НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
смт. Новомиколаївка
Іменем України
РІШЕННЯ
18 грудня 2013 рокуСправа № 322/1036/13-ц
Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді Гасанбекова С.С.,
при секретарі судового засідання Гавриш О.А.,
за участю:
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за позовом: ОСОБА_1
до: ОСОБА_3
про: стягнення боргу за договором позики.
30 жовтня 2013 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд: стягнути з відповідача (ІПН НОМЕР_1) на користь позивача (ІПН НОМЕР_2) основну суму боргу в розмірі 11 140,00 грн., 3% річних 153,64 грн., а всього 11 293,64 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
02 квітня 2012 року ОСОБА_3 отримала від позивача у позику грошові кошти в сумі 11 700,00 грн. та зобов’язалась повернути їх протягом року. На підтвердження укладення договору позики була складена боргова розписка, згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України.
Протягом 2012 року ОСОБА_3 повернула позивачу грошові кошти в розмірі 560,00 грн.
Після настання строку сплати відповідач просила ще відстрочити повернення остаточної суми боргу на декілька тижнів, на що позивач погодився. Проте, в добровільному порядку відповідач не повертає боргу.
Виходячи з зазначеного, посилаючись на ст.ст. 625, 1047, 1049 ЦК України, позивач просив задовольнити позов у повному обсязі та підтримав його у судовому засіданні.
04.12.2013 судом були отримані письмові заперечення відповідача проти позову, обґрунтовані наступним.
Позивач є приватним підприємцем, у якого відповідач працював продавцем продовольчої групи товарів з 30.08.2010 до 17.04.2012, на підтвердження чого надала суду трудовий договір від 30.08.2010.
02.04.2012 позивачем за результатами інвентаризації була виявлена недостача в магазині, де працював відповідач, в сумі 11 700,00 грн. Відповідач був присутній при інвентаризації, але не погодився з її результатами. За словами відповідача, позивачка разом зі своїм чоловіком закрили її в магазині і під примусом змусили написати розписку на суму недостачі, гроші за нею відповідач не отримувала.
Сума в розмірі 560,00 грн., про які позивач зазначає, що відповідач їх повернула, є недоотриманою заробітною платою відповідача.
На підставі зазначеного, відповідач вважає, що договір позики є неукладеним.
Виходячи з наведеного, відповідач просив відмовити в задоволенні позову та не визнав позов у судовому засіданні.
У судовому засіданні 18.12.2013 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши матеріали та з’ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення сторін та дослідивши наявні в справі докази у їх сукупності,
встановив:
02.04.2012 ОСОБА_3 дала розписку ОСОБА_1 в тому, що вона взяла в борг у позивача гроші в сумі 11 700,00 грн., які зобов’язалась повернути протягом року, тобто до 02.04.2013.
У судовому засіданні ОСОБА_3 визнала те, що вона власноручно написала зазначену розписку, проте заперечила факт отримання нею грошових коштів.
Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Таким чином, наявна у матеріалах справи розписка ОСОБА_3 є належним доказом отримання нею у борг за договором позики суми в 11 700,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведений у позовній заяві розрахунок трьох процентів річних від суми заборгованості відповідача є обґрунтованим, а відповідач у судовому засіданні не заперечила проти зазначеного розрахунку.
Стосовно заперечень відповідача проти позову суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач не надала суду жодних доказів чинення на неї тиску з боку позивача, спрямованого на примушування її написати розписку від 02.04.2012, а також доказів на спростування факту отримання нею грошових коштів за розпискою.
У судовому засіданні ОСОБА_3 зазначила, що не зверталась за зазначеним фактом до правоохоронних органів та до суду.
Крім цього, ОСОБА_3 у судовому засіданні 18.12.2013 з власної ініціативи відмовилася від допиту в якості свідка ОСОБА_4, яку судом було викликано за клопотанням ОСОБА_3 Зазначений свідок у судове засідання 18.12.2013 не прибув. При цьому суд роз’яснив відповідачу можливість здійснення приводу свідка, а також наслідки нездійснення відповідачем її права на подання доказів.
Відповідач пояснила свою відмову від допиту свідка, недоцільністю його проведення, оскільки зазначений свідок, на переконання відповідача, свідчитиме на користь позивача.
Заслухавши думку відповідача про можливість розгляду справи за відсутності зазначеного свідка, судом на підставі ч. 1 ст. 170 ЦПК України продовжено розгляд справи без дослідження показань свідка.
Факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з позивачем спростовується трудовим договором між працівником і фізичною особою від 30.08.2010, наданим відповідачем, з якого вбачається, що цей договір було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_5
З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
До позовної заяви додано квитанцію № 13789.1331.1 від 30.11.2013, якою підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 230,00 грн., отже відповідна сума судових витрат підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 88, 208, 209, 212 – 215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд
вирішив:
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) суму боргу в розмірі 11 293,64 грн. (одинадцять тисяч двісті дев’яносто три гривні 64 коп.), а саме: 11 140,00 грн. – основна заборгованість; 153,64 грн. – 3% річних.
3. Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) судовий збір в сумі 230,00 грн. (двісті тридцять гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Новомиколаївський районний суд Запорізької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення у повному обсязі складено 23.12.2013.
Суддя С.С. Гасанбеков