ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
19.12.06р. | Справа № А17/348-06 |
За позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, м. Дніпропетровськ
до –Товариства з обмеженою відповідальністю компанії “Ресурс”, м. Дніпропетровськ
– Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Вікторія плюс”, м. Городок Львівської області
за участю прокурора м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним господарського зобов’язання та стягнення 34396399 грн. 73 коп.
Головуючий - Стрелець Т. Г.
Суддя —Кеся Н.Б.
Суддя —Кожан М.П.
Секретар судового засідання —Хохлова Т.А.
Представники:
від позивача –Іващенко В.О., довіреність №1474/10/08-09-15 від 23.01.2006р., головний державний податковий інспектор; Чернета В.Є., довіреність №25262/10/08-09-15 від 20.10.2006р., головний державний податковий інспектор; Попова М.С., довіреність №218/10/08-09-15 від 10.01.2006р., начальник відділу; Устименко М.В., довіреність №31815/10/08-09-15 від 14.12.206р., головний державний податковий інспектор; Гармаш Л.М., довіреність №31722/10/08-09-15 від 13.12.2006р., головний державний податковий інспектор;
від відповідача-1 – Бороденко А.В., довіреність №94/10 від 18.10.2006р., адвокат;
від відповідача-2 –Житніков А.І., довіреність без номеру від 23.10.2006р., адвокат;
в судовому засіданні приймав участь: Твардієвич Т.В., посвідчення № 147 від 05.10.2005р., старший помічник прокурора.
Суть спору:
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (у подальшому —позивач) звернулась з позовом до господарського суду та просить визнати недійсним господарське зобов’язання від 28.12.2005р. №200601, яке виникло між Товариством з обмеженою відповідальністю компанією “Ресурс” (у подальшому —відповідач-1) і Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою “Вікторія плюс” (у подальшому —відповідач-2), стягнути з відповідача-2 на користь відповідача-1 грошові кошти у розмірі 34396399,73 грн., стягнути з відповідача-1 в доход держави 34396399,73 грн. вартості товарно-матеріальних цінностей, отриманих за вищезазначеним господарським зобов’язанням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
– протягом січня-травня 2006р. відповідач-2 надавав податкову звітність з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств із заниженими показниками;
– відповідач-2 не знаходиться за юридичною адресою, у зв’язку з чим неможливо провести перевірку і підтвердити показники фінансово-господарської діяльності первинними документами;
– фактично відповідачем-1 не був отриманий товар за спірним господарським зобов’язанням;
– відповідно до довідки експерта-криміналіста договір поставки з боку відповідача-1 підписав не Вінник А.В., а невідома особа.
З наведеного позивач робить висновок, що оскаржуване господарське зобов’язання було укладене з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства і має бути визнано недійсним, оскільки при укладанні угоди відповідач-2 діяв з метою, яка була спрямована на приховування отриманих за угодою грошових коштів від оподаткування і не відображав вказану операцію в бухгалтерському і податковому обліку, чим завдав державному бюджету шкоду.
Відповідач-2 проти позовних вимог заперечує, у запереченнях на позовну заяву зазначає, що позивачем не доведено несплату відповідачем-2 належних податкових платежів, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували порушення відповідачами податкового законодавства. Стосовно неотримання відповідачем-1 товару відповідно до спірного господарського зобов’язання, то відповідач-2 зазначає, що товар був отриманий вантажоотримувачам, в той час як відповідно до чинного законодавства покупець товару і вантажоотримувач не повинні співпадати.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечує, у судовому засіданні підтримав заперечення проти позовних вимог, викладені відповідачем-2.
На підставі Заяви від 15.11.2006р. прокурор м. Дніпропетровська повідомив господарський суд про свій вступ у справу.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2006р. на підставі клопотання позивача у зв’язку з особливою складністю справи для її розгляду було створено колегію у кількості трьох суддів —Кеся Н.Б., Кожан М.П. при головуючій Стрелець Т.Г.
В судовому засіданні 19.12.2006р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши докази, подані позивачем і відповідачем-2, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1, відповідача-2, господарський суд, —
В с т а н о в и в :
28.12.2005р. відповідач-1 (покупець) з однієї сторони і відповідач-2 (продавець) з другої сторони уклали договір №200601 про поставку товару (агломерат залізорудний) відповідно до Специфікацій (у подальшому —Договір).
Відповідно до Специфікацій №1, №2, №3 до Договору відповідач-2 має поставити відповідачеві-1 агломерат залізорудний Fe-56%, Н2О-4,1%, виробник ВАТ “Суха Балка” у загальній кількості 260 000 тон на загальну суму 41283840,00 грн., умови поставки FCA ст. Рокована або Вечірній Кут.
На виконання Договору відповідач-2 протягом січня-березня 2006р. виписав відповідачеві податкові накладні на загальну суму 34396399,73 грн., в тому числі ПДВ 5528326,88 грн.
В свою чергу, відповідач-1 сплатив відповідачеві-2 за отриманий товар загальну суму 33462828,67 грн. відповідно до платіжних доручень №143 від 17.02.2006р., №284 від 23.03.2006р., №323 від 30.03.2006р.
