ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"11" грудня 2013 р. м. Київ К/800/47953/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Олендера І.Я.,
суддів Ємельянової В.І., Рецебуринського Ю.Й.,
за участю секретаря Опанасюк О.М.,
представника відповідача Подолінської Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року в справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента.ЛТД» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
В С Т А Н О В И В
У вересні 2012 року позивач - Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента.ЛТД» адміністративно-господарські санкції в сумі 1043786,23 грн. за невиконання у 2011 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, та пеню в сумі 208,76 грн. за порушення термінів їх сплати.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суди попередніх інстанцій, мотивували свої рішення тим, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому відсутні підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.
У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги про скасування рішень судів попередніх інстанцій, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального і процесуального права, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги, скаржник зазначає, що відповідач повинен самостійно працевлаштовувати інвалідів; повинен вживати всіх необхідних заходів щодо працевлаштування інвалідів, однак здійснення цих заходів не є обставиною, що звільняє від відповідальності за непрацевлаштування інвалідів.
В запереченнях на касаційну скаргу, відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без, оскільки при їх ухвалені не було допущено порушень норм матеріального чи процесуального права.
Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні відповідно до пункту першого частини першої статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.
Згідно форми № 10-ПІ «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів»за 2011 рік, що надавався відповідачем 28.02.2012 року до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства відповідача у 2011 році становила 491 особу. Відповідно, чисельність інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить 20 осіб. У 2011 році на підприємстві працювало лише три особи (штатних працівника), яким встановлена інвалідність, що підтверджено звітом відповідача за формою № 10-ПІ (т. 1 а.с. 4).
Відповідачем у 2011 році щомісячно подавались звіти за формою 3-ПН до Жовтневого районного центру зайнятості про наявність вакансій (а.с. 15, 27-28, 33-56). Так, вказаними звітами відповідач інформував орган державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про те, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 15 осіб, - у кількості одного робочого місця.
З довідки Бабушкінського районного центру зайнятості № 1528 від 07.11.2012 року (в якому відповідач перебував на обліку в січні 2011 року), наданої на вимогу суду відповідачем, вбачається, що ТОВ «Вента.ЛТД» у січні 2011 року подавало до Бабушкінського районного центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН, яким інформувало центр зайнятості про потребу в особах з обмеженими можливостями. Враховуючи, що на обліку в центрі зайнятості не перебувало інвалідів з кваліфікацією «провізор»та «фармацевт», зазначені особи до ТОВ «Вента.ЛТД» для працевлаштування не направлялися (т. 1 а.с. 83).
З довідки Жовтневого районного центру зайнятості № 466 від 12.03.2012 року (в якому відповідач перебував на обліку з лютого по грудень 2011 року), наданої на запит відповідача, вбачається, що щомісячні звіти про наявність вільних робочих місць за формою 3-ПН, в яких було б заявлено про потребу в працівниках-інвалідах, ТОВ «Вента.ЛТД» надавало у 2011 році з лютого по грудень включно. Працівники-інваліди з метою їх працевлаштування на підприємстві протягом 2011 року Жовтневим районним центром зайнятості не направлялись, у зв'язку з відсутністю на обліку інвалідів, які б мали спеціальності «фармацевт»та «провізор», зазначені у звіті ф. 3-ПН (т. 1 а.с. 30).
При цьому, суд зазначає, що позивачем на вимогу суду також було надано довідку Жовтневого районного центру зайнятості щодо подання відповідачем звітності за формою 3-ПН у спірному періоді, якою підтверджено, що протягом 2011 року інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись, у зв'язку з відсутністю на обліку інвалідів, які б мали спеціальності «фармацевт»та «провізор», а також, що звітність подавалася протягом лютого-грудня 2011 року. Разом з тим, у вказаній довідці зазначено, що з лютого по жовтень підприємством заявлялося лише 2 вакансії для інвалідів, а в листопаді-грудні - 18 вакансій (т. 1 а.с. 15).
Крім того, наказом генерального директора ТОВ «Вента.ЛТД» № 1/И від 03.01.2011 року, на виконання вимог ст. 19 Закону України «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні», на підприємстві створено 18 робочих місць для інвалідів, в тому числі для провізорів - 4, для фармацевтів - 14 (т. 1 а.с. 91).
Створені робочі місця, з встановленими відповідними посадовими окладами, включені до штатного розкладу підприємства за січень-грудень 2011 року, із зазначенням про наявність вакантних робочих місць для інвалідів на Центральному аптечному складі (м. Дніпропетровськ) у кількості 18, в тому числі для провізорів - 4 вакансії, для фармацевтів - 14 вакансій (т. а.с. 160-т. 2 а.с. 58).
Обов'язок відповідача щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що зазначені в ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є протиправним, через що заявлений адміністративний позов не підлягає до задоволення, що правильно встановлено судами попередніх інстанцій.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухвалені оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судових рішень.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2013 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року в справі № 2а/0470/11600/12 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий І.Я. Олендер
Судді В.І. Ємельянова
Ю.Й. Рецебуринський