УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1526/13Головуючий суду першої інстанції:Казацький В.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"26" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Ленінського району АР Крим в інтересах держави до Ленінської районної державної адміністрації АР Крим, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсними державних актів, за апеляційною скаргою заступника прокурора АР Крим на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року прокурор Ленінського району АР Крим звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Ленінської районної державної адміністрації, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про визнання недійсним розпорядження Ленінської РДА № 950 від 17.11.2004 року «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для ведення особистого селянського господарства із земель резерву Семисотської сільської ради», визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі розпорядження Ленінської районної державної адміністрації № 950 від 17.11.2004 року «Про видачу державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для ведення особистого селянського господарства із земель резерву Семисотської сільської ради» відповідачам незаконно передані у власність земельні ділянки по 2,0 га пашні кожному. На підставі зазначеного розпорядження відповідачам видані державні акти на право власності на земельні ділянки. Оскільки дані земельні ділянки знаходяться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, то їх передача для ведення особистого селянського господарства забороняється. Про зазначене порушення законодавства позивачу стало відомо у 2013 році після отримання копії проекту землеустрою по відведенню спірних земельних ділянок з Міськрайонного управління Держземагенства у м. Керч та Ленінському районі АР Крим.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 91-92).

Не погодившись з рішенням суду, заступник прокурора АР Крим подав апеляційну скаргу, в який просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення позову, посилаючись на те, що відсутність визначеної проектом землеустрою межі прибережної захисної смуги Азовського моря на території Семисотської сільської ради, не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки статтею 88 Водного кодексу України встановлено, що уздовж морів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Ленінська районна державна адміністрація надала заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Ленінської РДА від 17.11.2004 року № 950 затверджено проект землеустрою з відводу земельних ділянок 64 громадянам (у тому числі і відповідачам у цій справі) для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель резервного фонду Семисотської сільської ради і передано їм у власність земельні ділянки по 2,0 га пашні кожному із земель резерву за межами населених пунктів та видані державні акти на право власності на земельні ділянки 64 громадянам згідно додатку (а.с. 19).

На виконання даного розпорядження відповідачам були видані державні акти на право власності на земельні ділянки (а.с. 34-41).

Згідно з копіями технічної документації по відводу земельних ділянок, усі земельні ділянки, що передані у власність відповідачам, дійсно знаходяться в межах 2-х кілометрової зони від урізу води (Азовського моря). Але, дана технічна документація містить усі необхідні погодження та висновки, пройшла державну експертизу (а.с. 14-18,23,24,27,30-32).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що межі прибережної захисної смуги Азовського моря на території Ленінського району АР Крим не встановлені (за відсутністю проекту землеустрою з виносу меж прибережної захисної смуги) на час прийняття спірного розпорядження, належних та допустимих доказів того, що спірні земельні ділянки належать до земель водного фонду матеріали справи не містять, підстави для визнання його недійсним відсутні.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з такого.

Відповідно до ч.2 ст. 58 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 3 ст. 60 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Відповідно до ч.ч.1,4,5 ст. 88 ВК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно з ч.ч.5,6 ст. 87 ВК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються КМ України.

Відповідно до п.п. 4,5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затверджених постановою КМУ № 486 від 08.05.1996 року (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Відповідно до наведених вимог законодавства водоохоронна зона із прибережною захисною смугою, як об'єкт права, існує з моменту її визначення як такого, в порядку, передбаченому законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи принцип допустимості засобів доказування, допустимим засобом доказування наявності водоохоронної зони та/або прибережної захисної смуги, в якості складової водоохоронної зони, має бути проект встановлення водоохоронної зони (прибережної захисної смуги), або кадастровий план земельної ділянки, на якій відображено таку зону (смугу), або містобудівна документація, яка передбачає зазначене вище.

Віднесення земель до відповідної категорії, здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

Частиною 2 ст. 20 ЗК України передбачено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Статтею 87 ВК України передбачено, що контроль за створенням водоохоронних зон прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій покладено на місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі комітети рад, органи охорони навколишнього природного середовища.

Межі земельних ділянок, на які розповсюджуються права будь-яких фізичних чи юридичних осіб або органів місцевого самоврядування, у тому числі, зони спеціальних обмежень щодо використання земель, повинні бути визначені у відповідності до існуючих вимог. За відсутності встановлених меж земельних ділянок спеціального обмеження (меж прибережних захисних смуг) порушення або перетин таких меж є неможливим.

Судом першої інстанції правильно визначено, що на час виникнення спірних правовідносин розмір та межі прибережної захисної смуги повинні були встановлюватися за проектами землеустрою по відводу земельних ділянок та повинні були знаходитися в межах водоохоронних зон, розміри і межі яких визначалися окремим проектом землеустрою на основі нормативно-технічної документації.

Разом з тим, як на час передачі у власність відповідачам спірних земельних ділянок, так і на даний час розмір та межі прибережної захисної смуги на території Ленінського району АР Крим не встановлені. Це підтверджується листами Ленінської РДА від 13.05.2013 року (а.с. 33) та Міськрайонного управління Держземагенства в м. Керчі та Ленінському районі АРК від 04.06.13 року (а.с. 22).

Таким чином, оскільки на час видачі оспорюваного розпорядження та отримання відповідачами державних актів межа прибережної захисної смуги Азовського моря на території Семисотської сільської ради Ленінського району АР Крим відповідно до приписів законодавства не була встановлена, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що будь-яких обмежень щодо виділення земельних ділянок відповідачам у власність не було.

Згідно ч.1 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документу, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Судом першої інстанції встановлено, що всі відповідачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки, а отже набули право власності на спірні земельні ділянки на законних підставах.

За таких обставин суд обґрунтовано, керуючись положеннями ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 року, враховуючи відсутність винних дій відповідачів у отриманні у власність спірних земельних ділянок, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора.

Доводи прокурора в апеляційній скарзі про те, що суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми ч.3 ст. 60 ЗК України та ч.5 ст. 88 ВК України, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки зміни до даних статей були внесені Законом України «Про внесення змін до Водного і Земельного кодексів України щодо прибережних захисних смуг» від 02.12.2010 року, який набрав чинності з 01.01.2011 року, і відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Абзацами другим та третім ч.3 ст. 60 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Але, з відповіді Ленінської районної державної адміністрації від 13.05.2013 року та з відповіді міськрайонного управління Держземагенства у м. Керчі і Ленінському районі АР Крим від 04.06.2013 року вбачається, що така документація не розроблялася в Ленінському районі АР Крим (а.с.22,33).

Отже, за відсутності проектів землеустрою, якими б були встановлені прибережні захисні смуги, Ленінська районна державна адміністрація АР Крим діяла в межах своїх повноважень при видачі розпорядження від 17.11.2004 року № 950 про передачу відповідачам у власність земельних ділянок із земель резервного фонду Семисотської сільської ради Ленінського району АР Крим.

Доводи апелянта щодо необхідності віднесення земельних ділянок до водоохоронної зони лише з урахуванням відстані розташування їх від урізу води не можна визнати правильними, оскільки вони не відповідають вимогам статті 88 ВК України про те, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою, а також постанові Кабінету Міністрів України № 486 від 08 травня 1996 року про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них.

До таких правових висновків дійшов і Верховний Суд України у постанові від 22 травня 2013 року № 6-25цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Вищенаведене також спростовує і доводи апелянта стосовно того, що судом безпідставно не застосовна норми ст.ст. 16, 20, 21 ЦК України, ст.ст. 152, 155, 158 ЗК України.

Твердження апелянта стосовно того, що судом першої інстанції безпідставно застосовна правова позиція Верховного Суду України від 22.05.2013 року по справі № 6-25цс13, оскільки в ній йдеться про безпосередню діяльність на законно орендованій земельній ділянці, а не про законність набуття права власності на землі прибережної захисної смуги, колегією суддів не приймаються у зв'язку із помилковим тлумаченням апелянтом змісту зазначеної постанови, в який Верховний Суд України висловився стосовно необхідності встановлення прибережної захисної смуги у передбаченому законом порядку.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування чи зміни рішення суду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду.

На підставі викладеного і керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора АР Крим на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 02 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Самойлова О.В. Авраміді Т.С. Приходченко А.П.