Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№ 22-ц/778/6056/13 Головуючий у 1 інстанції Баруліна Т.Є. Суддя-доповідач Спас О.В.
У Х В А Л А
Іменем України
18 грудня 2013 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Спас О.В.,
суддів: Полякова О.З.,
Бабак А.М.,
при секретарі Бабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2013 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до Ленінського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, третя особа: Територіальна державна інспекція з питань праці у Запорізькій області про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, компенсації за затримку розрахунку,
В С Т А Н О В И Л А:
У березні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Ленінського районного спортивно-технічного клубу Товариства сприяння обороні України, третя особа: Територіальна державна інспекція з питань праці у Запорізькій області про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену заробітну плату, компенсації за затримку розрахунку.
В позові, доповненому в ході судового розгляду, зазначив, що він останні чотири роки працював інструктором з практичного водіння у Ленінському районному спортивно-технічному клубі Товариства сприяння обороні України. Останні два роки так склалася ситуація, що кількість інструкторів у автошколі зменшилась, щоб зменшити витрати на заробітну плату додатково інструкторів на місце тих хто пішов з роботи не набирали, при цьому кількість курсантів не зменшувалась і інструктори почали працювати з графіком практичних занять на день не чотири курсанти (по 2 години заняття), а шість курсантів і не 5 днів на тиждень, а шість. Але за роботу понад норму робочого часу та за роботу в святкові та вихідні дні в подвійному розмірі, як того вимагає чинне законодавство України, не оплачували.
10.12.2012 року він пішов у відпустку, а з 14.12.2012 р. його телефонним дзвінком викликали на роботу, оскільки захворів один з інструкторів, однак наказів про відкликання з відпустки не було, а директор повідомив, що перенесе відпустку і на роботу йому потрібно буде виходити після 15.01.2013 p.. Після 15.01.2013 p., директор пояснив, що групу не набрали і, що позивач продовжує перебувати у відпустці, оскільки спочатку оформили позивачу відпустку з 10 по 14 грудня 2012 року без збереження заробітної плати, а вже з 30.12.2012 року позивач буде перебувати у відпустці. Однак жодних заяв позивач не писав, крім заяви про відпустку з 10.12.2012 року. Крім того відпускні за відпустку в 2012 р. позивач також не отримав.
23.01.2012р. він вирішив звільнитися та написав заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку з суттєвими змінами в умовах праці, однак заява не була зареєстрована, оскільки на підприємстві не ведеться реєстрація заяв. Трудову книжку та розрахунок з позивачем не було проведено.
24.01.2013 р. він звернувся до інспекція з питань праці у Запорізькій області про проведення перевірки підприємства щодо дотримання трудового законодавства України.
24.01.2013 р. він знову звернувся до директора підприємства та бажав отримати трудову книжку, однак йому запропонували переписати заяву за власним бажанням та звільнитися з 24.01.2013 р.
24.01.2013 р. він був звільнений з посади за власним бажанням та з ним було проведено розрахунок.
Просив суд стягнути з Ленінського районного спортивно-технічного клубу ТСОУ на його користь заборгованість по заробітній платі за 470 годин відпрацьованих понад річну норму, стягнути компенсацію за невчасно виплачену зарплату у розмірі середнього заробітку по день фактичного розрахунку, змінити формулювання причин звільнення з роботи зі ст. 38 КЗпП України на ч. З ст.38 КЗпП України та внести відповідний запис до трудової книжки, стягнути вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
В ході судового розгляду уточнивши свої позовні вимоги, просив суд стягнути з Ленінського районного спортивно-технічного клубу ТСОУ на його користь заборгованість по заробітній платі за 622 години відпрацьованих ним надурочно у розмірі 5796,52 грн., стягнути компенсацію за невчасно виплачену зарплату у розмірі середнього заробітку по день постановлення рішення у розмірі 24518,41 грн., стягнути вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку у розмірі 7 817,28 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2013 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачем надані заперечення на апеляційну скаргу, в яких він вважає доводи апеляційної скарги безпідставними і просить залишити рішення без змін.
Третьою особою надані письмові прояснення по апеляційній скарзі, в яких підтримуються доводи апеляційної скарги.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_3, представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні правовідносини.
Позивач працював у Ленінському районному спортивно-технічному клубі Товариства сприяння обороні України з 19.11.2010р. інструктором практичного водіння згідно наказу №44 від 19.11.2010р., з 31.12.2010р. переведений на постійну роботу з погодинною оплатою згідно штатного розкладу згідно наказу №186 від 31.12.2010р.
Звільнений наказом №4ст від 24.02.2013р. за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову суд вірно застосував для вирішення справи зокрема ст. ст. 50, 51, 52 КЗпП України, за якими нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, при п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).
Суд правильно послався на ст. 61 КЗпП України, яка передбачає, що на деяких видах робіт, де за умовами роботи не може бути дотримано щоденну або щотижневу тривалість робочого часу, допускається запровадження підсумованого обліку робочого часу, з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормальної кількості робочих годин.
Відповідно до ст.106 КЗУпП за погодинною системою оплати праці в надурочний час оплачуються в подвійному розмірі годинної ставки. За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою за всі відпрацьовані надурочні години. У разі підсумкового обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частиною першою і другою цієї статті. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.
В якості належного, допустимого та переконливого доказу на підтвердження заперечень відповідача суд першої інстанції правильно взяв до уваги акт перевірки від 08.08.2013 р. за наслідками роботи комісії Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, якій підпорядкований відповідач, було встановлено, що в подорожніх листах позивача інструктора ОСОБА_2 за 2012 рік допущені помилки в підрахуванні фактично відпрацьованого часу в сторону його збільшення. Так ОСОБА_2 за 2012 рік фактично відпрацьовано 1 988,16 годин, а заповнено ним же в подорожніх листах 2 471 година. Табельник підприємства не перевірив правильність підрахунку відпрацьованих годин, переносила ці дані в табелі обліку робочого часу, що призвело до необґрунтованого завищення обліку робочого часу позивача ОСОБА_2 На підставі табелів бухгалтер здійснював нарахування заробітної платні, що в свою чергу призвело до зайвих виплат. Фактично ОСОБА_2 відпрацював в 2012р. 1988,16 годин, за що мав отримати заробітну плату в розмірі 18 630,16 грн., а йому здійснено нарахування заробітної плати за 2471 годину в розмірі 22 767,96 грн., тобто здійснено зайву виплату в розмірі 4 137, 80 грн. За підсумованим обліком робочого часу за 2012 рік в цілому у ОСОБА_2 надурочні часи роботи відсутні. Судом було встановлено, що в наданих подорожніх листах ОСОБА_2 за 2012 рік, які відповідають журналу реєстрації подорожніх листів за 2012 рік, при заповненні подорожніх листів інструктором ОСОБА_2 були допущені помилки в підрахуванні фактично відпрацьованого часу в сторону його збільшення.
Цими письмовими доказами спростовані докази позивача у вигляді Акту перевірки складеного Територіальною державною інспекцією з питань праці у Запорізькій області на підставі наданих табелів робочого часу ОСОБА_2 відпрацьовано у 2012 р. - 2 471 година, що на 470 годин перевищило річну норму, яка становить 2001 година.
Доводи апеляційної скарги, в яких апелянт не погоджується з тим, що суд першої інстанції дослідив та дав оцінку усім доказам у справі, а не віддав перевагу Акту перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області не спростовують висновки рішення суду.
Рішення суду відповідає ст. 212 ЦПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, при цьому жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Доводи апеляційної скарги, що апелянту не було у подвійному розмірі оплачену надурочну працю не мають свого підтвердження. Судом першої інстанції було встановлено, що позивачу, який відпрацював в 2012р. 1988,16 годин, за що мав отримати заробітну плату в розмірі 18 630,16 грн., заробітну плату оплачено 2471 годину в розмірі 22 767,96 грн., що більше належного на 4137,80 грн. Вказана сума поглинула 217 надурочних годин, які мали бути оплачені у розмірі 2047,67грн. Суд правильно встановив, що відповідач не мав заборгованості з оплати надурочних годин на час звільнення позивача.
Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з рішенням суду, який не змінив формулювання причини звільнення на ч.3 ст. 38 КЗпП України не знайшли свого підтвердження.
Ці доводи суперечать вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України, які зобов'язують позивача на засадах змагальності доводити свої вимоги переконливими, належними та припустимими доказами. Фактично апелянт вимагає від суду зробити припущення щодо звільнення з причин порушення роботодавцем трудового законодавства за відсутності доказів з цього питання. Вказане прямо заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, яка визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги, що у рішенні невірно відображені арифметичні складові заявлених ним вимог, не спростовують висновки рішення суду, який відмовив у задоволенні позову в цілому у зв'язку з безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог та за відсутності фактичних та правових підстав для задоволення позову.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 07 листопада 2013 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: