Центрально-Міський районний суд м.Макіївки

буд.111 м. м. Макіївка Донецька область Україна 86108

Справа № 270/2055/13-ц

Провадження № 2/270/981/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2013 року

Центрально-Міський районний суд міста Макіївки Донецької області в складі:

Головуючого судді Мащенко С. В.

при секретарі Мізерній О. В.

за участю:

позивача ОСОБА_2.

представника позивача ОСОБА_3.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення суду в місті Макіївці Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЕРША» і ОСОБА_1 «Про стягнення матеріальної та моральної шкоди» й за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди», -

в с т а н о в и в:

У березні 2013 року ОСОБА_2. звернувся до Центрально-Міського районного суду міста Макіївки Донецької області із позовом до ПрАТ «Страхова компанія «Перша» та ОСОБА_1. «Про стягнення матеріальної та моральної шкоди», на обґрунтування якої зазначив, що 19.03.2011 року в місті Макіївці по проспекту 250-років Донбасу в Центрально-Міському районі міста Макіївки ОСОБА_1., керуючи автомобілем марки «Шевроле», порушила вимоги Правил дорожнього руху України і допустила зіткнення з його автомобілем, в наслідок чого його транспортному засобу марки «Ford Transit», номерний знак НОМЕР_1, були заподіяні механічні пошкодження. У ході оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди співробітниками ДАІ встановлено, що ОСОБА_1. застрахувала свою цивільно-правову відповідальність в ПрАТ «Страхова компанія «Перша», що підтверджується полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (серії BE номер 5723821). Після отримання своєчасного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, ПрАТ «Страхова компанія «Перша» направило експерта для визначення вартості матеріальної шкоди, завданої його автомобілю. Згідно з актом про оцінку шкоди власнику транспортного засобу вона склала 20848,00 гривень. Постановою Київського районного суду міста Донецька від 26 квітня 2011 року ОСОБА_1. визнана винною у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді і піддана адміністративному штрафу. Він негайно передав копії та оригінали необхідних документів до ПрАТ «Страхова компанія «Перша» й отримав в якості виплат близько 16600 гривень. Решту в сумі 4170,00 гривень (20%) страхової суми ПрАТ «Страхова компанія «Перша» виплатити відмовилась (лист від 05.10.2011 року). На його претензії і спроби вказати на те, що вирішальне значення у справі має лише висновок експерта - автотоварознавця, ПрАТ «Страхова компанія «Перша» ніяк не реагує та контактів з ним уникає. Вважає, що вони навмисно відмовляються відшкодовувати йому шкоду, погодити спосіб, суму та термін виплати. Такими діями, як на нього, цей відповідач заподіяв йому моральну шкоду, яка полягає в наступному. Він позбавлений можливості повною мірою використовувати свій автомобіль, який останнім часом використовував для частих поїздок у пошуках роботи, що практично є джерелом його існування. Також він не може його продати, ураховуючи вкрай незадовільний стан транспортного засобу, що тягне за собою неадекватне зниження вартості. Його сон та апетит погіршились, він став часто нервувати й втратив близько 5 кілограмів у вазі. Через порушення відповідачем ПрАТ «Страхова компанія «Перша» його прав на виплату страхового відшкодування, він не може з'їздити до друзів або родичів без відчуття сорому за розбитий автомобіль, так як для неосвіченої людини це вказує на можливу нестачу у нього навичок керування, хоча він є невинуватим у тому той пригоді. Переживання й нервовий стрес, викликані значним пошкодженням транспортного засобу, порушенням звичного ходу життя, призвели до погіршення його емоційного стану і його працездатності, порушення нормальних життєвих зв'язків. Виходячи з пошкодження транспортного засобу він позбавлений можливості пошуку роботи, через віддаленість місць можливого працевлаштування. Також, оскільки відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Перша» відмовилась від виплати, йому довелося докласти чимало як фізичних, так і розумових зусиль у переговорах з відповідачем, що завдало йому досить багато незручностей морального характеру. Фактично він перебував у принизливій для нього ролі прохача, день у день намагаючись витребувати у ПрАТ «Страхова компанія «Перша» доплату за страховкою, у відповідь на що, отримував усмішки, відмови, пропозиції невизначений час «почекати керівництво» або «прийти завтра». Вважає, що діями по несплаті страхового відшкодування у повному обсязі ПрАТ «Страхова компанія «Перша» йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 3500,00 гривень. Також Позивач вважає, що діями відповідача ОСОБА_1. по пошкодженню його транспортного засобу йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 6000,00 гривень. Оскільки доплата страхового відшкодування становить 4170,00 гривень, то сума пені складає 1098,00 гривень. Також зазначив, що законодавством передбачена виплата суми франшизи, яка становить 510,00 гривень. Дана сума не виплачувалась йому відповідачем ОСОБА_1., яка проявляє повну байдужість до ходу справи. Крім того підлягають до виплати і витрати, пов'язані з евакуацією транспортного засобу, що становлять 500,00 гривень. Просив стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Перша» на його користь доплату по страховому відшкодуванню у розмірі 4170,00 гривень, суму компенсації моральної шкоди у розмірі 3500,00 гривень, суму витрат на евакуацію транспортного засобу у розмірі 500,00 гривень та суму пені в розмірі 1098,00 гривень, а з відповідача ОСОБА_1. відповідно - суму компенсації моральної шкоди у розмірі 6000,00 гривень, суму франшизи по страховому полісу в розмірі 510,00 гривень, й солідарно стягнути з обох відповідачів на його користь суму судових витрат.

