Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 листопада 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Павліченка С.В.,

суддів: Бондаренкка Ю.О., Куцина М.М.,

при секретарі Чейпеш С.І.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, усунення перешкод у користуванні домоволодінням та вселення, -

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та визнання права власності на будинок, в якому просить визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння від 31.10.2011 року у АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; визнати за нею право переважної купівлі 2/3 домоволодіння у АДРЕСА_1 та призначити позивачу ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості вказаної частки у сумі 143 302 гривень, застосувавши наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України.

Позов мотивує тим, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 23.10.2009 року у цивільній справі №2-165/09 позов ОСОБА_2 було задоволено та останню зобов'язано виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/3 частини будинковолодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 у розмірі 79 188,30 гривень. 15.02.2012 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 28 квітня 2010 року скасовані, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Проте ОСОБА_2 з метою позбавлення її права власності на частину домоволодіння 31.10.2011 року було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння у АДРЕСА_1 Закарпатської області з ОСОБА_3, якому було відчужено весь вищевказаний будинок, в тому числі і її частку в розмірі 1/3 будинку. Даний договір вона вважає укладеним з порушенням норм цивільного права та таким, що не мав на меті настання реальних правових наслідків, а укладався лише з метою порушення її конституційного права на житло.

В подальшому позивач подала заяву про зміну позовних вимог та просила визнати недійним договір купівлі-продажу домоволодіння від 31.10.2011 року у АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; зобов'язати ОСОБА_3 не чинити їй ОСОБА_1 перешкоди у користуванні домоволодінням, що знаходиться в АДРЕСА_1, в тому числі щодо використання його в якості житла; примусово вселити її ОСОБА_1, у домоволодіння (будинок), що знаходиться в АДРЕСА_1.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 3 жовтня 2013 року позов задоволений частково.

Зобов'язано ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні 1/3 частиною домоволодінням, що знаходиться в АДРЕСА_1.

Вселено ОСОБА_1 у 1/3 частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 ставиться питання про зміну рішення суду першої інстанції, а саме про відмову в задоволенні позову в частині задоволених позовних вимог.

Позивачка рішення суду першої інстанції не оскаржила.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 358 ЦК України Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою і кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За змістом наведених норм закону вселення громадянина можливе тільки в жиле приміщення чи його конкретно виділену частину, або з встановлення конкретного порядку користування жилим приміщенням.

Задовольняючи вимогу позивачки про вселення її в 1/3 частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, суд першої інстанції не врахував, що в даному домоволодінні реальна доля позивачки в т. ч. конкретна житлова площа не виділена, а до домоволодіння крім житлового поверху будинку Б відноситься також цокольний поверх будинку Б, літня кухня, гараж, дві повітки та інші споруди. (т.1 а.с. 13-39).

Вселення позивачки в 1/3 частину такого домоволодіння без визначення конкретної частини житлових приміщень, куди необхідно вселити позивачку суперечить вимогам ч.2 ст. 358 ЦК України та ст. 150 ЖК України, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню з постановлення нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову, що не перешкоджає позивачці захистити своє право виконанням рішення про зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні 1/3 частиною домоволодіння, або звернутися з позовом про вселення з врахуванням вимог ч.2 ст. 358 ЦК України та ст. 150 ЖК України.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області,-

р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 3 жовтня 2013 року в частині Вселення ОСОБА_1 у 1/3 частину домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 скасувати і в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті рішення Мукачівського міськрайонного суду від 3 жовтня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді