ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
23.10.06р. | Справа № 22/373-06 |
За позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ
до Державної виконавчої служби у Кіровському районі м. Дніпропетровська,м. Дніпропетровськ
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Управління Держказначейства України у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ
про стягнення 95 235 грн. 00 коп.
Суддя Пуппо Л.Д.
Представники:
Від позивача: Шляєв І.В.- юристконсульт
Від відповідача: не з"явився
СУТЬ СПОРУ:
Позивач просить стягнути з відповідача 95235 грн. шкоди, спричиненої безпідставним списанням виконавчого збору.
Відповідач у засідання не з"явився, письмово просив відкласти розгляд справи.
ВСТАНОВЛЕНО
Відповідно до пояснень позивача прокурор Кіровського району м. Дніпропетровська звернувся з позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції з контролю за цінами України в особі Державної інспекції з контролю за цінами у Дніпропетровській області, в якому просив стягнути з Державного підприємства Придніпровська залізниця економічні санкції в сумі 952 350 грн. в доход державного бюджету. Рішенням господарського суду від 28.07.05. позов задоволено.
12.12.05. Державна виконавча служба у Кіровському районі на виконання рішення господарського суду по справі № 18/233, винесла постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ДП Придніпровська залізниця 952 350 грн.
В свою чергу ДП Придніпровська залізниця не погодилось з законністю винесення зазначеної постанови і направило скаргу до господарського суду Дніпропетровської області.
16.12.05. своєю ухвалою господарський суд визнав скаргу ДП Придніпровська залізниця по справі 18/233 на постанову про відкриття виконавчого провадження такою, що підлягає прийняттю та призначив її до розгляду на 17.01.06.
В той же день, 16.12.05., ДП Придніпровська залізниця на підставі пункту 5 статті 35 Закону України „Про виконавче провадження” (далі –Закон) направило заяву від 16.12.05. до Державної виконавчої служби у Кіровському районі з проханням зупинити виконавче провадження. Проте державний виконавець ДВС, чиї дії стали предметом оскарження з боку боржника, не відреагував на клопотання державного підприємства, навпаки, 27.12.05. ним було винесено постанову про стягнення з ДП Придніпровська залізниця 95 235 грн. виконавчого збору. Проте Придніпровська залізниця вважала, що зазначена постанова винесена неправомірно та з порушенням законодавства про виконавче провадження, що і підтвердило рішення господарського суду Дніпропетровської області, викладене в ухвалі від 17.01.06. по справі 18/233.
Відповідно до вимог статті 24 Закону в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати сім днів. Таким чином законодавець надав державному виконавцю право самому вирішувати та встановлювати розумний та реальний строк, протягом якого боржник взмозі виконати рішення суду добровільно.
Постанову про відкриття виконавчого провадження від 12.12.05 про стягнення 952 350 грн., як пояснив позивач, ДП Придніпровська залізниця отримало наприкінці робочого дня 14.12.05. Кінцевий термін для добровільного виконання рішення був встановлений державним виконавцем до 18.12.05. Ураховуючи, що 17-18 грудня 2005 припадали на вихідні (не банківські) дні, у підприємства на добровільне виконання рішення реально лишилось два дні, а навіть для такого крупного підприємства, яким є ДП Придніпровська залізниця, виключити за два дні з обігу таку крупну суму коштів не виявилось можливим.
Відповідно до вимог статей 50, 63 Закону у випадку невиконання рішення суду в встановлений державним виконавцем строк, держаний виконавець невідкладно розпочинає виконавчі дії, які полягають в зверненні стягнення на майно боржника та його грошові кошти (арешт, опис, вилучення та реалізація).
Після невиконання рішення суду у встановлений державним виконавцем строк (18.12.05.) виконавча служба повинна була виставити платіжну вимогу про безспірне списання суми боргу в обслуговуючий боржника банк. Проте, як заявляє позивач, ніяких дій, з яких складається, відповідно до вимог Закону виконавче провадження, виконавчою службою виконано не було.
23.12.05. ДП Придніпровська залізниця, без примусового списання коштів та будь-яких інших, передбачених Законом дій по виконанню рішення, платіжним дорученням № 5123 повністю перерахувало на депозитний рахунок ДВС грошові кошти відповідно до наказу господарського суду.
Згідно зі статтями 37, 38 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у випадках повного виконання рішення відповідно до виконавчого документа; у разі закінчення виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв’язку з завершенням виконавчого провадження. Проте, як зазначалося вище, 27.12.05. виконавчою службою винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 95 235 грн.
Відповідно до вимог статті 46 Закону у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом.
Таким чином, законодавець чітко визначив право державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір, але за умов, що сума, яка підлягає стягненню буде стягнута саме в примусовому порядку.
Згідно зі статтею 5 Закону державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Державне підприємство Придніпровська залізниця виконала рішення добровільно, з боку ДВС у Кіровському районі не були вчинені дії, передбачені законодавством для примусового виконання рішення.