У жовтні 2013 року позивач ОСОБА_2., від імені якого на підставі Договору про надання юридичної допомоги діяв ОСОБА_3., уточнив свої позовні вимоги, звернувшись із відповідною письмовою заявою, в якій залишив без розгляду вимоги про стягнення суми франшизи та просив додатково стягнути з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. суму шкоди в розмірі 25549,50 гривень.

У серпні 2013 року від відповідача ОСОБА_1. надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_2. «Про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди, в якій зазначено, що 19.03.2011 року в місті Макіївці Донецької області по проспекту 250-річчя Донбасу в вона керувала автомобілем марки «Шевроле Авео», номерний знак НОМЕР_2, та порушила вимоги Правил Дорожнього руху України, в результаті цього відбулось зіткнення з транспортним засобом відповідача ОСОБА_2. /автомобіль марки «Ford Transit», номерний знак НОМЕР_1/ та були завданні механічні ушкодження. Постановою Київського районного суду міста Донецька від 26 квітня 2011 року її було визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та піддано адміністративному стягненню у розмірі 340,00 гривень, яке вона сплатила в повному обсязі. Вимогу ОСОБА_2. про витребування суми франшизи за страховим полісом у розмірі 510,00 гривень вважає такою, яка не відповідає дійсності тому, що цю суму вона віддала йому «на руки», про що має відповідну розписку з нього за отримані кошти. З огляду на це, вважає, що своїми діями відповідач ОСОБА_2. принижує її честь, гідність та ділову репутацію як законослухняного громадянина України, чим порушив конституційні права, а саме норму статті 68 Конституції України. Вважає, що всі моральні страждання відповідача ОСОБА_2. мають оціночний характер та їх неможливо перевірити на предмет достовірності. Моральна шкода не була завдана її діями. Просила у відношенні неї відмовити у задоволенні позовних вимог за первинним позовом в повному обсязі та стягнути з відповідача ОСОБА_2. компенсацію за завдану моральну шкоду в розмірі 6000,00 гривень та судові витрати.

У жовтні ОСОБА_1. змінила розмір свої позовних вимог, звернувшись до суду з відповідною заявою, в якій просила стягнути з відповідача ОСОБА_2. на її користь моральну шкоду у розмірі 1000,00 гривень та судові витрати.

