ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/4481/13-а

23 грудня 2013 року м. Рівне

Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Деркач Н.А.,

за участю:

представника позивача - Грицака А.В.,

представника відповідача - Чепиля М.І.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Лащука О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Прокурора м.Рівне

до Рівненської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення

в с т а н о в и в:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся Прокурор м. Рівне з адміністративним позовом до Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Рівненської міської ради №3543 від 06.12.2013 року «Про затвердження звернення депутатів Рівненської міської ради до керівників підприємств, організацій та громади м. Рівного».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення «Про затвердження звернення депутатів Рівненської міської ради до керівників підприємств, організацій та громадян м. Рівного» вийшов за межі наданих йому повноважень тому, як орган місцевого самоврядування не наділений законодавством правом на оголошення, організацію, проведення та підтримання страйку. Крім того, як зазначив позивач, відповідач не дотримався встановленого порядку щодо попереднього оприлюднення проекту рішення, яке підлягало обговоренню на сесії у спосіб та строки, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації».

У судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, подав письмові заперечення, обґрунтовуючи тим, що оскаржуване позивачем рішення не носить зобов'язального характеру, є рекомендаційним та виявом політичної волі Рівненської міської ради, як колегіального органу, представленого різними політичними партіями, що представляють інтереси територіальної громади, та здійснюють від її імені та в її інтересах функції і повноваженням місцевого самоврядування.

З таких підстав просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Під час судового розгляду, до суду надійшло усне клопотання Лащука О.І. депутата Рівненської міської ради, про бажання взяти участь у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Суд без виходу до нарадчої кімнати ухвалив допустити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Лащука О.І.

Лащук О.І. підтримав позицію відповідача та пояснив, що рішеннями міської ради затверджується багато питань з звернень, які є або пропозиціями громадян чи їх об'єднань, або на власний розсуд міської ради, більшістю голосів, якщо вони мають суспільне значення, а тому просив в задоволені позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено, судом 06.12.2013 року на тридцять другій сесії шостого скликання Рівненської міської ради прийнято рішення № 3543 «Про затвердження звернення депутатів Рівненської міської ради до керівників підприємств, організацій та громади м. Рівного».

З резолютивної частини рішення вбачається, що Рівненська міська рада вирішила: затвердити звернення депутатів Рівненської міської ради до керівників підприємств, організацій та громади м. Рівного, що додається. Контроль за виконанням цього рішення доручити постійній комісії з питань Регламенту, депутатської діяльності та етики, розвитку місцевого самоврядування, а організацію його виконання - секретарю міської ради А. Грещуку.

Заголовок форми звернення виглядає наступним чином, посередині листа зазначено наступний текст «Звернення депутатів Рівненської міської ради до керівників підприємств, організацій та громади м. Рівного». Перший рядок починається з тексту - «Рівняни!».

Зі змісту звернення депутатів Рівненської міської ради до керівників підприємств, організацій та громади м. Рівного доданого до рішення, вбачається, що депутати Рівненської міської ради опираючись на думку та настрій більшості мешканців міста, враховуючи одностайні резолюції Євромайдану у місті Рівному закликають рівнян вийти на страйк проти дії владному режиму і приєднатися до страйку українських міст, довівши, що в мсті Рівному також живуть патріоти. Крім того звернення звернено до керівників підприємств та установ міста не перешкоджати утворенню страйкових комітетів.

Звернення складено та підписано секретарем міської ради, депутатом Рівненської міської ради О. Нестерук, проставлена печатка організаційного відділу апарату ради та виконавчого комітету Рівненської міської ради Рівненської області.

В грудні 2013 року на підставі постанови від 16.12.2013 року про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів прокуратурою м. Рівне проведена перевірка у Рівненській міській раді.

Перевіркою встановлено порушення Рівненською міською радою Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та норм Конституції України, що виявилось у прийнятті оскаржуваного рішення «Про затвердження звернення депутатів Рівненської міської ради до керівників підприємств, установ, організацій та громади м. Рівного».

За результатами виявлених порушень прокуратура м. Рівне звернулась до суду щодо визнання рішення відповідача протиправним.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

В силу частини першої статті 19 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є: відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності. При цьому, перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.

