження і функції місцевих властей визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню місцевих властей повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону. Місцеві власті в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу (ч. 1, ч. 2 ст. 4).

Отже, органи місцевого самоврядування в межах закону мають право вільно вирішувати будь-яке питання місцевого значення, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (загальна компетенція).

Згідно з ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради на пленарних засіданнях вирішують визначений перелік питань, які віднесено до їх виключної компетенції.

Вказані статті не відносять ні до загальної, ні до виключної компетенції міських рад повноваження щодо розгляду та вирішення питань про: створення Верховною Радою України тимчасових слідчих комісій; висловлення недовіри Кабінету Міністрів України; заявлення Верховній Раді України вимог щодо невідкладного розгляду та прийняття законів України; формування парламентської більшості; застосування роботодавцями та навчальними закладами стягнень щодо працівників і студентів.

Крім того, Конституцією України та законами України визначено інший порядок вирішення зазначених питань.

Із системного аналізу наведених норм, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи від імені територіальної громади міста Рівне оспорюване рішення, вирішував питання, які не стосуються життєдіяльності даної територіальної громади, не належать до його компетенції і віднесені законом до повноважень інших органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як зазначено у рішенні Коснтитуційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію (пункт 4).

Враховуючи наведене, незалежно від того чи має рішення органів місцевого самоврядування нормативний характер, воно є обов'язковим до виконання в межах відповідної територіальної громади.

Суд вважає за необхідне наголосити, що за своїм змістом оспорюване рішення має форму звернення депутатів міської ради із викладеною у ньому оцінкою політичної ситуації у країні та закликами до органів державної влади, підприємств, установ і організацій щодо вжиття певних заходів. Оскільки за своєю правовою природою таке рішення не стосується питань територіальної громади, викладення його у формі рішення міської ради та, як наслідок, надання йому ознак обов'язкового виконання є виходом за межі повноважень відповідача.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З огляду на наведене, оспорюване рішення Рівненської міської ради №3517 від 02.12.2013 року "Про звернення Рівненської міської ради до Верховної Ради України з приводу політичної ситуації в Україні" підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а адміністративний позов - задоволенню повністю.

В силу вимог ст. 94 КАС України, судові витрати на користь сторін не присуджуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -


ПОСТАНОВИВ:


Позов задовольнити повністю.

Рішення сесії Рівненської міської ради №3517 від 02.12.2013 року "Про звернення Рівненської міської ради до Верховної ради України з приводу політичної ситуації в Україні" визнати протиправним та скасувати.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.


Суддя Нор У.М.


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація