ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 листопада 2008 р. | № 13/152-08 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Подоляк О.А. |
суддів | Барицької Т.Л. Козир Т.П. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" |
на постанову | Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.07.2008 |
у справі | № 13/152-08 |
за позовом | Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" |
до | Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" |
про | стягнення 7 125 277,53 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача: Мацегорін А.О. (дов. від 15.07.2008р. №107/10); - відповідача: Бойко М.М. (дов. від 12.11.2008р. №1-104); Соловйов К.К. (дов. від 12.11.2008р. №1-103); |
Згідно з розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 18.11.2008 розгляд справи №13/152-08 здійснюється у наступному складі колегії суддів: Подоляк О.А. –головуючий, Барицької Т.Л. (доповідач), Козир Т.П.
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2008 року Дочірня компанія "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі –позивач) звернулась до господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" (далі –відповідач) про стягнення 7 125 277,53 грн. заборгованості за договором на передачу заборгованості населення №2-8 від 22.11.2000.
Рішенням господарського суду Київської області від 03.06.2008 (суддя Наріжний С.Ю.) в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.07.2008 (судді Чорногуз М.Г., Жук Г.А., Зеленіна Н.І.) рішення господарського суду Київської області від 03.06.2008р. залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення господарського суду Київської області від 03.06.2008 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.07.2008 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на касаційну скаргу позивача, поданому в порядку, передбаченому ст.1112 ГПК України, відповідач просить рішення господарського суду Київської області від 03.06.2008 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.07.2008 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до Роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п. 1, 6 постанови від 29.12.1976р. №11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності з огляду на наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22.11.2000 між ДК "Торговий дім" Газ України" та відповідачем було укладено договір на передачу заборгованості населення №2-8 (далі –договір), відповідно до умов якого ДК "Торговий дім" Газ України" передає, а відповідач приймає заборгованість населення за спожитий в 1999 році природний газ станом на 01.02.2000 в розмірі 18102790,05грн. згідно з актом приймання-передачі та зведеним реєстром, які є невід’ємною частиною цього договору; відповідач зобов'язується своєчасно вжити передбачені чинним законодавством заходи щодо стягнення заборгованості з населення за спожитий в 1999 році природний газ, а отримані кошти, в тому числі фінансові санкції перерахувати на консолідований розподільчий рахунок ДК "Торговий дім" Газ України" (п.п.1, 2 договору ).
На виконання рішення Спостережної ради НАК "Нафтогаз України" від 26.12.2000 створено ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (позивач) шляхом реорганізації ДК "Торговий дім "Газ України" та ДК "Укртрансгаз" в частині відокремлення і передачі функцій та майнових прав і обов'язків Головного управління з експлуатації систем постачання природного та скрапленого газу "Головпобутгаз". Згідно з наказом НАК "Нафтогаз України" №14 від 18.01.2001 (зі змінами та доповненнями) ДК "Газ України" (позивач) є правонаступником прав та зобов'язань ДК "Торговий дім "Газ України".
Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що договір на передачу заборгованості населення №2-8 від 22.11.2000 підписаний сторонами з протоколом розбіжностей №8-508/28.12.2000. Згідно з протоколом розбіжностей до договору №2-8 від 22.11.2000, підписаним та скріпленим печатками сторін, п.п. 1, 2 договору викладені в наступній редакції:
- “п. 1. Позивач (за протоколом розбіжностей –компанія) передає, а відповідач (за протоколом –ВАТ) приймає право вимагати від населення оплати заборгованості за спожитий в 1999 році природний газ станом на 01.02.2000 в розмірі 17 992 381,69 грн. згідно з актом приймання-передачі та зведеним реєстром, які є невід’ємною частиною цього договору;
- п. 2 відповідач зобов'язується своєчасно вжити передбачені чинним законодавством України заходи щодо стягнення заборгованості з населення за спожитий у 1999 році природний газ, а отримані кошти перераховувати на консолідований розподільчий рахунок Позивача” (а.с. 29).
Отже, як встановили суди попередніх судових інстанцій та випливає з матеріалів справи, відповідач прийняв від позивача право вимагати від населення сплату за спожитий газ та взяв на себе обов'язок вживати відповідних заходів щодо стягнення з населення заборгованості за спожитий газ, а отримані від населення кошти перераховувати позивачу, що і було ним зроблено та не заперечується сторонами, а саме: перераховано позивачу 10 977 512,52 грн.
Таким чином, виходячи із умов договору в редакції протоколу розбіжностей, суди попередніх судових інстанцій прийшли до правильного висновку про те, що оскільки відповідач не отримав від населення кошти за спожитий газ у сумі 7 125 277,53 грн., то, відповідно, у відповідача відсутній обов'язок перераховувати (сплачувати) позивачу кошти, які ним не отримані, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача боргу у сумі 7 125 277,53 грн. підставно не задоволена судом першої інстанції із чим обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції.
Щодо посилань скаржника в касаційній скарзі на те, що суди попередніх судових інстанцій, дійшовши висновку про відсутність порушеного права позивача, мали відмовляти у позові з цих підстав, а не у зв'язку із пропуском позовної давності, касаційна інстанція зазначає наступне.
Як вбачається із судових рішень попередніх судових інстанцій в задоволенні позовних вимог позивача було відмовлено у зв'язку із недоведеністю порушення права позивача, про захист якого він просить, а не у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності; щодо висновку господарського суду першої інстанції у рішенні про пропуск строку позовної давності, із яким погодився суд апеляційної інстанції, то такий висновок стосується спливу 10.01.2003 строку позовної давності для стягнення заборгованості з населення за спожитий у 1999 році природний газ.
Крім того, в касаційній скарзі скаржник посилається на те, що обов'язок відповідача виконати грошове зобов'язання за договором №2-8 настав, відповідно до ст. 530 ЦК України, у семиденний строк після направлення позивачем 13.12.2007 йому вимоги. Однак, з таким твердженням суд касаційної інстанції погодитися не може, оскільки позивач не врахував умови п. 2 вказаного договору в редакції протоколу розбіжностей до нього, згідно з яким, обов'язок відповідача перерахувати позивачу грошові кошти за спожитий населенням газ настає після отримання цих коштів від населення.
Інші доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.
В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Суд апеляційної інстанції використав у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ Україна" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.07.2008 у справі №13/152-08 залишити без змін.
Головуючий О.А. Подоляк
Судді: Т.Л. Барицька
Т.П. Козир