Згідно зі статтею 23 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» прокурор має право внесення подань, які є актами реагування на виявлені порушення закону.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 23 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» у разі відхилення подання в цілому чи частково або неповідомлення прокурора про результати розгляду подання, а також якщо подання не вносилося, прокурор може звернутися до суду щодо: визнання незаконним нормативно-правового акта відповідного органу повністю чи в окремій його частині; визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; визнання протиправними дій чи бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій.

Ці вимоги кореспондують положенню частини п'ятої статті 105 та абзацу одинадцятому частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких адміністративний позов суб'єкта владних повноважень може містити інші вимоги у випадках, встановлених законом, а суд за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень може прийняти іншу постанову у випадках, встановлених законом.

Тобто, невнесення подання не виключає можливості звернення прокурора до суду. А тому, звертаючись до суду з вимогами, передбаченими частиною п'ятою статті 23 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру», прокурор діє як посадова особа органу державної влади. З огляду на зазначене такі справи, незалежно від статусу відповідача, предметно підсудні окружним адміністративним судам.

У разі, якщо подання не вносилося, прокурор може звернутися до суду щодо: визнання незаконним нормативно-правового акта відповідного органу повністю чи в окремій його частині; визнання протиправним рішення чи окремих його положень і щодо скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; визнання протиправними дій чи бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій.

Розділом ІІ Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №1997 №280/97-ВР встановлена організаційна-правова основа місцевого самоврядування та загальна і виключна компетенція сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №1997 №280/97-ВР передбачена загальна компетенція сільських, селищних, міських рад, а саме: сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №1997 №280/97-ВР встановлює виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад. Перелік виключної компетенції включає в себе 39 пунктів частини першої статті 26.

Дослідивши та оцінивши кожен пункт переліку та об'єднавши їх в сукупному розумінні, можна дійти висновку, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. А саме, до виключної компетенції належать повноваження щодо організації і контролю за діяльністю виконавчих органів: утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження та внесення змін до його персонального складу; розпуск виконкому; затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання; скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах її повноважень; заслуховування звітів керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує.

Тобто, компетенція місцевих рад є правовою формою виразу їх функцій, вона водночас служить і правовим засобом їх реалізації. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» розрізняє загальну і виключну компетенцію місцевих рад (статті 25, 26). Здійснюючи загальну компетенцію, місцеві ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією та законами України до їх відання. До виключної компетенції належать питання, які перебувають у віданні рад і підлягають розгляду тільки на їх пленарних засіданнях. Це, як правило, найважливіші питання місцевого значення, розгляд і вирішення яких не може бути делеговано іншим органам.

Але, слід зазначити, що у переліку питань виключної компетенції, які вирішуються на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» відсутнє таке питання, як вирішення та прийняття рішення по «зверненню депутатів».

В пункті 13 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №1997 №280/97-ВР зазначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання розгляду запитів депутатів, прийняття рішень по запитах.

Зміст статті 11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV містить перелік прав депутата місцевої ради у виборчому окрузі.

Пунктом 1 частини першої статті 11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV передбачено, що у виборчому окрузі депутат місцевої ради має право офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV депутат місцевої ради має право порушувати перед органами і організаціями, передбаченими пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV депутат місцевої ради має право вносити на розгляд органів і організацій, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV при здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право на «депутатське звернення», «депутатський запит», «депутатське запитання», на невідкладний прийом, вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку.

Тобто законодавець виокремлює три різні види документа, це - «депутатське звернення», «депутатський запит» та «депутатське запитання».

Стаття 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV надає зміст визначенню «депутатське звернення». Так, відповідно до частини першої закону депутатське звернення, це викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV «депутатський запит» - це підтримана радою вимога депутата місцевої ради до посадових осіб ради і її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній території, а депутата міської (міста обласного значення), районної, обласної ради - також до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради.

Частина друга статті 21 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV дає тлумачення «депутатському запитанню» - це засіб одержання депутатом місцевої ради інформації або роз'яснення з тієї чи іншої проблеми. Відповідь на запитання може бути оголошено на сесії ради або дано депутату місцевої ради в індивідуальному порядку. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по ньому не приймається.

Однак, стаття 22 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV визначає порядок розгляду «депутатського запиту» та відповідно до частини першої «запит» підлягає включенню до порядку денного пленарного засідання ради. Крім того, пункт другий частини 5 статті 22 цього закону зобов'язує раду за результатами розгляду відповіді на «запит» примати відповідне рішення.

Тобто, законодавець розмежував визначення «депутатському зверненню», «депутатському запиту» та «депутатському запитанню» і надав їм свій особливий статус та різних процесуальних форм і методів використання.

«Депутатське звернення» вимагає по своїй суті обов'язкового надання інформації на нього та вжиття відповідних заходів з повідомленням про такі заходи депутату, який звернувся з «Депутатським» зверненням.

А саме, з частини 2,3,5 статті 13 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV вбачається, що місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівники правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк. Якщо депутатське звернення з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений строк, депутату місцевої ради зобов'язані письмово повідомити про це з обґрунтуванням мотивів необхідності продовження строку розгляду. Якщо депутат місцевої ради не задоволений результатами розгляду свого звернення або якщо місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, ухиляються від вирішення порушеного у зверненні питання у встановлений строк, він має право внести депутатський запит відповідно до статті 22 цього Закону.

Стаття 15 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV встановлює право депутата місцевої ради вимагати усунення порушення законності та і як визначено статтею 12 цього закону обов'язок місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся депутат місцевої.

Відповідно до частини 2,3 статті 15 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV У разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право на депутатське звернення до керівників відповідних правоохоронних чи контролюючих органів. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об'єднання громадян, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а в разі необхідності - до притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата місцевої ради.

Аналогічні вимоги встановлює законодавець і до «депутатського запиту» та «депутатському запитанню».

Статтею 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV визначено права депутата місцевої ради у раді та її органах.

Відповідно до пунктів 2-6, 14 частини 2 статті 19 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV депутат місцевої ради має право офіційно представляти виборців у відповідній раді та її органах, пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами, вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті, вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них, оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти звернень, заяв, пропозицій громадян або їх об'єднань, якщо вони мають суспільне значення.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV визначено і обов'язки депутата місцевої ради у раді та її органах. Так, пунктом 1 статті 18 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» від 11.07.2002 року №93-ІV передбачено, що депутат місцевої ради зобов'язаний додержуватися Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, регламенту ради та інших нормативно-правових актів, що визначають порядок діяльності ради та її органів.

Крім того, суд звертає увага не те, що крім Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» відповідач керується в своїй діяльності регламентом ради.

Як встановлено судом, 17.02.2011 року третьою сесією шостого скликання Рівненська міська рада затвердила Регламент Рівненської міської ради шостого скликання № 287, яким визначено діяльність Рівнеради, її депутатів, органів та посадових осіб. 26.09.2013 року 28 сесією 6 скликання Рішенням Рівненської міської ради внесено зміни до Регламенту Рівненської міської ради шостого скликання, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 17 лютого 2011 року № 287 (зі змінами, затвердженими рішенням Рівненської міської ради від 20 вересня 2012 року № 2333) згідно з додатком.

Стаття 3 Регламенту Рівненської міської ради від 17.02.2011 року № 287 (зі змінами, затвердженими рішенням Рівненської міської ради від 20.09.2012 року № 2333) встановлює виключну компетенцію Рівнеради.

Як вбачається з пункту 3.13 статті 3 Регламенту Рівненської міської ради від 17.02.2011 року № 287 (зі змінами, затвердженими рішенням Рівненської міської ради від 20.09.2012 року № 2333) до виключної компетенції відноситься розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах.

Тобто мова йде саме про «депутатський запит», що як було зазначено відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» не є тотожним до визначення «депутатське звернення», яке не потребує по собі прийняття рішення радою.

Відповідно статті 6 Регламенту Рівненської міської ради від 17.02.2011 року № 287 (зі змінами, затвердженими рішенням Рівненської міської ради від 20.09.2012 року № 2333) депутат Рівнеради має право брати участь у дебатах, звертатись із запитами, ставити запитання доповідачам, співвідповідачам, головуючому на засіданні, оголошувати на засіданнях Рівнеради та її органів у встановленому Рівнерадою порядку тексти звернень, заяв, резолюцій, пропозицій громадян чи їх об'єднань, якщо вони мають суспільне значення.

Стаття 7 регламенту Рівненської міської ради від 17.02.2011 року № 287 (зі змінами, затвердженими рішенням Рівненської міської ради від 20.09.2012 року № 2333) також розкриває визначення «депутатському запиту», «депутатському запитанню» та «депутатському зверненню».

Відповідно пункт 3.7. статті Регламенту Рівненської міської ради від 17.02.2011 року № 287 (зі змінами, затвердженими рішенням Рівненської міської ради від 20.09.2012 року № 2333) щодо запиту може проводитись обговорення і прийматися рішення, а за результатами обговорення відповіді на депутатський запит Рівнерада приймає рішення (п.п.7.9.7 Регламенту).

Тобто, як Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» так і регламентом Рівненської міської ради від 17.02.2011 року № 287 передбачено тільки оголошення на засіданнях Рівнеради тексту звернень громадян чи їх об'єднань, як що вони мають суспільне значення. Але, суд звертає увагу, що законодавець чітко розрізняє визначення «депутатське звернення» та «звернення громадян» в розумінні Закону України «Про звернення громадян», які депутати Рівнеради мають право безумовно оголошувати на засіданнях.

Щодо посилання відповідача на форму звернення, яке затверджене оскаржуваним рішенням, то суд зазначає, що статтею 40 Конституції України визначено «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Як вбачається з повного словника антонімів Української мови редакція ОСОБА_6„ 2006, видавництво «Довіра», 2006 визначення «звернення» носить характер сповіщення, розпорядження або заклику, привітальної промову тощо, адресованої народові, якомусь колективові, організації та ін., звернення до народу, звернення до селян. За змістом воно є власним виразом бачення будь яких подій, або висвітлювання своєї думки, отримання інформації щодо своїх міркувань, бачень.

В розумінні статті 3 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Під пропозицією (зауваження) законодавець розуміє звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Тобто, пропозиція це порада.

Під заявою (клопотанням) розуміється звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Тобто заява (клопотання) це звернення із проханням про сприяння реалізації своїх прав та інтересів (суд звертає увагу що мова йдеться саме щодо прав заявника) або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності (мається на увазі саме те підприємство, установа чи організація до якої звертається заявник) .

Під клопотанням законодавець розуміє письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга, як вбачається з закону, це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Тобто скарга це висловлення щодо можливих порушень в діях (бездіяльності), рішеннях державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб та вимога про захист інтересів громадян.

Як вбачається з статті 4 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Крім того, статтею 5 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР визначено вимоги до звернення. А саме, звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства. Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне). Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Судом встановлено, що досліджене в судовому засіданні «звернення депутатів» є за своєю формою «депутатським зверненням», тобто, це викладена в письмовій формі «вимога» - суворе побажання виконати щось, домагання, (категорично) ультиматум (повний словник антонімів Української мови редакція ОСОБА_6 2006, видавництво «Довіра», 2006), яка покликає до обов'язкового вжиття заходів щодо її виконання - здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції. Таке твердження підтверджується і встановленим законом зобов'язанням розглянути питання, порушене депутатом у вимозі та надати йому відповідь у відповідні строки. Крім того, законодавець встановив зобов'язання повідомлення депутату з обґрунтуванням мотивів про неможливість розглянути відповідну вимогу в встановлений строк та необхідності продовження строку розгляду.

Таким чином, депутатське рішення про затвердження «депутатського звернення» затверджено рішенням Рівненської міської ради від 06.12.2013 року №3543 не має правового обґрунтування.

Але, при цьому суд зазначає, що ані депутати, ані міська рада як і кожен громадянин України не позбавлені права, до виразу свого власного заклику, промови тощо, адресованої народові, якомусь колективові, організації та ін., звернення до народу. Однак, такі звернення не потребують затверджень в органах місцевого самоврядування. Це є власним закликом без встановлення вимог та обов'язковості виконання чи ні. Такі звернення розраховані саме на донесення та підтримку власної або колективної думки, міркувань громадянина, громади тощо. А тому такі звернення не підлягають затвердженню та не мають нічого спільного з формою «депутатського звернення», яке затверджене в оскаржуваному рішенні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської міської ради №3543 від 06.12.2013 року «Про затвердження звернення депутатів Рівненської міської ради до керівників підприємств, організацій та громади м. Рівного».

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 24 грудня 2013 року.