ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 листопада 2008 р.

№ 3/52

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді: суддів:

Добролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта"

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 09 липня 2008 року

у справі господарського суду

№ 3/52 Івано-Франківської області

за позовом

Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта"

до	Відкритого акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття"

про	стягнення  недоотриманої кількості нафтопродуктів

за участю представників сторін від:

позивача: Пицик Я.М. (дов. від 08.01.08)

відповідача: Кузюка І.Ю. (дов. від 27.12/07)

ВСТАНОВИВ:

У березні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Укрнафта” звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтохімік Прикарпаття" про стягнення  недоотриманої кількості нафтопродуктів.

          Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23 травня 2008 року (суддя Фрич М.М.) в задоволені позову відмовлено. Рішення господарського суду вмотивоване тим, що укладений між сторонами договір на виконання якого здійснено відвантаження нафтопродуктів є угодою по наданню послуг щодо перевезення вантажів, а відтак суд дійшов висновку про застосування до даних правовідносин строку позовної давності, визначеного пунктом 6 статті 258 Цивільного кодексу України, згідно з яким, до позовів про захист порушеного права у зв'язку з перевезенням вантажу застосовується спеціальна позовна давність в один рік. При винесені рішення про відмову у позові, господарський суд керувався положеннями статей 258, 267, 925 Цивільного кодексу України.

          Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09 липня 2008 року (колегією суддів у складі: Мурської Х.В.–головуючий, Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від                   23 травня 2008 року залишено без змін з тих же мотивів.

          Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрнафта" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського  суду Івано-Франківської області  від 23 травня 2008 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09 липня 2008 року скасувати, і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 258, 909, 925, 329 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначив, що спірний договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, у зв'язку з чим позивач вважає безпідставним застосування у даному випадку строку позовної давності, визначеного статтею 258 Цивільного кодексу України.

          У відзиві на касаційну скаргу Відкрите акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття" вказало на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, у зв'язку з чим, рішення та постанову у даній справі просить залишити без змін, а касаційну скаргу  Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" - без задоволення.

Заслухавши суддю - доповідача Швеця В.О., присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, дослідивши матеріали справи і доводи касаційної скарги,  колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 02.06.04 між ВАТ “Укрнафта” та ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” було укладено договір про надання послуг № 29/502/1/НП, відповідно до умов якого відповідач зобов'язував забезпечити доставку нафтопродуктів, які належать позивачу та знаходяться на його терміналах, до автозаправних станцій та інших пунктів зберігання нафтопродуктів, а позивач, в свою чергу —  здійснити оплату наданих відповідачем  послуг.

Положеннями пункту 2.1 Договору передбачено, що доставка нафтопродуктів здійснюється на підставі попередньо наданих Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" рознарядок. В рознарядках зазначається вид та кількість нафтопродукту, точні реквізити пункту призначення (отримувача), вид транспорту, яким потрібно здійснити доставку та відповідальну особу.  

Судами встановлено, що Відкритим акціонерним товариством "Нафтохімік Прикарпаття" на виконання умов спірного Договору відповідачем доставлено нафопродукти до автозаправних станцій та інших пунктів зберігання нафтопродуктів, що підтверджується залізничними накладними №35581273 від 29.07.05 (а.с.17), №35595455 від 17.08.05 (а.с.28), №35621907 від 19.09.05 (а.с. 29), №35692566 від 27.12.05 (а.с.35) та актами Івано-Франківської торгово-промислової палати № 12811 від 25.07.05 (залізнична накладна №35581273 від 29.07.05, вагоноцистерна № 72801830-бензин  моторний неестильований А-80- 44 846 кг), № 14489 від 15.08.05 (залізнична накладна №35595455 від 17.08.05, вагоноцистерна                      № 74238452- бензин  моторний неестильований А-80-53 274 кг), № 17303 від 17.09.05 (залізнична накладна №35621907 від 19.09.05, вагоноцистерна №73750648-дизельне паливо-57 739 кг), № 22871 від 20.12.05 (залізнична накладна №35692566 від 27.12.05, вагоноцистерна № 73036071-бензин моторний неестильований А-80-54 401 кг).

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за Договором №29/502/1/НП від 02.06.04 ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” організувало доставку нафтопродуктів, які належали Замовнику до АЗС та інших пунктів зберігання нафтопродуктів Замовника, тим самим ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” надав ВАТ “Укрнафта” послуги, пов’язані з перевезенням ватажу.

Приймаючи рішення у справі суди попередніх інстанцій вказали, що даний договір надання послуг № 29/502/1/НП за правовою природою є договором перевезення  в розумінні статті 909 Цивільного кодексу України. Згідно зі статтею 909 Цивільного кодексу України договір перевезення це угода, за якою одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність  застосування до даних правовідносин строків позовної давності. Судами зауважено, що позивач звертаючись до суду з даним позовом пропустив встановлений строк позовоної давності в один рік, посилаючись при цьому на пункт 6 статті 258 Цивільного кодексу України, в силу якого до позовів про захист порушеного права у зв’язку з перевезенням вантажу застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ “Укрнафта” та  ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” було укладено договір про надання послуг. Предметом даного договору є зобов'язання однієї сторони —ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття” здійснити на користь іншої сторони — ВАТ “Укрнафта” доставку нафтопродуктів. Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 902 Цивільного кодексу України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Суди попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не звернули уваги на вищезазначене, юридичного аналізу наведеним правовим положенням в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Передбачено два види позовної давності: загальна і спеціальна. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності; у зв'язку з недоліками проданого товару; про розірвання договору дарування; у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти; про оскарження дій виконавця заповіту. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. Зазначене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій не врахували статтю 258 Цивільного кодексу України, положення якої не поширюються на вимоги, пов'язані з наданням послуг.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не з'ясували правову природу спірних правовідносин, а звідси не з'ясовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, і, як наслідок, не було встановлено дійсних прав та обов'язків сторін щодо предмету спору.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що прийняті судами попередніх інстанцій судові рішення цим вимогам не відповідають.

Відповідно до частини першої статті  11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119-12     Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,  –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09 липня 2008 року і рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23 травня 2008 року у справі № 3/52 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя                                                                   Т. Добролюбова                                 

        Судді                                                                                                 Т. Гоголь

       В. Швець