Справа № 1715/15178/12
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.12.2013 року
Рівненський міський суд Рівненської області
під головуванням судді - Тимощука О.Я.,
при секретарі – Грібінчак К.П.,
з участю представника позивача – ОСОБА_1,
представника позивача – ОСОБА_2,
представника третьої особи ОСОБА_3 – ОСОБА_4,
представника третьої особи– ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5 сільської ради - ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне справу за адміністративним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_5 сільського голови, виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення строку, скасування рішення суб”єкта владних повноважень та визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
05 квітня 2007 року ОСОБА_7 звернувся до Рівненського районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_5 сільської ради Рівненського району Рівненської області, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення строку, скасування рішення суб”єкта владних повноважень та визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди.
Вказана адміністративна справа за позовом ОСОБА_7 Рівненським районним судом Рівненської області по суті не розглядалася і після задоволення відводів (самовідводів) на підставі п.4 ч.1 ст. 22 КАСУ ухвалою Рівненського районного суду від 31.07.2012 року була передана 09.08.2012 року на розгляд до Рівненського міського суду Рівненської області.
Для повного і всебічного розгляду справи, за клопотанням відповідача ухвалою Рівненського міського суду від 04.04.2013 року було залучено до участі в справі в якості співвідповідачів – виконавчий комітет ОСОБА_5 сільської ради Рівненського району Рівненської області і сільського голову ОСОБА_5 сільської ради ОСОБА_8.
В своєму позові ОСОБА_7 зазначає, що 12.02.2007 року йому стало відомо про рішення ОСОБА_5 сільської ради № 141 від 26.11.2004 року, яке було прийняте відносно житлового будинку, що знаходиться в с. Карпилівка Рівненського району по вул. Центральній, 58. Позивач вважає, що прийнятий суб’єктом владних повноважень нормативний акт індивідуальної дії щодо прав ОСОБА_4 порушує його права як спадкоємця.
В обґрунтування свого адміністративного позову позивач зазначив, що він та ОСОБА_4 є спадкоємцями після смерті їхнього батька – ОСОБА_9, який помер 15.11.2000 року. Після смерті батька залишилося спадкове майно – житловий будинок № 58 по вул. Центральна у с. Карпилівка Рівненського району Рівненської області жилою площею 72 кв.м., яке було незавершеним будівництвом до його смерті та не було прийняте як закінчений будівництвом об’єкт в експлуатацію.
26.11.2004 року виконкомом ОСОБА_5 сільської ради за заявою ОСОБА_4 було прийнято рішення № 141 «Про оформлення права приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в с. Карпилівка по вул. Центральна, 58». Вказує, що оскаржуваним рішенням порушено його право на успадкування майна, обмежено можливість набути право власності на 1/2 частку оспорюваного будинку, чим заподіяно моральну шкоду, яка проявилась у стражданнях, завданих протиправною поведінкою відповідача.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позов та обставини, викладені в адміністративному позові, просять позов задоволити в повному об»ємі.
Представник відповідача – ОСОБА_5 сільської ради в судовому засіданні позов не визнав. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте законно, воно не порушувало та не порушує прав позивача. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Відповідачем – ОСОБА_5 сільським головою ОСОБА_8 було подано письмові заперечення на адміністративний позов, з яких вбачається, що відповідач позов не визнає в зв»язку з недоведеністю позовних вимог і пропуском позивачем без поважних причин строку, передбаченого для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Представник відповідача - виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради в судові засідання неодноразово не з»являвся, про причини неявки суд не повідомляв, будь-яких заяв від нього не надходило.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що Основним Законом України гарантовано і забезпечено кожній людині і громадянину право на звернення до суду за захистом своїх прав чи свобод, а стаття 55 Конституції України зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (рішення від 25 листопада 1997 року N 6-зп, рішення від 25 грудня 1997 року N 9-зп, рішення від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001).
Поряд з цим необхідно зазначити, що право на звернення до суду не є абсолютним.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З системного аналізу вказаних норм та висновку Конституційного Суду України слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивачів з боку відповідача.
Натомість, позивачем не доведено належними доказами порушення його прав та інтересів в сфері публічних правовідносин оскарженим рішенням виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради № 141 «Про оформлення права приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в с. Карпилівка по вул. Центральній, 58».
Так, матеріалами справи встановлено, і це не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_7 і його сестра, третя особа у даній справі ОСОБА_4 є дітьми ОСОБА_9, який помер 15.11.2000 року. З матеріалів інвентарної справи вбачається, що ще за свого життя, 16.11.1992 року, ОСОБА_9 подарував належний йому житловий будинок в селі Карпилівка Рівненського району по вул. Центральній, 58 своїй дочці – ОСОБА_4. Інших об’єктів нерухомого майна, в тому числі незавершених будівництвом, які б могли входити до складу спадкового майна на момент смерті ОСОБА_9 не існувало, що підтверджується матеріалами інвентарної справи.
Отже, спірний житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в с. Карпилівка по вул. Центральній, 58, на момент смерті ОСОБА_9С не був спадковим майном, а належав на праві приватної власності ОСОБА_4 за договором дарування від 16.11.1992 року, про що сказано вище. За таких обставин доводи позивача ОСОБА_7 про те, що вказаний будинок був спадковим майном і він, позивач, має право на нього як спадкоємець за законом, є безпідставними.
З цього приводу суд враховує ще й іншу обставину. Так, постановою Рівненського районного суду від 23.10.2006 року у справі № 2-а-54/2006, що набрала законної сили, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 сільської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_4, про визнання недійсними рішень та розпоряджень ОСОБА_5 сільської ради встановлено, що ОСОБА_7 не заперечував, що його сестра ОСОБА_4 відкрито користується будинком батька та присадибною ділянкою. Він не заперечував і того, що з 1994 року його сестра розпочала будівельні роботи у цьому будинку. Після смерті батька 15.11.2000 року ОСОБА_4 продовжувала відкрито користуватися будинком та земельною ділянкою. Також ОСОБА_4 і надалі продовжила будівельні роботи, і позивач спостерігав за їх проведенням. Отже, ОСОБА_7 ще на той час бачив і знав про дії своєї сестри ОСОБА_4 щодо володіння, користування і розпорядження зазначеним житловим будинком, погоджувався з такими діями і не оспорював їх у встановленому законом порядку.
Крім того, рішенням апеляційного суду Рівненської області від 28.01.2009 року по справі № 22-82/2009 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на житловий будинок встановлено наступні обставини : «За життя ОСОБА_9, який помер 05.11.2000 року, не оспорював договір дарування, що є достовірним доказом його волевиявлення відносно розпорядження належним йому майном. У зв»язку з цим, безпідставними є вимоги ОСОБА_7 про його право, як спадкоємця після смерті спадкодавця ОСОБА_9, оскільки спадкуванням є перехід прав та обов»язків (спадщини) від особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов»язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Оскільки на день смерті ОСОБА_9 спірний будинок не перебував у його власності, а тому і відповідно й не відкривалась спадщина на вказане майно. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним.
За правилами ч. 1 ст.71 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 16.11.1992 року, тобто після прийняття у власність за договором дарування зазначений житловий будинок, ОСОБА_4 відкрито розпоряджалася зазначеним житловим будинком як своєю власністю на власний розсуд, у тому числі здійснювала його реконструкцію (перебудову). А після завершення реконструкції ОСОБА_4 для розгляду її заяви про оформлення права приватної власності на реконструйований (перебудований) нею житловий будинок надала виконавчому комітету ОСОБА_5 сільської ради наступні документи:
- договір дарування від 16.11.1992 року за реєстр. № 154;
- розпорядження виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської від 18.01.1994 року за № 1 «Про дозвіл на перебудову житлового будинку»;
- рішення виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради про надання дозволу на переобладнання житлового будинку від 30.06.2004 року за № 74;
- рішення виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради від 26.02.2004 року за № 21 «Про надання дозволу на добудову житлового будинку»;
- акт державної технічної комісії про готовність об’єктів садибної забудови до експлуатації від 22.11.2004 року, затвердженого розпорядженням голови райдержадміністрації від 24.11.2004 року за № 256;
- технічну документацію від 05.10.2004 року за інв. № 159.
