ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"02" грудня 2008 р. | Справа № 15/157-08-3535 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Н.Б.Таценко
суддів М.В.Сидоренко, М.А. Мишкіної
секретар судового засідання Скуділо О.В.
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача: Парух О.А. –довіреність № 1071 від 24.06.2008р.,
Марченко К.Б. –довіреність № 1072 від 24.06.2008р.
від відповідача: Асташенкова О.І. –довіреність № 03-50/вих/д від 16.07.2008р.
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: не з’явився
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Одеського регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
на рішення господарського суду Одеської області
від 21.10.2008р.
по справі № 15/157-08-3535
за позовом: Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Одеського регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи
до відповідача: Виконавчого комітету Одеської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області
про визнання права власності на майно
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2008р. по справі № 15/157-08-3535 (суддя Петров В.С.) у задоволенні позовних вимог Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Одеського регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області, до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (далі Установа) –правонаступником Державного інноваційного фонду України по ст. 392 ЦК України права власності на передані по п. 2.4 договору про співробітництво та дольову участь в інвестуванні будівництва № 42 від 10.10.1995р. і акту прийому-передачі нежитлової площі за адресою вул. Базарна, 1, № 35 від 15.02.1996р. нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Базарна 1, загальною площею 640,8 кв. м, в т. ч. основна площа 503,4 кв. м, підсобна 137,4 кв. м, корисна 640 кв. м відмовлено по ст. 316, п. 1 ст. 317, ст. 326, ст. 396 ЦК України, ст. ст. 73, 74, 136 ГК України, т. я. згідно статуту позивача засновником Установи є держава в особі Кабінету Міністрів України, Установа належить до сфери управління Держінвестицій (орган управління майном), позивач як державна установа не може бути самостійним суб’єктом права власності, власником спірного майна може бути держава в особі відповідного органу державної влади, останнє може перебувати у позивача, який є державною комерційною установою, на праві господарського відання, а не на праві власності.
Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Одеського регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи звернулася до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 334 від 05.11.2008р. (вх. № 2127 від 11.11.2008р.), в якій просить рішення господарського суду Одеської області від 21.10.2008р. повністю скасувати, прийняти нове рішення суду, задовольнити позовні вимоги, посилаючись на вирішення судом справи з порушенням ст. 43 ГПК України, не у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, згідно ст. 55, ч. 1 ст. 63, ч. 4 ст. 73 ГК України, Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 09.06.2004р. № 65, п. п. 3.1.4.1, 3.1.4.2, 3.4.4 Державного класифікатора України „Класифікація організаційно-правових форм господарювання” ДК 002:2004, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004р. № 97, позивач не є державним унітарним підприємством та не відноситься до його різновиду –державного комерційного підприємства, всупереч п. 39 Інформаційного листа ВГС України від 07.04.2008р. № 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” у рішенні не вказано орган, уповноважений від імені держави на звернення до суду з таким позовом, необхідність застосування по абз. 6 п. 1 Інформаційного листа ВГС України від 07.04.2008р. № 01-8/211 при вирішенні цього спору ЦК України, правомірне набуття позивачем по ст. ст. 2, 4, 81, 82, 170, 318, 325, 329 ЦК України у приватну власність з правочину – договору про співробітництво та дольову участь в інвестуванні будівництва нерухомого майна, оскільки інше прямо не випливає із закону та не встановлено судом по ст. 328 ЦК України.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши представників сторін, колегія суддів,
В с т а н о в и л а:
22.08.2008р. Державна інноваційна фінансово-кредитна установа в особі Одеського регіонального відділення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи звернулася до господарського суду Одеської області з позовною заявою за вих. № 208, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області, до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання за Державною інноваційною фінансово-кредитною установою права власності на нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Базарна 1, загальною площею 640,8 кв. м, в т. ч. основна площа 503,4 кв. м, підсобна 137,4 кв. м, корисна 640 кв. м, передані на виконання умов договору про співробітництво Фірмою „Армстрой” згідно підписаного 15.02.1996р. акту № 35 приймання-передачі з реєстрацією у Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації згідно реєстраційного посвідчення від 05.03.1996р., по п. 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мінюсту України від 07.02.2002р. № 7/5, п. 6 Додатку до названого Тимчасового положення, п. 4.1 Правил державної реєстрації об’єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.02.1995р. № 56, що діяли на момент отримання Державним інноваційним фондом України у власність нежитлових приміщень, ст. ст. 328, 392, підпункт 1) ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. ст. 3, 4, ч. 1 п. 2 підпункт е) ст. 7, ч. 2 ст. 12 Закону України „Про управління об’єктами державної власності” від 21.09.2006р., після ліквідації Державного інноваційного фонду України його правонаступником стала створена Українська державна інноваційна компанія, яка перейменована в Державну інноваційну фінансово-кредитну установу, внаслідок чого власником перелічених нежитлових приміщень являється остання.
