Справа № 456/2473/13 Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Р.Т.
Провадження № 22-ц/783/7520/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 5
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого судді - Ніткевича А.В.
суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.
секретаря Гацій І.І.
з участю представника позивача ОСОБА_2, представників МПП "Левант" Надлонка А.І., Рубеля Б.Я., представника ПАТ "Промінвестбанк" Ніштука Т.Я., представника ПАТ "ВіЕйБі Банк" Биленя Т.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Малого приватного Підприємства «Левант», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання права власності та поділ майна подружжя, -
встановила:
В травні 2013 року ОСОБА_8 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_9, про визнання права власності та поділ майна подружжя, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 35-36) просив суд визнати об"єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідачки магазин площею 184,3 кв.м., склад площею 46,0 кв.м. та вбиральню, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1; приміщення магазину "1-2" площею 55,4 кв.м., в АДРЕСА_2; магазин площею 670,4 кв.м., в АДРЕСА_3, а також визнати за позивачем та відповідачкою право власності по 1/2 ідеальній частині зазначеного нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 18.07.1995 р. позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, який на даний час розірваний. Позивач є засновником МПП «Левант». Під час перебування в шлюбі, згідно договорів купівлі-продажу, у яких покупцем виступило МПП «Левант», придбане нерухоме майно, яке відповідно до норм СК України як майно, яке набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Оскільки на даний час сторони не можуть досягнути згоди щодо поділу спільного майна, тому був змушений звернутись до суду за визнанням свого порушеного права.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_8 проживаючого АДРЕСА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та ОСОБА_9 проживаючої АДРЕСА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2:
- магазин площею 184,3 кв.м., склад площею 46,0 кв.м. та вбиральню «В» , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_6;
- приміщення магазину « 1-2», площею 55,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;
- магазин площею 670,4 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_7.
Визнано за ОСОБА_8, проживаючого АДРЕСА_4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 право власності на:
- 1/2 ідеальну частину магазину площею 184,3 кв.м., 1/2 ідеальну частину складу площею 46,0 кв.м. та 1/2 ідеальну частину вбиральні «В», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_6;
- 1/2 ідеальну частину приміщення магазину площею 55,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;
- 1/2 ідеальну частину магазину площею 670,4 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_7.
Визнано за ОСОБА_9, проживаючої АДРЕСА_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 право власності на:
- 1/2 ідеальну частину магазину площею 184,3 кв.м., 1/2 ідеальну частину складу площею 46,0 кв.м. та 1/2 ідеальну частину вбиральні «В», які знаходяться за адресою: АДРЕСА_6;
- 1/2 ідеальну частину приміщення магазину площею 55,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;
- 1/2 ідеальну частину магазину площею 670,4 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_7.
Рішення суду оскаржили МПП «Левант», ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», які не брали участі у справі, однак стверджують, що оскаржуваним рішенням порушено їхні права.
Апелянт, ліквідатор МПП «Левант» вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до постанови Господарського суду Львівської області від 14.04.2011 року по справі № 28/44 МПП «Левант», визнане банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Надлонка Андрія Івановича. За змістом норм ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ліквідатор виконує повноваження керівника підприємства банкрута Відповідно до Витягів з реєстру прав власності на нерухоме майно, що видані 06.04.2012 р., 27.04.2012 р. КП ЛОР Стрийське міжрайонне БТІ, нежитлові приміщення, що були предметом спору в суді першої інстанції та права власності на які визнано за сторонами згідно із оскаржуваним рішенням, належать МПП "Левант" за договорами-купівлі продажу від 21.10.2002 р., 25.10.2002 р., 02.06.2000 року.
Крім цього, на час розгляд даної справи в суді першої інстанції спірні об»єкти нерухомості були включені в ліквідаційну масу і виставлені до продажу відповідно до Протоколів засідання зборів комітету кредиторів МПП «Левант». Зазначена нерухомість залишається у власності підприємства, як така, що придбана по цивільно-правових угодах.
Просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити, судові витрати покласти на позивача.
Апелянт ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» не погоджується з висновками районного суду, оскільки такі не відповідають обставинам справи. Покликається на те, що визнаючи право спільної сумісної власності суд не перевірив правову природу спірного майна, наявність обтяжень у відповідних реєстрах. При цьому, апелянт стверджує, що судом порушені його права, як іпотекодержателя з укладенням договорів іпотеки про що було відомо обом сторонам, оскільки такі договори укладались, в момент коли сторони перебували у шлюбі. Приміщення в АДРЕСА_7 та приміщення магазину, склад та вбиральня "В" в АДРЕСА_6 придбані МПП "Левант", засновником і директором якого на той час був позивач, а не позивачем та відповідачем особисто. Вважає, що предметом розгляду спільної сумісної власності можуть бути лише фактично понесені ними витрати. В даному випадку це витрати не на придбання приміщення магазину, так як їх придбано від імені МПП "Левант", а на створення статутного фонду при реєстрації МПП "Левант".
Разом з цим, звертає увагу на ряд процесуальних порушень, які на думку представника допустив районний суд, зокрема положень ст.ст. 130, 159, 192, 213, 214 ЦПК України.
Просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити за безпідставністю.
В апеляційній скарзі ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом помилково зроблено висновок про спільне майно позивача та відповідача, яке належить юридичній особі МПП «Левант» на праві власності та перебуває в іпотеці ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».
Здійснюючи свою господарську діяльність підприємством укладено кредитний договір №369 від 26.11.2007 р. із ПАТ «Промінвестбанк», в забезпечення виконання якого Банку передано в іпотеку майно підприємства. У зв'язку з неповерненням заборгованості по кредиту Банк звернув стягнення на заставне майно. На правовідносини між МП «Левант» та ПАТ «Промінвестбанк» не поширюються норми СК України, а такі врегульовано виключно ЦК України, ЗУ «Про заставу», ЗУ «Про іпотеку».
Стверджує, що не залучивши до участі у праві апелянта як третю особу, судом порушено його права та норми ст. 35 ЦПК України.
Просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити в цілому.
Заслухавши суддю-доповідача, представників апелянтів МПП "Левант" Надлонка А.І., Рубеля Б.Я., ПАТ "Промінвестбанк" Ніштука Т.Я. та ПАТ "ВіЕйБі Банк" Биленя Т.Я. на підтримання доводів апеляційних скарг, а також пояснення представника позивача ОСОБА_2 на заперечення таких, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до статей 3, 21, 24, Конституції України, всі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення цих прав.
Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.
Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Згідно sp ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду не відповідає зазначеним вимогам закону, відтак підлягає скасуванню.
Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою.
Висновок про застосування судами ст. ст. 57, 60, 61, 65 СК України при визначенні правового режиму майна, набутого під час шлюбу одним із подружжя - фізичною особою-підприємцем, та вирішення питання про те, чи є майно, яке внесене одним із подружжя до статутного фонду приватного підприємства, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, викладено у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року по справі № 6-79 цс 13, яку відповідно до ч. 2 ст. 214 ЦК України, суд повинен враховувати при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.07.1995 року по 02.06.2010 рік, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу від 18 липня 1995 року серія НОМЕР_3, видане Моршинською селищною радою Львівської ласті та свідоцтво про розірвання шлюбу від 12.08.2010р. НОМЕР_4, видане відділом реєстрації актів цивільного стану Стрийського району, Стрийського міськрайонного управління юстиції Львівської області (а.с. 5-6).
В свою чергу, згідно статуту малого приватного підприємства «Левант», засновником даного підприємства є ОСОБА_8 з 1999 року (а.с. 14-16).
Відповідно до договору купівлі-продажу магазину, укладеного 02.06.2000 р., МПП «Левант», від імені якого на підставі статуту діяв директор ОСОБА_8, придбало у дочірнього підприємства «Надія» Товариства з обмеженою відповідальністю торгово-виробничої фірми «Моршин» приміщення магазину, що знаходиться у АДРЕСА_7, площею 670,4 кв.м (а.с. 7-8).
Крім цього, згідно договору купівлі-продажу магазину, укладеного 21.10.2002 р. МПП «Левант» в особі директора ОСОБА_8 придбало у Братківського споживчого товариства магазин площею 184,3 кв.м., склад площею 46,0 кв.м. та вбиральню «В», які знаходяться на АДРЕСА_1.
Також, згідно договору купівлі-продажу майна комунальної власності вбудованих приміщень, 25.10.2001 р. МПП «Левант» в особі засновника ОСОБА_8 придбало у відділу міськвиконкому по приватизації і управлінню міським комунальним майном (м. Стрий), вбудоване приміщення магазину « 1-2», площею 55,4 кв.м., яке знаходиться по АДРЕСА_2 (а.с. 10-12).
