ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2013 р. (15:16) Справа №801/10605/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Марчевської К.В.,

представника прокурора - Дугаренко Р.І.;

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився;

від третьої особи - не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом прокурора Ленінського району АР Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АР Крим

до Бєлінської сільської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1,

про визнання протиправними та скасування рішень,

Обставини справи: прокурор Ленінського району АР Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах АРК (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Бєлінської сільської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення 12 сесії 5 скликання Бєлінської сільської ради від 31.05.2007 «Про надання згоди на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва житлового будинку в АДРЕСА_1»; про визнання протиправним та скасування рішення 42 сесії 5 скликання Бєлінської сільської ради від 15.03.2010 «Про затвердження проекту землеустрою з передачі у власність земельної ділянки гр-ці ОСОБА_1».

Позов мотивовано тим, що земельна ділянка, з приводу якої прийняті спірні рішення, знаходиться у межах прибережної захисної смуги Азовського моря, в той час як приписи статті 83 Земельного кодексу України забороняють надання у приватну власність таких категорій земель, а стаття 90 Земельного кодексу України забороняє будівництво на таких землях об'єктів, інші ніж санаторії та лікувально-оздоровчі заклади.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21.02.2012, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2012 року, у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10. 2013 у справі К/9991/55735/12 касаційна скарга Заступника прокурора Автономної Республіки Крим задоволено частково; постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 21 лютого 2012 року та ухвала Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року у цій справі скасовані; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Представник прокурора під час розгляду справи наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених в позовній заяві, надав пояснення по суті спору.

Позивач та відповідач у судове засідання явку представників не забезпечили, надіслали витребувані судом документи. Від представника відповідача також надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутністю та підтримання раніше викладеної правової позиції.

Третя особа у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце слухання повідомлена.

Беручи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, суд вважає можливим, на підставі ст. 128 КАС України, розглянути справу за наявними матеріалами, за відсутністю представників позивача, відповідача та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника прокурора, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішення 12 сесії 5 скликання Бєлінської сільської ради від 31.05.2007 ОСОБА_1 надана згода на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтованою площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1.

Рішенням 42 сесії 5 скликання Бєлінської сільської ради від 15.03.2010 затверджений проект землеустрою з відведення земельної ділянки гр. України ОСОБА_1 у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будов та споруд за адресою: АДРЕСА_1. Передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будов та споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,15 га.

Під час перевірки прокуратурою Ленінського району встановлено, що земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, що є порушенням вимог ст. ст. 88,89,90 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим прокуратурою Ленінського району було спрямовано на адресу Ленінської районної державної адміністрації АР Крим лист від 20.12.2011 вих. №60-5016 вих. 11 про необхідність проведення за даним фактом перевірки та надання певних документів.

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора Ленінського району АР Крим до суду.

Суд зауважує, що згідно позовній заяві перевірка за фактом порушення вимог земельного та водного законодавства спірними рішеннями була здійснена у грудні 2011 р.

Інших доказі на підтвердження того, коли позивачу стало відомо про прийняття спірних рішення, в матеріалах справи відсутні.

З матеріалів справи судом встановлено, що прокурор звернувся до суду у січні 2012 р. Отже, суд вказує, що прокурором та позивачем строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України, не пропущено.

Перевіряючи законність та обґрунтованість позовних вимог, суд зважає на наступне.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Земельного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (ч.2 ст. 4 Земельного кодексу України).

Відповідно ст.18,ст.19 Земельного Кодексу України землі України поділяються на категорії за основним цільовим призначенням та поділяються на землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі статтею 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами, а для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Статтею 60 Земельного кодексу України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Згідно зі статтею 88 Водного кодексу України з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (ч.1 ст.88 Водного кодексу України).

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (ч.5 ст.88 Водного кодексу України).

Враховуючи наведені норми, за правилами статті 61 ЗК України, статті 89 Водного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі, баз відпочинку, дач гаражів та стоянок автомобілів. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 90 Водного кодексу прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України землі водного фонду, до яких належать і прибережні захисні смуги, не можуть передаватися у приватну власність.

Виходячи зі змісту наведених законодавчих норм, має місце пряма заборона щодо виділення земельних ділянок у прибережних захисних смугах у власність та під забудову житловими будинками.

Судом встановлено, що згідно висновку №514 про можливість цільового використання земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, затвердженого начальником відділу містобудівництва та архітектури від 16.06.2009, земельна ділянка розташована до урезу води Азовського моря на відстані 250 м.

Згідно з листом Міськрайонного управління Держземагенства в м. Керчі і Ленінському районі вих. №1126-1/10-09 від 19.09.2013 станом на 01.09.2013 на території Ленінського району АР Крим межи водоохоронних зон не встановлені.

Отже, матеріали справи свідчать, що земельна ділянка, яка на підставі спірних рішень передана у власність ОСОБА_1, знаходиться у межах прибережної захисної смуги Азовського моря, яка встановлена нормами ст. 88 Водного кодексу України та становить шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Таким чином, оскаржувані рішення прийняті відповідачем з порушенням наведених норм земельного та водного законодавства.

Окрім того, судом встановлено, що за ОСОБА_1 ані на час звернення прокурора до суду, ані на час судового розгляду справи право власності не зареєстровано, державний акт на землю нею не отриманий.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, на час звернення прокурора до суду та на час розгляду справи право власності на земельну ділянку, передану у власність ОСОБА_1 на підставі спірних рішень, не виникло, отже, вказані рішення є нереалізованими та не створюють на даний час будь-яких правових наслідків для третьої особи, тобто не порушують її права як власника земельної ділянки.

Варто зазначити, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

У справі «Федоренко проти України» - рішення Європейського суду з прав людини від 1 червня 2006 року встановлено такі обставини. 9 квітня 1997 року заявник продав свій будинок Головному управлінню юстиції в Кіровоградській області. Згідно з договором купівлі-продажу продавець мав виплатити за будинок кошти в розмірі 35 000 грн. в два етапи: 5 та 30 000 грн. відповідно 1 травня та 1 вересня 1997 року. У договорі також зазначалося: «У випадку падіння валютного курсу гривні загальна сума, що підлягає сплаті, не може бути меншою за гривневий еквівалент 17 000 доларів США».

В подальшому покупець своєчасно розрахунку за придбаний будинок не провів, а тим часом курс гривні відносно долара США значно знизився, у зв'язку з чим, на думку заявника, він втратив приблизно 6 553 долари США.

Зважаючи на такі обставини справи, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що заявник мав щонайменше «законні сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривні, і це сподівання може вважатися «майном» у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд з прав людини також констатував, що дії управління юстиції можна розцінити як такі, що звели нанівець «законні сподівання» заявника за договором і позбавили його, зокрема, умови, на яку він погодився під час укладання договору.

За таких обставин Європейський суд зробив висновок, що в цій справі мало місце непропорційне втручання в мирне володіння своїм майном, а отже було порушено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

За обставинами справи «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року) заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

Однак у вказаній справі обставини справи є істотно відмінними.

Так, як зазначав прокурор, в інтересах третьої особи прийняті рішення про передачу у власність земельної ділянки з порушенням вимог земельного та водного законодавства, при цьому право власності нею на час розгляду справи не реалізовано.

Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно.

Варто також зазначити, що з цього приводу Європейський суд з прав людини зазначив, що передання права власності на майно з метою виконання політики, спрямованої на зміцнення соціальної справедливості в суспільстві, можна правомірно вважати заходом, здійсненим "в інтересах суспільства". Зокрема, справедливість системи права, яка регулює право договорів чи майнові права приватних сторін, становить суспільно значуще питання, і тому законодавчі заходи, спрямовані на забезпечення такої справедливості, можуть відповідати "інтересам суспільства", навіть якщо вони передбачають примусове передання права власності на майно від однієї особи до іншої. Вираз "в інтересах суспільства": приватні особи як бенефіціарії (Рішення, Європейський суд з прав людини, від 21.02.1986, "Справа "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (Case of James and others v. the United Kingdom)").

Таким чином, суд зауважує, що обставини справ «Федоренко проти України» і «Стретч проти Сполученого Королівства» та даної справи не є тотожними, а тому висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» не може бути безумовним прецедентом при розгляді справи, яка розглядається.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що належить задовольнити.

У судовому засіданні 17.12.2013 оголошена вступна та резолютивна частина постанови, згідно зі ст. 160 КАСУ постанова складена у повному обсязі 23.12.2013.

Керуючись ст.ст. 158-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасування рішення 12 сесії 5 скликання Бєлінської сільської ради від 31.05.2007 «Про надання згоди на складання проекту землеустрою з відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва житлового будинку в АДРЕСА_1»;

3. Визнати протиправним та скасування рішення 42 сесії 5 скликання Бєлінської сільської від 15.03.2010 «Про затвердження проекту землеустрою з передачі у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_1».

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Г.Л.Тоскіна