Рішенням господарського суду Одеської області від 21.10.2008р. по справі № 15/157-08-3535 у задоволенні наведених позовних вимог відмовлено повністю з мотивів, наведених в описовій частині постанови. При цьому рішення господарського суду, законність і обґрунтованість котрого перевірена в повному обсязі відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, відповідає чинному законодавству, матеріалам та обставинам справи, правових підстав для скасування останнього і задоволення апеляційної скарги, яка базується на правомірному набутті нерухомого майна по ст. ст. 2, 4, 81, 82, 170, 318, 325, 329 ЦК України у приватну власність, не вбачається, виходячи з наступного. При вирішенні питання співвідношення ЦК України та ГК України як загального та спеціального законів слід виходити з того, що при правозастосуванні застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої і визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною (п. 1 Інформаційного листа ВГСУ „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. № 01-8/211). Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, по ч. 1 ст. 4 ГК України не є предметом регулювання цього Кодексу, в т. ч. майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України. Однак згідно ч. 2 ст. 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин. В даному випадку такі особливості встановлені законодавцем передбаченням в ч. 2 ст. 4 ГК України, що особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Таким чином, спеціальні норми ГК України, що встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять певне загальне регулювання.
Наразі діючим господарським законодавством розмежовані права власника державного майна в особі уповноваженого органу і права суб'єкта господарювання, у якого це майно знаходиться на праві господарського відання. Згідно ч. ч. 2, 4 ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання є господарські організації, зокрема державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, господарські організації, які мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом, котрі реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах (ч. 3 ст. 55 ГК України). Згідно до ч. 2 ст. 73 ГК України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, а майно державного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за державним підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління (ч. 3 ст. 73 ГК України). Частина 2 ст. 74 ГК України також визначає, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. Вказаний правовий режим з врахуванням ст. 22, ч. 1 ст. 141 ГК України розповсюджується на позивача, котрий за самим своїм найменуванням і затвердженим статутом знаходиться у державній власності. Положення апеляційної скарги про правомірне набуття нерухомого майна по ст. ст. 2, 4, 81, 82, 170, 318, 325, 329 ЦК України у приватну власність названих нежитлових приміщень спростовується ч. 3 ст. 134 ГК України, згідно якій правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються цим Кодексом і законом, а посилання представника позивача в апеляційному засіданні на можливість існування у позивача, заснованого на державній власності, майна на праві приватної власності не відповідає приписам чинного законодавства, зокрема, ст. 145 ГК України.
Наразі по ч. 2 ст. 141 ГК України управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. В даному випадку засновником Установи є держава в особі Кабінету Міністрів України, Установа належить до сфери управління Держінвестицій ( далі –орган управління майном) згідно п. 3 Статуту Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2000р. № 979 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.08.2007р. № 1007). По п. 25 вказаного Статуту Установа володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею на праві господарського відання майном будівлями, спорудами, обладнанням, інвентарем, цінними паперами, фондами та коштами відповідно до чинного законодавства. Таким чином, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа не являється власником майна і повноваження на управління державним майном у останньої відсутні. Викладене свідчить, що права та законні інтереси власне позивача стосовно права власності на спірне майно не порушені, тоді як по ст. 392 ЦК України тільки власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Крім того, з врахуванням приписів ст. 29 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р. № 280/97-ВР із змінами Виконавчий комітет Одеської міської ради не являється належним відповідачем, тобто позов подано не до тієї особи.
За таких обставин рішення господарського суду від 21.10.2008р. відповідає чинному законодавству, матеріалам та обставинам справи, підстав для його скасування і задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Рішення господарського суду Одеської області від 21.10.2008р. по справі № 15/157-08-3535 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя Н.Б. Таценко
Суддя М.В. Сидоренко
Суддя М.А. Мишкіна
Постанова підписана 04.12.2008р.