В судовому засіданні представник позивача повідомив, на його думку, зазначене нерухоме майно придбано за кошти подружжя. проте, підтвердження внесення таких коштів позивачем та відповідачем на рахунок МПП "Левант", а в подальшому перерахування цих коштів за придбане майно, надати не зміг.
Таким чином, нерухоме майно придбане МПП "Левант", засновником якого є позивач ОСОБА_8, хоча й придбане під час перебуванням останнім у шлюбі із ОСОБА_9, але не за спільні кошти подружжя, а за кошти, що одержані підприємством внаслідок здійснення господарської діяльності.
Не встановивши факт отримання коштів підприємством від подружжя позивача та відповідача з метою придбання спірних нежилих приміщень для здійснення підприємницької діяльності, суд неправильно застосував норму ст. 60 СК України й дійшов помилкового висновку про набуття придбаним майном статусу спільного майна подружжя, оскільки в силу вимог ст. 57 СК України, майно, отримане одним із подружжя за безвідплатною угодою або за кошти, які належали йому особисто, є його приватною власністю.
За таких обставин висновок суду про належність спірного майна до спільної сумісної власності подружжя не ґрунтується на вимогах ст. 60 СК України.
Установивши у справі, яка переглядається, факт оформлення права власності на оспорювані приміщення за МПП "Левант" та видачі йому правовстановлюючих документів, суд першої інстанції безпідставно своїм рішенням змінив правовий режим майна приватного підприємства на режим спільного сумісного майна подружжя.
В такому разі в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.
Посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця не спростовує зазначених висновків, оскільки в цьому рішенні мова йде виключно про статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя.
Крім цього, в ході розгляду справи встановлено, що відповідно до постанови господарського суду Львівської області від 14.04.2011 року по справі № 28/44 МПП "Левант" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Надлонка Андрія Івановича.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.
В свою чергу, згідно із ч. 2 ст. 41 вказаного Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює, серед іншого, такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом;
Відповідно до ч. 1 ст. 42 вказаного Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.
В ході розгляду справи встановлено, що на день ухвалення рішення судом першої інстанції майно МПП "Левант", яке визнано спільною сумісною власністю сторін, було включено в ліквідаційну масу і виставлене на продаж відповідно до Протоколів засідання комітету кредиторів МПП "Левант" від 01.06.2012 року та 26.07.2012 року.
В свою чергу, за приписами ч. 4 ст. 42 вказаного Закону, майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які воно забезпечує.
Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.
Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси.
З наданих суду договорів іпотеки встановлено, що нежитлові будівлі магазину загальною площею 244,5 кв.м., складу цегляно-гіпсоблочного Б, площею 46,0 кв.м. та цегляної вбиральні В в с. Баня Лисовецька, Стрийського району є предметом іпотеки відповідно до довгору іпотеки № 7103 від 13.07.2007 року, укладеного між ВАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та МПП "Левант", а приміщення магазину, загальною площею 55,4 кв.м. по АДРЕСА_2 є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 27.11.2007 року, укладеного між акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк та МПП "Левант".
Статтею 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом(право застави).
Частиною першою ст.575 ЦК України визначено, що одним із видів застави є іпотека, тобто застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Більш детально відносини по іпотеці регулюються Законом України " Про іпотеку".
Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
За таких обставин, суд вирішив спір про право власності МПП "Левант" на нерухоме майно, не залучивши це підприємство до участі у справі, а також про права іпотекодержателів ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», не залучивши до участі таких у справі.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції під час розгляду справи було допущено суттєві порушення як матеріального, так і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
За викладених обставин колегія суддів вважає, що рішення Стрийського міськрайонного суду від 13 вересня 2013 року підлягає скасуванню із ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційні скарги Малого Приватного Підприємства «Левант», Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» - задовольнити.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 вересня 2013 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах ОСОБА_8 до ОСОБА_9 визнати об"єктом права спільної сумісної власності позивача та відповідачки магазин площею 184,3 кв.м., склад площею 46,0 кв.м. та вбиральню "В", які знаходяться за адресою АДРЕСА_1; приміщення магазину "1-2" площею 55,4 кв.м., в АДРЕСА_2; магазин площею 670,4 кв.м., в АДРЕСА_3, а також визнати за позивачем та відповідачкою право власності по 1/2 ідеальній частині на вказане нерухоме майно - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: Ю.Р. Мікуш
О.Ф. Павлишин