Відповідно до п.б п.п.10 ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних і міських рад належать, зокрема, облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
В зв»язку з цим 26.11.2004 року, на передбаченій законом підставі, виконавчим комітетом ОСОБА_5 сільської ради за заявою ОСОБА_4 було прийнято рішення № 141 «Про оформлення права приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в с. Карпилівка Рівненського району по вул. Центральна,58».
Таким чином, прийняття виконавчим комітетом ОСОБА_5 сільської ради рішення № 141 «Про оформлення права приватної власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться в с. Карпилівка Рівненського району по вул. Центральна, 58» стосується майна, яке належало на праві власності ОСОБА_4 і не порушує прав, свобод чи інтересів позивача.
Отже, позивачем не доведено порушення його прав оскаржуваним рішенням, що за змістом ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 КАС України є підставою для відмови у задоволенні позову.
Що стосується посилання представника відповідача – ОСОБА_5 сільської ради на пропуск позивачем строку, встановленого КАСУ для звернення до адміністративного суду за захистом свого права, то з цього приводу судом встановлено наступне.
Так, постановою Рівненського районного суду від 23.10.2006 року у справі № 2-а-54/2006, що набрала законної сили, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 сільської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_4, про визнання недійсними рішень та розпоряджень ОСОБА_5 сільської ради встановлено : « Представник позивача пояснила, що ними до суду не оскаржувалася бездіяльність сільської ради в частині невидачі необхідних копій рішень та розпоряджень, що були прийняті відносно спадкового майна ». « Таким чином, суд критично відноситься до пояснень представника позивача в тій частині, що на неодноразові вимоги, що мали місце задовго до 2006 року, відповідачі не надавали необхідні копії прийнятих рішень щодо землекористування та будівлі по вул.Центральній,58, в с.Карпилівка Рівненського району Рівненської області ». « Встановлені в ході розгляду справи обставини свідчать про те, що починаючи з 1994 року, відколи ОСОБА_4 Розпочала будівельні роботи на земельній ділянці, що ніби-то належала позивачеві, останній вже дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів », але за захистом порушених прав до суду не звертався. « Ніщо не перешкоджало позивачеві дізнатися про прийняті відповідачем рішення і розпорядження, отримавши їх копії протягом 1994 – 2005 років ».
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.99 КАСУ адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.99 КАСУ, чинного на час виникнення спірних правовідносин (05.04.2007 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 05.04.2007 року.
Оскаржуване рішення було прийняте 26.11.2004 року.
Отже, з цього вбачається, що позивачем пропущено встановлений ч.2 ст.99 КАСУ ( в редакції на 05.04.2007 року ) річний строк, встановлений для звернення до суду, з дня коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Крім того, про порушення або не порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини – дня смерті спадкодавця ОСОБА_9, оскільки цивільним законодавством (спадковим правом) законодавець пов»язує визначення приналежності майна до спадкової маси. Матеріали справи не містять жодного доказу про звернення позивача до органів державної реєстрації прав власності в порядку спадкування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 11, 17, 18, 71, 99- 103, 160, 161, 162, 186 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5 сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_5 сільського голови, виконавчого комітету ОСОБА_5 сільської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення строку, скасування рішення суб”єкта владних повноважень та визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди – відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський міський суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлений 09.12.2013 року
Суддя : О.Я.Тимощук