Справа № 127/7443/13-ц Провадження № 22-ц/772/4227/2013Головуючий в суді першої інстанції:Клапоущак С. Ю.

Категорія: 46 Доповідач: Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2013 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Берегового А.Ю., Камзалова В.В., з участю секретаря Руденко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 аналогічного змісту, -

встановила:

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом, відповідно до якого, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив поділити спільне майно сторін, набуте під час їх шлюбу з 9 липня 1999 року по 25 березня 2013 року, виділивши йому у власність:

- ? частину житлової квартири АДРЕСА_1;

- цегляний гараж площею 36,8 кв. м. з підсобним приміщенням, площею 34,9 кв. м., оглядовою ямою, площею 16,8 кв. м., розташований у АДРЕСА_2;

- автомобіль «Volkswagen LT-35», державний номер НОМЕР_1;

- ? частину від 13/25 часток приміщення магазину АДРЕСА_3, з відповідною часткою земельної ділянки;

відповідачці ОСОБА_3 просив виділити та визнати за нею право власності на:

- ? частину житлової квартири АДРЕСА_1;

- ? частину від 13/25 часток приміщення магазину АДРЕСА_3, з відповідною часткою земельної ділянки;

- металевий гараж, розташований у АДРЕСА_1;

- легковий автомобіль «Peugeot Expert», державний номер НОМЕР_2.

8 листопада 2013 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_2, за яким просила відступити від рівності частко сторін при поділі їх спільного майна і 13/25 часток приміщення магазину АДРЕСА_3 виділити їй повністю, щодо решти майна погоджувалась із варіантом його поділу, запропонованим ОСОБА_2

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 8 листопада 2013 року зустрічний позов ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження із позовом ОСОБА_2

Рішенням цього ж суду від 22 листопада 2013 року частково задоволено первісний позов ОСОБА_2 та повністю позов ОСОБА_3 Поділено спільне сумісне майно сторін таким чином.

Виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на:

- ? частину житлової квартири АДРЕСА_1;

- цегляний гараж площею 36,8 кв. м. з підсобним приміщенням, площею 34,9 кв. м., оглядовою ямою, площею 16,8 кв. м., розташований у АДРЕСА_2;

- автомобіль «Volkswagen LT-35», державний номер НОМЕР_1.

Виділено ОСОБА_3 та визнано за нею право власності на:

- ? частину житлової квартири АДРЕСА_1;

- 13/25 часток приміщення магазину АДРЕСА_3;

- металевий гараж, розташований у АДРЕСА_1;

- легковий автомобіль «Peugeot Expert», державний номер НОМЕР_2.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив рішення в частині, якою ОСОБА_3 виділено та визнано за нею право власності на 13/25 часток приміщення магазину АДРЕСА_3, скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким поділити це нерухоме майно між сторонами в рівних частинах.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Таким чином, судова колегія розглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених сторонами в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення відповідає не повністю з огляду на таке.

Задовольняючи частково первісний позов ОСОБА_2 та повністю зустрічний позов ОСОБА_3 і виділяючи їй в особисту власність 13/25 часток приміщення магазину АДРЕСА_3, суд першої інстанції виходив із того, що це нерухоме майно було придбане сторонами за час шлюбу у спільну сумісну власність, але ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність у вказаному магазині, прибуток витрачає в інтересах спільних дітей, які проживають з нею, а розмір аліментів, що сплачує ОСОБА_2 є недостатнім для забезпечення їхнього фізичного та духовного розвитку.

Проте, погодитись з таким висновком суду не можна з таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі з 9 липня 1999 року по 25 березня 2013 року сторони придбали таке майно: житлову квартиру АДРЕСА_1; цегляний гараж площею 36,8 кв. м. з підсобним приміщенням, площею 34,9 кв. м., оглядовою ямою, площею 16,8 кв. м., розташований у АДРЕСА_2; автомобіль «Volkswagen LT-35», державний номер НОМЕР_1 металевий гараж, розташований у АДРЕСА_1; легковий автомобіль «Peugeot Expert», державний номер НОМЕР_2.

Крім того, 27 березня 2009 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 як фізична особа - підприємець придбала (13/25 часток) у спільну часткову власність разом із фізичними особами - підприємцями ОСОБА_4 (6/25 частки), ОСОБА_5 (6/25 частки) земельну ділянку з кадастровим № 0510100000:03:002:0028, площею 0,0180 га, розташовану у АДРЕСА_3 (а. с. 45 - 48). 26 жовтня 2004 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_3 придбала у власність 13/25 часток приміщення магазину АДРЕСА_3 (а. с. 50).

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Ч. 3 цієї статті встановлено можливість збільшення частки майна дружини, чоловіка, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, лише за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку.

За змістом ч. 3 ст. 181 СК України аліменти - це кошти на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька і (або) в твердій грошовій сумі.

Отже, для застосування цієї норми закону (ч. 3 ст. 70 СК України), суд повинен встановити не лише факт, що з дружиною, чоловіком проживають діти чи непрацездатні повнолітні син, дочка, а й наявність судового рішення про стягнення з другого із подружжя аліментів, розмір яких недостатній для їхнього фізичного, духовного розвитку.

При цьому, вказані обставини підлягають доказуванню на загальних підставах, зокрема, та сторона, яка на них посилається, повинна довести їх належними та допустими доказами (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).

Проте, в матеріалах справи немає рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів. Натомість, є копія лише позовної заяви, згідно з якою ОСОБА_3 вимагає стягувати з нього аліменти на синів ОСОБА_5 і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 3000 грн. щомісячно, при цьому стверджуючи, що ОСОБА_2 добровільно бере участь в утриманні дітей у грошовій формі в розмірі 1800 грн. щомісячно.

За таких обставин у суду першої інстанції не було підстав збільшувати частку ОСОБА_3 та виділяти їй в особисту власність повністю 13/25 часток приміщення магазину АДРЕСА_3.

Разом з тим, в суді апеляційної інстанції встановлено, що на час ухвалення цього рішення судом першої вже існувало рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 листопада 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1600 грн. щомісячно, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 11 грудня 2013 року.

Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначені розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних

чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Ч. 2 цієї статті встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).

Ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» для дітей віком від 6 до 18 років встановлено прожитковий мінімум у розмірі 1286 грн.

Таким чином, розмір аліментів, що стягуються з відповідача на кожного з синів становить майже 2/3 від прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, отже, з урахуванням рівності обов'язку батьків щодо утримання дитини, цей розмір не можна вважати недостатнім для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку, а відтак підстав для застосування при поділі майна сторін ч. 3 ст. 70 СК України немає і в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Як роз'яснено у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині, якою ОСОБА_3 виділено та визнано за нею право власності на 13/25 часток приміщення магазину АДРЕСА_3, необхідно скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким поділити це нерухоме майно між сторонами в рівних частинах.

Щодо решти спільного майна, то при його поділі суд правильно виходив із того, що такий варіант його поділу погоджено сторонами, в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2013 року в частині, якою ОСОБА_3 виділено та визнано за нею право власності на 13/25 часток приміщення магазину АДРЕСА_3, скасувати.

Виділити ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на 13/50 часток приміщення магазину АДРЕСА_3.

Виділити ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на 13/50 часток приміщення магазину АДРЕСА_3.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 114 (сто чотирнадцять) грн. 70 к. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: