Постанову ухвалено під головуванням
підполковника юстиції
ВЕРЛАНОВА С.М.
Доповідач: підполковник юстиції
ЛАШЕВИЧ В.М
№ 11а-95-2007
УХВАЛА
ІМ'ЯМ УКРАЇНИ
21 грудня 2007 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі: Головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМША А.С,
Суддів - полковника юстиції ДИМАРЕЦЬКОГО В.М. та підполковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М. , з секретарем КУЛГЧЕНКО Н.І., з участю старшого прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції КУРАКІНА О.О. та підсудного ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні військового суду кримінальну справу за апеляцією державного обвинувача, який брав участь в розгляді даної справи в суді першої інстанції, - військового прокурора Білоцерківського гарнізону підполковника юстиції БОНЧЕВА І.В. на постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 6 листопада 2007 року, відповідно до якої кримінальну справу відносно колишнього військовослужбовця військової частини А-2167 старшого солдата запасу ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 410, ч. 2 та 418, ч. 1 КК України, направлено на додаткове розслідування військовому прокурору Білоцерківського гарнізону.
Згідно з постановою суду гарнізону, ОСОБА_1 обвинувачується органами досудового слідства у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 410, ч. 2 та 418, ч. 1 КК України, а саме в тому, що він, будучи чатовим посту № 2 у складі внутрішньої варти № 1 військової частини А-2167, в період з 26 по 27 січня 2007 року, в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 17, 127 та 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України і ст. ст. 97, 102-105, 232, 233 та 235 Статуту гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України, за попередньою змовою групою невстановлених слідством осіб, з метою власного збагачення за рахунок держави, вчинив викрадення з БМП-2 (№№ 302, 304, 372, 377 та 379), які знаходилися на відкритому майданчику парку військової частини А-2167 під охороною даної варти, військове майно, а саме п'ять радіостанцій Р-173 (№№ 413181, 413110, 232311 і дві без номеру), які належали вказаній частині, на загальну суму 24215 гривень, що спричинило тяжкі наслідки, для запобігання яким було призначено цю варту.
Повертаючи за клопотанням захисника - адвоката ОСОБА_2 дану справу на додаткове розслідування, суд першої інстанції в постанові вказав, що у справі була допущена неповнота та однобічність досудового слідства, яка не може бути усунена в судовому засіданні, тобто у справі необхідно шляхом проведення оперативно-розшукових слідчих дій з'ясувати обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Обґрунтовуючи такий висновок, суд гарнізону виходив з того, що сам підсудний ОСОБА_1 в судовому засіданні, визнаючи себе винним у порушенні правил вартової служби, не визнав себе винним у викраденні п'яти радіостанцій Р-173 з БМП-2 за попередньою змовою групою невстановлених слідством осіб. При цьому в постанові суд першої інстанції привів покази в судовому засіданні підсудного ОСОБА_1, а саме що до нього 26 січня 2007 року біля 16 години звернувся ОСОБА_3 не пояснюючи з якою метою та висловлюючи погрози, наказав йому не підходити до охороняємого вартою
2
сховища № 6 і прилеглого до нього паркану в проміжок часу з 1 години 45 хвилин до 2 години ночі 27 січня 2007 року. Після цього біля 19 години 30 хвилин того ж числа під час прийняття ним посту № 2 на сховищі № 14 погасло освітлення, про що він повідомив по телефону у вартове приміщення начальнику варти. Згодом освітлення ввімкнулося, але потім знову погасло. При цьому парк під охорону варті ще був не зданий і біля сховища № 8, де знаходиться розподільний електрощит, працювали ще військовослужбовці з мінометної батареї, а він в цей час знаходився на вишці чатового. В подальшому, боячись погроз з боку ОСОБА_3, він, ОСОБА_1, біля 1 години 45 хвилин 27 січня 2007 року до сховища № 6 не підійшов, але, знаходячись біля сховища № 10, бачив поруч з сховищем № 6 силует невідомої особи, яка гучно дихала і на протязі 2-3 хвилин нахилялася та виправлялася. У що була одягнута ця особа він не бачив, однак на талії особи був затягнутий ремінь, а на голові була шапка за розмірами більша ніж військова. Що це була за особа, що вона робила біля сховища та куди в подальшому зникла, він, ОСОБА_1, не бачив, оскільки в тому місці було погане освітлення. Сам же участі у викраденні і передачі через паркан радіостанцій він, ОСОБА_1, не приймав.
. Ці покази підсудного, як вказано в постанові суду гарнізону, в судовому засіданні не знайшли свого належного спростування, а навпаки допитаний в суді свідок ОСОБА_4 -начальник варти, пояснив, що дійсно 26 січня 2007 року біля 19 години 30 хвилин чатовий посту № 2 ОСОБА_1 доповідав в караульне приміщення про те, що на сховищі № 14 погасло світло. В цей час чатовий несе вартову службу на вишці чатового.
Інший же свідок, як зазначив суд першої інстанції, а саме ОСОБА_5 - черговий парку, в судовому засіданні показував, що 26 січня 2007 року біля 19 години 30 хвилин він бачив, що на сховищі № 14, з якого освітлюються на відкритому майданчику БМП-2, погасли всі ліхтарі. При перевірці ним розподільчого електрощита, що знаходиться на тильній стіні сховища № 8 та з якого здійснюється електроживлення ліхтарів на сховищі № 14, було встановлено, що два електричних проводи вийняті з фіксуючих клем.
Водночас, як стверджується в постанові суду гарнізону, в розпорядженні органу досудового слідства були дані про те, що з викраденим майном 17 лютого 2007 року був затриманий колишній військовослужбовець контрактної служби військової частини А-2167 ОСОБА_6 та військовослужбовець контрактної служби цієї ж частини ОСОБА_3. При цьому серед виявлених в автомобілі ОСОБА_6 шести радіостанцій Р-173 знаходилася радіостанція, нестача якої у військовій частині А-2167 була виявлена раніше, майже за пів року, а ОСОБА_1 посилався в судовому засіданні саме на ОСОБА_3, як на особу, яка шляхом погроз примусила його порушити правила караульної служби.
Хоча вказані обставини, як відмічається в оскаржуваній постанові, були встановлені в судовому засіданні, однак вони частково були відомі і в ході досудового слідства, але органом досудового слідства не перевірені. Зокрема, щодо ОСОБА_6, то матеріали кримінальної справи були виділені в окреме провадження, а щодо ОСОБА_3, то правового рішення по ньому взагалі не приймалося.
Крім того, в постанові суду гарнізону вказується, що органом досудового слідства не встановлено, що саме і в якій кількості було викрадено під час несення вартової служби ОСОБА_1 на посту за участю невідомих осіб.
Так, суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи наявні неперевірені досудовим слідством дані про можливу причетність до вчинення злочину інших конкретних осіб, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи, і які перевірити суд не має можливості з урахуванням вимог ст. 275 КПК України.
Крім того, суд гарнізону переконаний, що з'ясування зазначених обставин в судовому засіданні потребує оперативних слідчих дій та тривалого часу, що суттєво може вплинути на тривалість розгляду справи.
Зважаючи на це, суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріали даної кримінальної справи підлягають поверненню для проведення додаткового розслідування, під час якого належить:
3
· перевірити покази підсудного ОСОБА_1, які він дав в судовому засіданні;
· встановити коло учасників вчинення злочину та роль кожного, в тому числі і підсудного;
· встановити, що саме і в якій кількості було викрадено під час несення вартової . служби ОСОБА_1 на посту.
Без перевірки цих даних і встановлення дійсних обставин викрадення радіостанцій, як вважає суд гарнізону, неможливо дати правову оцінку і в частині порушення підсудним правил караульної служби, а саме, встановити причинний зв'язок між діями підсудного і розміром наслідків, які наступили, а також тяжкість цих наслідків.
Не погоджуючись з даною постановою суду гарнізону, державний обвинувач -військовий прокурор БОНЧЕВ І.В. в своїй апеляції просить її скасувати, змінити підсудному міру запобіжного заходу із підписки про невиїзд на утримання під вартою, а справу повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Зокрема, апелянт зазначає, що, враховуючи умови неочевидності скоєного та повне невизнання ОСОБА_1 своєї вини, органи досудового слідства на підставі аналізу зібраних у справі доказів пред'явили йому обвинувачення за ст. ст. 410, ч. 2 та 418, ч. 1 КК України, а справу направили до військового місцевого суду Київського гарнізону. Тільки під час судового слідства, як вказано в апеляції, ОСОБА_1 змінив свою позицію та дав покази стосовно обставин справи, які на досудовому слідстві відомі не були. В той же час суд гарнізону, на думку автора апеляції, безпідставно відхилив клопотання державного обвинувача про допит свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_3 або ж про надання доручення органам досудового слідства провести з ними певні слідчі дії, а також про зміну підсудному ОСОБА_1 обвинувачення в суді, залишивши у випадку непричетності останнього до викрадення військового майна тільки порушення статутних правил вартової служби.
При поверненні даної справи на додаткове розслідування, як вважає апелянт, суд першої інстанції зайняв позицію, з якою він не може погодитися, а саме що справа була розслідувана неповно та однобоко і що органами досудового слідства не був встановлений причинний зв'язок між діями ОСОБА_1 та розміром наслідків, які наступили, а також тяжкість цих наслідків.
Автор апеляції переконаний, що суд гарнізону за клопотанням прокурора повинен був або дати доручення органам досудового слідства допитати свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_3 або сам провести їх допит і тільки після цього можливо було визначитися з роллю ОСОБА_1 у викраденні радіостанцій, а потім діяти за правилами ст. ст. 276, 278 та 279 КПК України. Така неповнота і неправильність досудового слідства, як запевняє державний обвинувач, могла бути усунена і в суді. При цьому, якщо б вказані свідки заперечували причетність ОСОБА_1 до викрадання радіостанцій, то це б дало нагоду прокурору змінити останньому обвинувачення на більш м'яке, про що також заявлялося відповідне клопотання.
Далі апелянт запевняє, що неповнота та однобічність розслідування справи була встановлена тільки в суді після визнання ОСОБА_1 своєї вини щодо порушення правил вартової служби, а на досудовому слідстві він свою вину повністю заперечував. На його думку, суд гарнізону помилково послався на ст. 275 КПК України в частині щодо неможливості перевірити причетність до вчинення злочину інших конкретних осіб, оскільки в даному випадку суд повинен був шляхом допиту свідків перевірити лише причетність ОСОБА_1 до вчинення злочину та разом з прокурором дати відповідну оцінку за правилами ст. ст. 276, 278 та 279 КПК України.
Крім того, прокурор стверджує, що якщо після перевірки показів підсудного не буде встановлена його причетність саме до викрадання радіостанцій, то встановлення винності осіб, які вчинили саме викрадання радіостанцій виходить за межі розгляду цієї конкретної кримінальної справи, а суд в такому випадку повинен діяти в порядку ст. 278 КПК України.
Також в апеляції її автор наполягає, що досудовим слідством достовірно встановлено, що саме і в якій кількості було викрадено з посту, про що свідчить аналіз зібраних у справі доказів, який дозволяє зробити висновок про викрадення саме п'яти радіостанцій на загальну
4
суму 24215 гривень і про бездіяльність ОСОБА_1, яка лежить в прямому причинно-наслідковому зв'язку з наслідками, які наступили, а також їх тяжкістю. Такими доказами прокурор вважає покази самого підсудного, акт перевірки наявності засобів зв'язку на бронеоб'єктах військової частини А-2167, довідку-розрахунок на майно зв'язку, яке. рахується в нестачі, акт службового розслідування, протокол огляду речових доказів, протоколи впізнання радіостанцій, протокол огляду документів, протоколи допитів свідків, в тому числі і посадових осіб військової частини А-2167, висновки судових експертиз та інші докази.
Що стосується посилань суду у відношенні ОСОБА_3 про неприйняття по ньому правового рішення на досудовому слідстві, то, як запевняє апелянт, це не відповідає фактичним даним, оскільки постановою слідчого від 6 червня 2007 року матеріали кримінальної справи щодо останнього в тому об'ємі, який був на той час відомий, були закриті на підставі ст. 6, п. 2 КПК України. Те, що стало відомо лише на стадії судового слідства, як продовжив прокурор, не може ставитися в провину особі, яка проводила досудове слідство, а суд повинен був діяти виключно на підставі ст. ст. 275 - 279 КПК України.
Не погоджується автор апеляції і з тим, що суд гарнізону прийняв до уваги покази свідка ОСОБА_6, які він дав під час огляду місця події про знайдення ним 3 лютого 2007 року радіостанцій під парканом військової частини А-2167, що викликало у суду сумніви стосовно дати та часу вчинення інкримінованого ОСОБА_1 злочину. При цьому, як впевнений апелянт, поза увагою суду залишився протокол відтворення обстановки та обставин події з участю цього ж свідка, згідно якому у такий спосіб, як вказав ОСОБА_6, взагалі неможливо перекинути радіостанції через паркан частини. Це ж саме стосується і показів свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які, за ствердженням прокурора, були досліджені однобічно і вони свідчать саме про винність ОСОБА_1 у вчиненні злочину, а не про його непричетність до викрадання радіостанцій, як то помилково розцінив суд першої інстанції.
І останнє, з чим не погоджується в апеляції прокурор, так це зі зміною підсудному міри запобіжного заходу із утримання під вартою на підписку про невиїзд. При цьому він посилається на те, що обвинувачення ОСОБА_1 змінено не було і він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, заперечував свою вину на досудовому слідстві і тільки при знаходженні під вартою визнав свою вину у вчиненні злочину.
Заслухавши доповідача, думку прокурора в підтримку апеляції, заперечення на неї підсудного ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи та обміркувавши доводи апеляції державного обвинувача, військовий апеляційний суд регіону вважає, що вона не піддягає задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, повертаючи дану справу військовому прокурору на додаткове розслідування, правильно керувався в тому числі і вимогами ст. 281 КПК України та обґрунтовано прийшов до висновку про неповноту та неправильність досудового слідства, яка не може бути усунена в судовому засіданні.
