25.11.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-797/2586/13р. Головуючий у першій

інстанції Лушніков В.Ф.

Категорія 30 Доповідач у апеляційній

інстанції Лівінський С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Лівінського С.В.,

суддів - Алєєвої Н.Г., Моцного М.В.,

при секретарі - Григорчук І.О.,

за участю: - позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 18 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, Приватного акціонерного товариства(далі ПАТ) "Страхова компанія "Українська страхова група" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

у березні 2010 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 січня 2010 року відповідач ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки Опель, реєстраційний номер НОМЕР_1, на перехрестці вулиць Советська - Павліченко у м. Севастополі при виїзді із другорядної дороги, не надав дорогу автомобілю марки Опель, реєстраційний номер НОМЕР_2, під його керуванням, який рухався по головній дорозі, що призвело до зіткнення транспортних засобів.

В результаті зіткнення та пошкодження автомобіля позивачу завдана матеріальна шкода всього на суму 33683,97 грн.

Цивільна відповідальність ОСОБА_5 згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів була застрахована ПАТ "Страхова компанія "Українська страхова група", яка виплатила йому страхове відшкодування в розмірі 16204,41 грн.

Оскільки ліміт відповідальності за вказаним полісом складає 25500грн., просить стягнути зі страховика 9295,59 грн., а безпосередньо з ОСОБА_5, як винної особи, суму, що не покривається страховою виплатою - у розмірі 8183,97 грн.

Відповідно, просить стягнути у відшкодування моральної шкоди з ПАТ "СК "Українська страхова група" 2550 грн., з ОСОБА_5 - 2450 грн.

Завдання моральної шкоди мотивує тим, що переніс душевні страждання, пов'язані з пошкодженням автомобіля, порушенням звичайного образу життя в зв'язку з необхідністю збору доказів щодо спричинення шкоди його автомобілю, втрачання часу та коштів на ремонт автомобіля, внаслідок чого був вимушений звернутися з позовом до суду.

Рішенням Ленінського районного суду від 18 жовтня 2012 року позов в частині стягнення матеріальної шкоди задоволено, а в частині вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди з відповідача ОСОБА_5 позов задоволений частково. У стягненні ж моральної шкоди з ПАТ "СК "Українська страхова група" відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 18 квітня 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено та рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 18 жовтня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України від 4 вересня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково, ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 18 квітня 2013 року скасовано та справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Заслухавши доповідь головуючого, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що розмір страхової виплати в межах встановленого Законом ліміту відповідальності є недостатнім для відшкодування між фактичним розміром шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, а тому обов'язок відшкодувати на користь позивача різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою покладений на винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 Крім цього за висновком суду першої інстанції страхова компанія повинна доплатити потерпілому суму збитків.

З даними висновками районного суду погодитися не можна.

Відповідно до положень ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного 1 судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно і з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно ст. 22.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(далі Закон), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до вимог ст. 9.2 Закону (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 грн. на одного потерпілого.

Згідно ст. 29 Закону, у зв'язку з пошкодженням транспортого засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до положень ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Пунктом 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», встановлено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, визначено ст. 1188 ЦК України, згідно положень якої, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Таким чином, законодавство пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки шкоду з наявністю вини особи, яка цю шкоду завдала.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється за правилами ч. 2 ст. 1166 ЦК України від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З наведеного вбачається, що обов'язок доказування розподіляється згідно з перерахованими нормами таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач відсутність його вини у заподіянні шкоди.

Крім того, згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. ст. 57, 212 ЦПК України, окрім того, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією і негативними наслідками.

Відповідно до вимог ч. 1, п. п. 1 і 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 1167 і ч. 1 ст. 1172 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою(страховим відшкодуванням).

Згідно п.п. 22.1., 22.3. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, при настанні страхового випадку потерпілому відшкодовується моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 ЦК України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог вказаної статті. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

13 січня 2010 року водій ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки «Опель», номер НОМЕР_1 на перехресті вул. Советська - Павліченко в м. Севастополі при виїзді із другорядної дороги, не надав перевагу руху автомобілю марки «Опель», номер НОМЕР_2, під керуванням позивача, який рухався по головній дорозі, що стало наслідком їхнього зіткнення.

Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 22 січня 2010 року ОСОБА_5 визнаний винним у скоєнні правопорушення. І передбаченого ст. 124 КПаП України, у порушенні ним п. 16.11 Правил дорожнього руху України та притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Як вбачається з оцінки визначення розміру матеріальної шкоди від 24 лютого 2010 року(а. с. 22, 23) вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 27 319 грн. 01 коп., а вартість відновлювального ремонту автомобіля враховуючи зношеність майна становить 16714 грн. 41 коп.

Цивільна відповідальність ОСОБА_5, згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група», яка виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 16204 грн. 41 коп., із вирахуванням франшизи - 510 грн. 00 коп.

Наведені обставини сторонами не оспорювалися.

Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апелянта, дійшов обґрунтованого висновку про покладення обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди, заподіяної майну позивача, на відповідача ОСОБА_5, та, з врахуванням характеру правопорушення, а також характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, глибини його душевних переживань з приводу пошкодження його автомобіля і вимушених змін у його повсякденному житті, правильно визначив розмір цієї шкоди в сумі 1000 грн.

Правильно прийшов районний суд і до висновку про те, що відповідачем у зв'язку зі скоєнням ДТП позивачу причинена матеріальна шкода.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судом не враховано положення статті 1192 ЦК України та роз'яснення постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 про те, що, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Дослідивши всі матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що вони не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що позивач ОСОБА_3 дійсно за свій рахунок здійснив ремонт автомобіля.

Посилання ж суду на акти виконаних робіт у справі не підтверджують загальну вартість робіт та суму збитків, які просить стягнути позивач з винної особи та страхової компанії та, крім того, акти не містять підпису замовника на отримання таких ремонтних робіт.

Крім того, всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог про стягнення на його користь вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля не доведено належними доказами неможливість у даному конкретному випадку відшкодування шкоди в натурі.

Задовольняючи позов, суд не звернув належної уваги на зазначені обставини справи і вимоги матеріального права, хоча наведене має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Тому, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не були повністю дослідженні обставини справи, що мають значення для її вирішення, та не перевірені належним чином доводи позовної заяви, що, на думку колегії суддів призвело, в свою чергу, до неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв'язку із чим на підставі п. п. 3 і 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення в частині задоволення позову ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова компанія» і ОСОБА_5 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін, оскільки доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення в наведеній частині.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому, з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 214,60 грн.

Керуючись ст. ст. 303-304, п. п. 3 і 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313-317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя ,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 18 жовтня 2012 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова компанія» і ОСОБА_5 скасувати.

Ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення на його користь матеріальної шкоди з ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова компанія» у розмірі 9295,59 грн. і з ОСОБА_5 у розмірі 8183,97 грн. відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 214,6 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: /підпис/ С.В. Лівінський

Судді: /підпис/ Н.Г. Алєєва

/підпис/ М.В. Моцний

Згідно оригіналу:

Суддя Апеляційного суду

м. Севастополя С.В. Лівінський