ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 листопада 2008 р. | № 3/189 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: | Дунаєвської Н.Г., Михайлюка М.В., |
Суддів : | Мележик Н.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю "Метагра" |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 року |
у справі | № 3/189 господарського суду м. Києва |
за позовом | ТОВ "Метагра" |
до | Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт "Київ" (Жуляни) |
про | стягнення 511370,27 грн. |
за участю представників сторін: |
позивача | Підлісний В.О., |
відповідача | Аскеров С.С., |
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.06.2008 р. у справі №3/189 (суддя: Сівакова В.В.) позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 491314,59 грн. сплаченої орендної плати, 89031,55 грн. інфляційних, 9986,39 грн. 3% річних, 5903,35 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 р. (судді: Зеленін В.О., Синиця О.Ф., Рєпіна Л.О.) зазначене рішення суду скасовано та прийняте нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просив скасувати постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановив апеляційний господарський суд, 03.08.2006 р. на підставі рішення Київради від 30.06.2005 р. № 464/3040 КП "Міжнародний аеропорт "Київ" (Жуляни) уклало договір з позивачем і передало останньому по акту приміщення їдальні (літера А) по вул. Повітрофлотський проспект, 73 у м. Києві з цільовим призначенням –для надання послуг громадського харчування, виробничих і торгово-побутових послуг та розміщення офісу. Приміщення належить до комунальної власності територіальної громади і 50 % платежу перераховується до бюджету м. Києва (п. 2.4, п. 3.12 договору).
Орендна плата розрахована на підставі рішення комісії Київради (протокол № 1 від 26.04.2005 р.) та вищевказаного рішення Київради № 464/3040 і має сплачуватись починаючи з дати підписання акту приймання-передачі (п. 3.1, п. 3.5 Договору) незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря (п. 3.6 договору). За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що орендар зобов’язаний починаючи з 03.08.2006 р. сплачувати орендну плату в порядку визначеному договором до часу складання акту повернення майна (п. 3.5 договору).
Крім того, суд апеляційної інстанції наголосив, що заперечення позивача про несплату оренди через не проведення капітального ремонту приміщення не ґрунтується на законі та умовах договору.
Так, відповідно до вимог ст. 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. У спірному випадку інше встановлено договором, укладеним за наслідками проведеного конкурсу.
Відповідно до п. 5.4 Договору орендар при необхідності може виступити замовником виготовлення проектно-кошторисної документації і проводити ремонт за письмовим дозволом орендодавця. При проведенні капітального ремонту орендар може отримати пільгову орендну ставку у встановленому договором порядку. Проте, капітальний ремонт орендар не проводив, отже, обов’язок платити орендну плату в повному обсязі зберігся.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що твердження орендаря про неможливість проведення капітального ремонту з вини орендодавця у зв’язку з тим, що останній не надав дозвіл на капітальний ремонт і це стало причиною нерозроблення проектно-кошторисної документації, а відповідно і непроведення ремонту, спростовується доказами наявними у матеріалах справи. Так, з аналізу п. 7.3 договору вбачається, що дозвіл на виконання таких робіт оформляється листом орендодавця в якому зазначається про надання дозволу, погодження проекту (якщо його наявність передбачена законодавством), кошторису витрат та терміну виконання робіт. Отже, на час звернення за дозволом орендар обов’язково має надати проект та кошторис.
В матеріалах справи відсутній проект та кошторис на капітальний ремонт чи реконструкцію і орендар підтвердив, що така документація не складалась.
Крім того, господарський суд апеляційної інстанції з’ясував, що єдиний лист орендаря через 4 місяці після укладення договору за своїм змістом не свідчить про запит на дозвіл проведення капітального ремонту чи реконструкції і стосується лише поточного ремонту покрівлі, відмосток, сантехніки та вікон.
У висновку спеціаліста з будівельно-технічних досліджень від 09.02.2007 р. зазначено, що експлуатаційних пошкоджень, що можуть вплинути на несучу здатність конструктивних елементів не виявлено. Разом з тим, затримка з проведенням ремонту (а не капремонту) покрівлі призведе до незадовільного стану конструктивних елементів будівлі.