Не погодившись із вказаною постановою, залізницею була направлена до господарського суду скарга з доповненням про оскарження вищезазначеної постанови ДВС Але, не дивлячись на це, державною виконавчою службою на розрахунковий рахунок позивача було виставлено платіжну вимогу № В2-1 від 10.01.06. на суму 95 235 грн. і зазначена сума була списана в примусовому порядку з рахунку залізниці 11.01.2006. В призначенні платежу у цій платіжній вимозі було указано, що ця сума –залишок боргу. Однак, залізницею сума заборгованості за рішенням суду у розмірі 952 350 грн. разом з витратами по цій справі у розмірі 9 641,5 грн. була перерахована раніше у добровільному порядку платіжним дорученням № 5123 від 23.12.05. на загальну суму 961 991,5 грн., тобто заборгованість була сплачена повністю.
Скаргу Придніпровської залізниці задоволено частково, про що винесена ухвала від 17.01.06., в якій зазначалося наступне: „Скасувати постанову Державної виконавчої служби у Кіровському районі м. Дніпропетровська від 27.12.2005”.
Державною виконавчою службою була направлена апеляційна скарга до Дніпропетровського апеляційного господарського суду. Але своєю ухвалою від 31.05.06. ухвала суду першої інстанції апеляційною інстанцією залишена без змін, а апеляційна скарга виконавчої служби - без задоволення.
Отже, на даний момент постанова Державної виконавчої служби від 27.12.05. про стягнення виконавчого збору скасована рішеннями судів двох інстанцій, проте самим відповідачем до цього часу ніяких дій щодо виконання вказаних рішень вчинено не було.
Відповідно до пункту 8 статті 3 Закону України „Про виконавче провадження” постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, тобто це є правовою підставою для стягнення з боржника виконавчого збору.
Відповідно до статті 7 Закону державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
З огляду на викладене суд вважає, що вказані обов’язки Державною виконавчою службою відповідно до норм чинного законодавства не виконувалися, і сума у розмірі 95 235 грн. була стягнена із залізниці безпідставно, чим було спричинено позивачеві шкоду на вищезазначену суму.
Згідно із частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби, державної виконавчої служби Автономної Республіки Крим, областей та міст Києва і Севастополя, державної виконавчої служби у районах, містах (містах обласного значення), районах у містах.
Стаття 1173 Цивільного кодексу України містить правила відшкодування шкоди, завданої органами влади або місцевого самоврядування. Дані суб’єкти вступають у цивільні відносини через дії чи бездіяльність осіб, які формують дані органи та мають статус посадових або службових осіб. Тобто, вищезазначена норма є спеціальною, оскільки передбачає певні особливості, від загальних правил деліктної відповідальності.
Суб’єктами відповідальності за цією статтею є органи державної влади або місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи державної виконавчої служби входять в систему органів виконавчої влади (стаття 2 Закону „Про виконавче провадження”).
Оскільки вказана відповідальність виникає не із договірних відносин, то для неї необхідна наявність складу правопорушення, а саме:
а) наявність владно-адміністративного, тобто обов’язкового, одностороннього характеру дій органів державної влади, місцевого самоврядування;
б) завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених суб’єктів;
в) настання відповідальності незалежно від вини цих органів.
Всі ці ознаки в даній ситуації є, оскільки сума у розмірі 92 235 грн. державною виконавчою службою на сьогоднішній день всупереч рішенням судів двох інстанцій не повернена.
27.07.06. на адресу ДВС у Кіровському районі
м. Дніпропетровська був направлений лист-вимога № НЮ-4/2009 від 26.07.06. про повернення безпідставно отриманих коштів на розрахунковий рахунок залізниці. До цього часу вищезазначена сума на рахунок держпідприємства повернена не була. Відповідь, як заявив позивач, на направлений лист також залізницею не отримана.
Відповідно до вимог пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства від 06.07.05. № 2747-IV, який набрав чинності з 01.09.05., до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам, відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року (1798-12) вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України (далі –ГПК).
Відповідно до вимог пункту 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Згідно статті 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
Згідно статті 13 ГПК місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.
Слід зазначити, що судом не знайдено підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки відсутність його конкретного представника, який перебуває в учбовій відпустці, не може вважатися поважною причиною, тому, що будь-який інший працівник цього органу міг бути уповноважений приймати участь у справі. До того ж, за положеннями статті 69 Господарського процесуального кодексу України, строк вирішення спору не може перевищувати два місяці, відповідно до цього у суду відсутня можливість відкласти розгляд справи навіть до 04.11.06., тому що строк розгляду даної справи має закінчитися 29.10.05.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 1166, 1173 Цивільного кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Стягнути з Державної виконавчої служби у Кіровському районі міста Дніпропетровська на користь Державного підприємства Придніпровська залізниця 95235 грн. шкоди, 952 грн. 35 коп. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, видавши наказ.
Суддя | Л.Д. Пуппо |
Рішення підписано
|
|
|