Справа № 201/15537/13-ц

Провадження № 2/201/4154/2013

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про забезпечення позову

12 грудня 2013 року                                                             Жовтневий районний суд

                                                                                          м. Дніпропетровська

          Суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Брага А.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі №201/15537/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2013 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним.

Разом з позовною заявою позивач надала до суду клопотання, в якому просила вжити заходи забезпечення позову та накласти арешт на майно, що належить ОСОБА_2, а саме: на квартиру № 22, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, буд. 10а; на квартиру № 384, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Мініна, буд. 11, корп. 11. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що вона звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовною заявою про визнання правочинів, вчинених її батьком ОСОБА_4, недійсними. Суть справи полягає у тому, що квартири, які повинні були увійти до спадкової маси, відчужені спадкодавцем на користь відповідача на підставі договорів дарування. Дані договори позивач вважає за необхідне визнати недійсними, оскільки вони були укладені особою, яка на момент їх вчинення не усвідомлювала значення своїх дій. Добровільно повернути квартири, отримані на підставі оскаржуваних договорів дарування, відповідача відмовляється. Позивач вважає, що відповідач може зашкодити поверненню квартир позивачці. Оскільки на даний час квартири перебувають у власності відповідача, вона може продати квартири; подарувати; здати у якості застави; зруйнувати або переобладнати або вчинити будь-які інші дії, які перешкоджатимуть отриманню квартир позивачем. Таким чином, у разі винесення рішення судом на користь позивача, повернення цих квартир та включення їх до спадкової маси може стати неможливим, що порушить права позивачка, як законного спадкоємця. Чинне законодавство України передбачає, що арешт майна здійснюється шляхом його опису, оголошення заборони на його відчуження, а в разі необхідності – обмеження права користуватися майном. Тобто, у разі накладення арешту на квартири, що є предметом оскаржуваних договорів, відповідач не зможе їх реалізувати до винесення судом рішення у справі.

          Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд вважає за необхідне задовольнити заяву сторони позивача, виходячи з наступного.

          Частиною 1 ст. 153 ЦПК України встановлено, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Приписами ч. 3 ст. 151 ЦПК України встановлено, що забезпечення позову допускається на будь – який стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.          

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

У відповідності до ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 унормовано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, судом було враховано, що один з нерухомих об’єктів, що є предметом розгляду даної цивільної справи, знаходиться на території Жовтневого району м. Дніпропетровська, а отже принципи виключної підсудності судом порушені не були.

Вирішуючи питання про можливість застосування заходів забезпечення позову, суд виходив с того, що невжиття заходів забезпечення позову, у разі задоволення позовних вимог позивача, може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, з урахуванням реальної можливості відчуження відповідачем спірних об’єктів нерухомого майна на користь третіх осіб.

          Обираючи вид забезпечення позову, суд вважає за можливе, керуючись вимогами ст. 152 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», застосувати заявлений вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.

Оцінка відповідності обраного заходу забезпечення позову судом здійснювалась з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, а також враховуючи, що нерухомі об’єкти, на які позивач просить накласти арешт, є предметом розгляду по даній справі, та право власності відповідача на які оскаржується позивачем.

Суд, з’ясувавши предмет спірних відносин, зміст заявлених позовних вимог, встановивши дійсність виникнення спору між сторонами, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням існуючої можливості відчуження належного майна відповідачем третім особам з метою унеможливлення виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог позивача, робить висновок про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки останні є обґрунтованими та співмірними заявленим позовним вимогам.

Отже, враховуючи характер спору, приймаючи до уваги, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, з урахуванням заявлених вимог позивача, суд вважає за можливе задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

          На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 151-153, 208-210, 293 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

          Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі № 201/15537/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, - задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 (АДРЕСА_1), а саме:

-          на квартиру № 22, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, буд. 10а;

-          на квартиру № 384, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Мініна, буд. 11, корп. 11.

          Ухвала набирає чинності негайно, однак може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом 5 днів з дня її проголошення.

          Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

          Ухвала може бути пред’явлена до виконання протягом одного року з дня її винесення.          

Суддя:                                                                                 А.В. Брага