За таких обставин, апеляційний господарський суд вказав, що орендар повинен був самостійно здійснити поточний ремонт. Якщо ж сторони, в зв’язку з потребами орендаря провести реконструкцію або здійснити ремонт, мали намір (по умовам конкурсу, акту приймання-передачі) виконати капітальний ремонт, орендар повинен був подати проект (з врахуванням потреб своєї діяльності), відповідний кошторис, а орендодавець, як відповідальний за власність, оцінити пропозицію і затвердити.
Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у непроведенні орендарем ремонту винен орендодавець і що це є підставою для повернення частково сплаченої орендної плати.
Щодо стягнення орендарем інфляційних та річних, то зазначена вимога не має правових підстав, оскільки орендодавець не має перед орендарем грошових зобов’язань за договором (ст. 625 ЦК України).
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Однак, з такими висновками господарських судів неможливо погодитись, з огляду на наступне.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 р. № 4, від 25.12.1992 р. № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судові рішення у даній справі зазначеним вимогам не відповідають.
Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний господарський суд, в порушення норм процесуального права, не спростував доводи місцевого господарського суду щодо неможливості використання орендованих приміщень за призначенням та не з’ясував чи фактично об’єкт оренди використовувався орендарем та чи можливо було його використовувати за призначенням без проведення капітального ремонту.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що твердження орендаря про неможливість проведення капітального ремонту з вини орендодавця у зв’язку з тим, що останній не надав дозвіл на капітальний ремонт і це стало причиною нерозроблення проектно-кошторисної документації, а відповідно і непроведення ремонту, спростовується доказами наявними у матеріалах справи, а саме п. 7.3 договору згідно якого, дозвіл на виконання таких робіт оформляється листом орендодавця в якому зазначається про надання дозволу, погодження проекту (якщо його наявність передбачена законодавством), кошторису витрат та терміну виконання робіт. Отже, на час звернення за дозволом орендар обов’язково має надати проект та кошторис.
Крім того, суди попередніх інстанцій не з’ясували питання неможливості використання орендованих приміщень за призначенням без проведення капітального ремонту чи реконструкції, а висновок спеціаліста не дає однозначної відповіді на це питання. Відтак, господарський суд вправі у порядку ст. 41 ГПК України призначити судову експертизу для з’ясування цього питання.
Крім того, стягуючи з відповідача кошти у сумі 491314,59 грн. сплаченої орендної плати, місцевий господарський суд не врахував, що за умовами договору (п. 3.12 договору) 50% орендної плати орендодавець перераховує в бюджет м. Києва, оскільки об’єкт оренди є комунальною власністю.
Таким чином, господарський суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про задоволення позову, оскільки не з’ясував питання виконання п. 3.12 договору і не перевірив чи підлягає поверненню з місцевого бюджету 50% орендної плати та чи впливає прийняте у даній справі рішення на права інших осіб не залучених до участі у даній справі.
Зокрема, місцевий господарський суд не звернув увагу, що в разі необхідності повернення коштів з місцевого бюджету до участі у справі необхідно залучати відповідний орган Державного казначейства, оскільки на нього покладений обов’язок вести облік всіх надходжень, що належать місцевим бюджетам.
Згідно ст. 63 Бюджетного кодексу України місцевий бюджет містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень, зокрема, органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами Державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання держбюджету.
Статтею 78 Бюджетного кодексу України передбачено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад або міські, селищні чи сільські голови забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів. Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету, координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України за функціями, визначеними статтею 48 цього Кодексу.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що об’єкт оренди належить до комунальної власності.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Частиною 5 ст. 60 цього Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Суди попередніх інстанцій не перевірили питання необхідності залучення до участі у справі Київської міської ради.
Наведене свідчить про те, що господарські суди, всупереч вимогам ст. 43 ГПК України, не здійснили всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а відтак їх висновки є передчасними.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
За таких обставин, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, як такі що прийняті про неповному з’ясуванні обставин справи та не відповідають вимогам норм матеріального права, а справа підлягає передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 1113, 1117, 11110-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 10.06.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2008 р. у справі № 3/189 скасувати, а справу направити до господарського суду м. Києва на новий розгляд.
Головуючий, суддя Н. Дунаєвська
Судді: М. Михайлюк
М. Мележик