Зокрема, суд гарнізону в своїй постанові вірно вказав на те, що у справі під час досудового слідства не перевірені всі наявні дані про можливу причетність до вчинення злочину інших конкретних осіб, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи і які суд першої інстанції не має можливості перевірити з урахуванням вимог ст. 275 КПК України, яка встановлює межі судового розгляду справи. Більш того, з'ясування зазначених обставин потребує оперативних слідчих дій та тривалого часу, що суттєво може вплинути на тривалість судового розгляду справи, а тому суд гарнізону у своїй постанові визначив належне коло дій, які необхідно виконати органам досудового слідства під час додаткового розслідування справи.
Обґрунтовано суд першої інстанції прийшов до висновку і про те, що без перевірки цих даних і встановлення дійсних обставин викрадення радіостанцій неможливо дати і
5
правову оцінку в частині порушення ОСОБА_1 правил вартової служби, а саме встановити причинний зв'язок між діями підсудного та розміром наслідків, які наступили, і тяжкість цих наслідків.
Що стосується доводів прокурора, то вже тільки той факт, що він розпочинає свою апеляцію вказівкою на врахування умов неочевидності скоєного говорить про те, що дана справа не тільки не могла бути переданою на розгляд суду з обвинувальним висновком, а по ній взагалі не могло бути пред'явлено обвинувачення будь-кому із осіб за наявних в ній доказах. В свою чергу, суд гарнізону в постанові навів належну мотивацію своїх висновків з посиланням на покази підсудного, свідків та інші зібрані у справі докази, які переконливо доводять саме те, що дана справа розслідувана поверхово, неповно та однобічно, а також по ній не встановлено, що саме і в якій кількості було викрадено під час несення вартової служби ОСОБА_1 на посту за участю невідомих осіб. Ствердження ж апелянта про те, що досудовим слідством достовірно встановлена ця кількість викрадених радіостанцій і час їх викрадення не відповідають дійсності, оскільки із приведених ним в апеляції доказів, а саме показів самого підсудного, акту перевірки наявності засобів зв'язку на бронеоб'єктах військової частини А-2167, довідки-розрахунку на майно зв'язку, яке рахується в нестачі, акту службового розслідування, протоколу огляду речових доказів, протоколів впізнання радіостанцій, протоколу огляду документів, протоколів допитів свідків, в тому числі і посадових осіб військової частини А-2167, висновків судових експертиз та інших доказів цього не вбачається.
Щодо стверджень автора апеляції, що ним в судовому засіданні заявлялося клопотання про надання йому часу для складання постанови про зміну ОСОБА_1 обвинувачення, то воно дійсно мало місце, в зв'язку з чим судом оголошувалася перерва в судовому засіданні (т. 5, а. с. 78). Однак на наступне судове засідання державний обвинувач такої постанови так і не підготував. Коли ж адвокатом було заявлено клопотання про направлення даної справи на додаткове розслідування, то прокурор заперечив це клопотання, висловивши тільки думку, що всі питання по справі можливо з'ясувати шляхом надання доручення органам досудового слідства на проведення окремих слідчих дій. В той же час, як видно із протоколу судового засідання, за тривалий час розгляду даної справи в суді на неодноразові виклики ОСОБА_6 і ОСОБА_3 в судове засідання не з'являлися і місце їх знаходження не відоме, про що сам прокурор вказував на судовому слідстві. Отже, навіть надання органам досудового слідства доручення на проведення з ними слідчих дій на невизначений строк затягнуло б судовий розгляд даної справи, а тому доводи прокурора про те, що суду необхідно було надати судове доручення органам досудового слідства слід визнати безпідставними.
Всупереч ствердженням апелянта, суд першої інстанції правильно вказав в постанові і на те, що органами досудового слідства не було прийнято правового рішення по ОСОБА_3, оскільки та
Постанова про закриття справи від 6 червня 2007 року, на яку посилається прокурор, була винесена взагалі по іншим даним, здобутим на досудовому слідстві, причому ретельно не перевіреним.
Всі інші доводи автора апеляції не впливають на правильність прийнятого судом гарнізону рішення про направлення даної кримінальної справи на додаткове розслідування, оскільки по справі фактично не з'ясовані необхідні ознаки складу злочину.
Не вбачаючи із матеріалів справи підстав для зміни чи скасування постанови суду першої інстанції та керуючись ст. ст. 362, 366, ч. 2 та 377 КПК України, військовий апеляційний суд регіону
УХВАЛИВ:
6
Постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 6 листопада 2007 року про повернення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 на додаткове розслідування військовому прокурору Білоцерківського гарнізону - залишити без змін, а апеляцію державного обвинувача, який брав участь в розгляді даної справи в суді першої інстанції, - залишити без задоволення.