Актом обстеження місцезнаходження відповідача-2 №209/08-02/3-46/32282732 від 03.08.2006р., складеним ДПІ у Городоцькому районі Львівської області, встановлено, що відповідач-2 за юридичною і фактичною адресою (Львівська область, м. Городок, майдан Гайдамаків, 18) не знаходиться, директор відповідача-2 за вказаною адресою не знаходиться, документи, що свідчать про фінансово-господарську діяльність відповідача-2, відсутні.
Відповідачем-2 надано у матеріали справи акти приймання-передачі товару, підписані відповідачами, які свідчать про отримання товару відповідачем-1 і, відповідно, про виконання відповідачем-2 своїх обов’язків з постачання товару відповідно до умов Договору.
Суд, вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог з таких підстав.
У відповідності зі ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно зі ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
У відповідності з п. 1.3 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (у подальшому —Закон №2181) податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Згідно з п. 1.9 ст. 1 Закону №2181 податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.
У пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону №2181 надано вичерпний перелік обставин, за яких контролюючий орган (у тому числі податковий орган) зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків.
Підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 1 Закону №2181 передбачено, що якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, доказом порушення платником податків податкового законодавства має бути наявність податкового боргу, тобто узгодженого податкового зобов’язання, в свою чергу, оформленого у вигляді податкового повідомлення-рішення.
Позивачем не надано у матеріали справи доказів визначення відповідачеві-2 податкового зобов’язання, нарахування штрафних санкцій, пені, формування та направлення відповідачеві-2 податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно зі ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову; суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За вказаних обставин, посилання позивача про заниження відповідачем-2 сум належних до сплати податків (зборів, обов’язкових платежів) є недоведеними та не підтверджується матеріалами справи.
Також слід зазначити, що посилання позивача на відсутність відповідача-2 за юридичною адресою як на доказ наявності протиправного наміру у відповідача-2 спростовуються наступним.
Наявність у сторони протиправної угоди наміру означає, що вона, виходячи з обставин справи, усвідомлювала або мала усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави і суспільства та прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.
Слід зазначити, що за умов виконання господарського зобов’язання з боку відповідачів та з огляду на недоведеність порушення податкового законодавства, відсутність відповідача-2 за юридичною адресою станом на 03.08.2006р. не може свідчити про наявність у відповідача-2 протиправної мети при укладенні господарського зобов’язання від 28.12.2005р.
Стосовно посилань позивача на те, що відповідно до товарно-транспортних документів, отримувачем вантажу є не відповідач-1, а інші особи, то господарський суд враховує таке.
По-перше, належне виконання відповідачем-2 своїх зобов’язань з доставки товарів підтверджується Актами приймання-передачі, підписаними з боку відповідачів та наявними в матеріалах справи.
По-друге, позивачем не врахований п. 3.1 спірного господарського зобов’язання, відповідно до якого відвантаження товару здійснюється з урахуванням реквізитів вантажоотримувачів, вказаних Покупцем.
Таким чином, саме умовами спірного Договору передбачена можливість доставки товару не безпосередньо відповідачу-1, а визначеним ним особам.
Вказане не суперечить ст. 334 ЦК України, згідно з якою право власності у набувача виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням товару вважається його вручення набувачеві або перевізникові.
Також слід вказати, що посилання позивача на Довідку експерта відділення судової експертизи відділу експертно-криміналістичного забезпечення на лінійному управління на Придніпровській залізниці також не свідчать протиправність укладеної угоди, оскільки ст. 241 ЦК України передбачено, що правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо його сторона вчинила дії, що свідчать прийняття його до виконання.
Оскільки спірний договір був виконаний з обох сторін, його підписання не уповноваженою особою не може бути підставою для визнання господарського зобов’язання недійсним.
Стосовно посилань позивача на неможливість проведення перевірки відповідача-2 суд враховує наступне.
Так, відповідачем-2 надано у матеріали справи повідомлення № 10410/10/23 від 06.12.2006р., яким ДПІ у Городоцькому районі Львівської області повідомила відповідача-2 про проведення у нього планової документальної перевірки з 15 грудня 2006р., а також направлення №254 від 12.12.2006р. на позапланову документальну перевірку відповідача-2 на підставі наказу ДПІ у Городоцькому районі Львівської області від 30.11.2006р. №232. відповідно до вказаного Наказу позапланова документальна перевірка відповідача-2 мала бути здійснена з питань дотримання вимог податкового законодавства, зокрема, при взаєморозрахунках з відповідачем-1.
При цьому, у Журналі реєстрації перевірок відповідача-2 здійснений запис про початок проведення позапланової перевірки відповідача-2 з 04.12.2006р.
Станом на час винесення рішення по справі, позивачем не було надано у матеріали справи акту перевірки/довідки, які б були прийняті за результатами планової та/або позапланової перевірок відповідача-2 і свідчили б про порушення відповідачем-2 податкового законодавства, а також доказів винесення і набрання законної сили рішенням господарського суду Львівської області про визнання недійсними установчих документів відповідача-2 та його свідоцтва платника податку на додану вартість.
Також слід зазначити, що докази застосування і продовження строку дії арешту коштів на рахунках відповідача-2 не свідчать про укладення спірного господарського зобов’язання всупереч інтересам держави і суспільства, тому відповідні документи, надані позивачем, не відносяться до обставин справи.
Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 160, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
п о с т а н о в и в :
У задоволенні адміністративного позову Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження або апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.
Головуючий Т. Г. Стрелець
Судді Н. Б. Кеся
М. П. Кожан
28.12.2006р.