Позивач ОСОБА_2., у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав пояснення, аналогічні змісту уточнених позовних вимог. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1. просив відмовити, посилаючись на доводи письмових заперечень, в яких зазначено, що з його боку ніяких протиправних дій відносно ОСОБА_1. не здійснювалось. При цьому ніяких доказів завдання їй моральної шкоди ОСОБА_1. не надала.

Представник позивача ОСОБА_3., що діяв на підставі договору, укладеного між ним як адвокатом та ОСОБА_2. як клієнтом, а також Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3632, виданого на підставі Рішення Донецької обласної кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури № 15 від 27.10.2010 року /а. с. 17/, у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2. підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні змісту позовної заяви і уточнення до неї, та просив суд їх задовольнити, стягнувши з відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Перша» на користь позивача доплату по страховому відшкодуванню у розмірі 4170,00 гривень, суму витрат на евакуацію транспортного засобу у розмірі 500,00 гривень, суму пені в розмірі 1098,00 гривень, компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 3500,00 гривень. З ОСОБА_1. позивач просив стягнути на його користь суму компенсації завданої моральної шкоди у розмірі 6000,00 гривень, компенсацію матеріальної шкоди у розмірі 25549,50 гривень та стягнути солідарно з відповідачів суму судових витрат. У задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити.

Відповідач ОСОБА_1. у судове засідання не з'явилась, про місце та час розгляду справи була сповіщена своєчасно та належним чином, надала суду заяву, в якій зазначила, що основний позов не визнає у повному обсязі, а зустрічний, навпаки підтримує, просила справу розглянути за її відсутності та закінчити розгляд справи у відсутність її представника.

Представник відповідача ОСОБА_4., що діяв на підставі довіреності, посвідченої 04.10.2013 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Воскаян А. А., у судовому засіданні основні позовні вимоги не визнав та пояснив, що він не доведений відповідними доказами, та прсив повністю задовольнити зустрічні позовні вимоги його довірителя, надавши пояснення за змістом позовної вимоги. В подальшому у судове засідання не з'явився.

Представник відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Перша» Азорська Г. А., що діяла на підставі довіреності від 04.02.2013 року, виданої генеральним директором ПрАТ «Страхова компанія «Перша», до суду не з'явилась, про місце та час розгляду справи була сповіщена своєчасно та належним чином, надав суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, викладене у пункті 5 прохальної частини заперечень на позов (а. с. 70 - 72). Із цих заперечень також вбачається, що ПрАТ «Страхова компанія «Перша» частково не погоджується із заявленими позовними вимогами, вважає, їх частково незаконними й необґрунтованими, а також такими, що не можуть бути задоволеними з огляду на наступне. ПрАТ «Страхова компанія «Перша» виконано перед позивачем свої зобов'язання, взяті відповідно чинного законодавства та Полісу ВЕ/5723821 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів в повному обсязі та належним чином й сплачено страхове відшкодування в розмірі 17500,17 гривень. З їх боку для повного відшкодування понесеної позивачем шкоди може бути проведено доплату в розмірі 2905,64 гривень, що розраховується виходячи із відомостей Звіту про оцінку вартості матеріального збитку, спричиненого пошкодженням транспортного засобу № 2/04/11 від 05.04.2011 року. Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Таким чином, в даному випадку повинен в обов'язковому порядку застосований коефіцієнт фізичного зносу, який власне є розрахованим відповідно вказаного вище Звіту та дорівнює 0,7, у зв'язку із тим, що строк експлуатації досліджуваного транспортного засобу складає більш 12 років. Відповідно до пункту 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції Україна та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року, значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для фототехніки. При цьому відповідно пункту 7.39 вказаної вище Методики передбачено, що винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі /фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний/; б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4. За пунктом 7.40 Методики закріплено, що якщо під час відновлення були використані нові складники іншої модифікації КТЗ взамін пошкоджених /розукомплектованих/, значення процента їх фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю. Пункт 7.41 Методики закріплює, що значення коефіцієнта фізичного зносу, який підлягає усуненню, не може перевищувати 0,7. Для складників КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років значення Ез приймається рівним 0,7. Для КТЗ зі строком експлуатації понад 12 років у випадку виконання капітального ремонту КТЗ впродовж двох років до дати оцінки Ез підлягає розрахунку за формулою /13/ і його значення приймають не менше 0,5. Таким чином в даному випадку повинен бути застосований коефіцієнт фізичного зносу, який дорівнює 0,7. Вказаний вище висновок містить відомості щодо того, що матеріальний збиток, спричинений позивачу у зв'язку із пошкодженням його транспортного засобу, складає 20915,81 гривень. Крім того, полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ВЕ/5723821 є передбаченою франшиза, розмір якої складає 510,00 гривень, що відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підлягає обов'язковому вирахуванню із розміру матеріального збитку та апріорі не відшкодовується страховиком при сплаті страхових відшкодувань. Таким чином, з урахуванням викладеного вище, ПрАТ «Страхова компанія «Перша» частково визнає позовні вимоги позивача та готове здійснити доплату страхового відшкодування за пошкоджений транспортний засіб позивача в розмірі 2905,64 гривень, що складає різницю між визначеним розміром матеріального збитку за зазначеним вище експертним висновком з урахуванням вирахування франшизи, передбаченої полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та фактично сплаченим страховим відшкодуванням. Щодо вимог позивача в частині стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 3500,00 гривень, то ПрАТ «Страхова компанія «Перша» в повному обсязі заперечує проти їх задоволення, вважає їх незаконними та необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Так, як вказано у позовній заяві вимоги в цій частині обґрунтовані тим, що позивач позбавлений використовувати свій автомобіль та тим, що він у зв'язку із цим знервується та переживає. Відповідач же щодо цього зазначає, що у відповідності до пункту 22.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Частина 2 ст. 23 Цивільного кодексу України в свою чергу зазначає, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Тобто із зазначеного вбачається, що чинне законодавство покладає обов'язок відшкодування моральної шкоди на страховика потерпілій особі лише у випадку, якщо вона полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я або у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. В інших випадках /випадок позивача/ таку шкоду відшкодовує безпосередньо винна особа. Крім цього, при вирішенні спору в цій частині суд повинен врахувати і положення пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової шкоди/» у позовній заяві згідно до Цивільного процесуального кодексу України про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. При недотриманні позивачем зазначених вимог настають наслідки, передбачені статтею 121 Цивільного процесуального кодексу України /в старій редакції стаття 139 Цивільного процесуального кодексу/. Крім цього, ПрАТ «Страхова компанія «Перша» вважає за необхідне звернути увагу суду і на положення Листу Верховного Суду України від 19.07.2011 року «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування», відповідно якого «Правовідносини, що існують між сторонами, є зобов'язальними. У разі порушення зобов'язання моральна шкода може відшкодовуватися лише тоді, якщо це встановлено договором або законом /стаття 611 Цивільного кодексу України/. У таких випадках судам потрібно виходити з того, що між сторонами існують договірні відносини, які врегульовані спеціальним Законом № 85/96-ВР та Цивільним кодексом України, норми статей 625 і 992 якого не передбачають такого виду відповідальності страховика, як відшкодування моральної шкоди. Можливість відшкодування моральної шкоди у таких правовідносинах не виключається у випадку, якщо сторони передбачили таку відповідальність в укладеному договорі. Відповідно до пункту 22.3 стаття 22 Закону № 1961-ІV потерпілому відшкодовується моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 ч. 2 статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5% ліміту, визначеного в пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. Відшкодування потерпілому моральної шкоди з підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України проводиться в розмірі, визначеному судом, особою, яку визнано винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. З огляду вказаного вище вбачається, що вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 3500,00 гривень з ПрАТ «Страхова компанія «Перша» є незаконними та необґрунтованими. Просили винести рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача до ПрАТ «Страхова компанія «Перша» частково, присудивши на користь позивача стягнення в розмірі 2905,64 гривень, відмовивши у задоволенні вимог в іншій частині та поклавши судові витрати на ПрАТ «Страхова компанія «Перша» пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Відповідно до частини 2 статті 158 Цивільного процесуального кодексу України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін по справі свідчать відповідні заяви, що містяться в матеріалах справи.

Повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, перевіривши їх доказами, що досліджені у судовому засіданні й відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а саме: вислухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, що містять письмові докази по справі, - суд вважає, що позов ОСОБА_2. підлягає задоволенню частково, а у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/5723821, підтверджується факт страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1., а саме: автомобіля марки «Шевролет Авео», номерний знак НОМЕР_2 /а. с. 10/.

Постановою Київського районного суду міста Донецька від 26.04.2011 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення, і піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340,00 гривень /а. с. 13/.

Відповідно до повідомлення ПрАТ «Страхова компанія «Перша» від 05.10.2011 року № 4488 ОСОБА_2. повідомлено, що надані ним документи не відповідають вимогам чинного законодавства та у випадку не підтвердження з боку ФОП ОСОБА_5. відображення даної суми у податковій звітності будуть розцінюватись як факт шахрайства з метою незаконного отримання суми страхового відшкодування /а. с. 14/.

Як убачається з квитанції від 19.03.2011 року, виданої СПД ОСОБА_6., вартість послуг за транспортування автомобіля марки «FORD Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 500,00 гривень /а. с. 11/.

Згідно до копії квитанції від 25.05.2011 року ОСОБА_1. оплатила адміністративний штраф на користь держави у розмірі 340,00 гривень /а. с. 45/.

З розписки від 26.05.2011 року убачається, що ОСОБА_2. отримав від ОСОБА_1. франшизу у розмірі 510,00 гривень /а. с. 46/.

Відповідно до звіту від 05.04.2011 року, складеного ПрАТ «ПСК», на підставі наданих документів, маркетингу ринків збуту об'єктів порівняння при проведенні розрахунків станом на дату оцінки, вартість матеріальної шкоди, спричиненої власнику транспортного засобу марки «FORD Tranzit», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 20915,81 гривень /а. с. 53 - 58/.

Із змісту страхового акту № ЦВ/11/0601 від 14.06.2011 року складеного ПрАТ «Страхова компанія «Перша» убачається, що власнику за довіреністю пошкодженого транспортного засобу марки «FORD Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_2. призначено до виплати суму страхового відшкодування у розмірі 17500,17 гривень /а. с. 74/.

19.03.2011 року представником ПрАТ «Страхова компанія «Перша» за адресою: місто Макіївка-41, вулиця Миру, будинок № 3, - було оглянуто транспортний засіб марки «FORD Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1, де виявлені зони пошкодження, про що складеного акт огляду /а. с. 81 - 82/.

Відповідно до наряду - замовлення № 17 від 20.07.2011 року, складеного ФОП ОСОБА_5., загальна вартість робіт та запасних частин при ремонті автомобіля марки «FORD Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 21714,22 гривень.

Згідно повідомлення заступника начальника ВДАІ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області від 16.10.2013 року № 97/2081 дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 19.03.2011 року в місті Макіївці за участю ОСОБА_1. та ОСОБА_2., сталася на території Центрально-Міського району міста Макіївки Донецької області.

04.06.2012 року адвокат ОСОБА_3. звернувся до ПрАТ Страхова компанія «Перша» із запитом про надання йому копії звіту товарознавчого дослідження експерта про оцінку шкоди транспортного засобу марки «FORD Transit», номерний знак НОМЕР_1; копії полісу на ім'я ОСОБА_1., копії паспортних даних ОСОБА_1. та копії документів та інформацію про проведені виплати страхового відшкодування ОСОБА_2. /а. с. 15/.

Листом від 20.06.2012 року № 1923 ПрАТ «Страхова компанія «Перша» відмовило адвокату ОСОБА_3. у видачі затребуваних ним копій документів, роз'яснивши, що чинним страховим законодавством не передбачено обов'язок страховика надавати страхувальнику будь-які документи зі страхової справи /а. с. 16/.

Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить з того, що за своєю правовою природою вони є деліктними, тобто такими, що виникли внаслідок заподіяння шкоди.

При цьому, правове регулювання спірних правовідносин здійснюється нормами діючого законодавства України, які були чинними на дату виникнення страхового випадку 19 березня 2011 року, а саме: Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року та Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року.

Так, згідно до положень частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У свою чергу, пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової /матеріальної/ та моральної шкоди іншій особі.

Положеннями частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

З огляду на положення пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права /реальні збитки/.

Частиною 3 наведеної вище норми права передбачено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до положень частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як наголошено положеннями частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно до положень частини 5 статті 1187 Цивільного кодексу України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При цьому, як убачається з роз'яснень, що містяться у абзаці першому пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року та пункті 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Джерелом підвищеної небезпеки визнається діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб /частина 1 статті 1187 Цивільного кодексу України/.

У свою чергу, з роз'яснень, наданих Верховним Судом України у пункті 4 своєї постанови Пленуму «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» та пункті 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», убачається, що джерелом підвищеної небезпеки, зокрема, належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості.

Відповідно до положень частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі /право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо/ володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно до роз'яснень Верховного Суду України, наданих у пункті 4 своєї постанови Пленуму «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав /договору оренди, довіреності тощо/.

З огляду на положення пункту 6 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі /право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо/ володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що транспортний засіб марки «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди, перебував у правомірному володінні відповідача ОСОБА_1.

Згідно до положень пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як випливає із змісту постанови Київського районного суду міста Донецька від 26.04.2011 року у адміністративній справі за № 3-1329/11 ОСОБА_1. була визнана винною у дорожньо-транспортній пригоді, що трапилась 19.03.2011 року, та внаслідок якої були завдані механічні пошкодження транспортному засобу позивача ОСОБА_2. /а. с. 13/.

З положень частини 1 статті 1194 Цивільного кодексу України убачається, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати /страхового відшкодування/ для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою /страховим відшкодуванням/.

Як було встановлено під час судового розгляду справи між відповідачем ОСОБА_1. та відповідачем ПрАТ «Страхова компанія «Перша» був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 /страховий поліс № ВЕ/5723821/. Строк дії договору визначений періодом часу з 17 вересня 2010 року по 16 вересня 2011 року. Страховим випадком зазначена подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором /а. с. 10/.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій /страхових випадків/, визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів /страхових внесків, страхових премій/ та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Положеннями статті 16 Закону України «Про страхування» та статті 979 Цивільного кодексу України визначено, що за договором страхування одна сторона /страховик/ зобов'язується у разі настання певної події /страхового випадку/ виплатити другій стороні /страхувальникові/ або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму /страхову виплату/, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Норми права, які містяться у положеннях пунктів 1.4., 1.6. та 1.7 статті 1 та статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дають підстави суду дійти до висновку, що транспортний засіб марки «Chevrolet Aveo», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, є забезпеченим транспортним засобом, а відповідач ОСОБА_1., яка правомірно володіє цим транспортним засобом, є особою, відповідальність якої застрахована.

У свою чергу, системний правовий аналіз положень, що містяться у статті 988 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про страхування», статтях 9, 12, 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає підстави дійти до висновку, що страховик у разі настання страхового випадку повинен здійснити страхову виплату у межах ліміту його відповідальності, з урахуванням встановленої суми франшизи.

Як убачається із страхового полісу № ВЕ/5723821 ліміт відповідальності суми ПрАТ «Страхова компанія «Перша» за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого, а за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого.

Крім того, вирішуючи спірні правовідносини суд враховує положення пункту 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідно до яких при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

З огляду на положення статті 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, визнається, зокрема, шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу, а також з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно до положень статті 29 зазначеного вище Закону України у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як убачається з положень частини 1 статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі /передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо/ або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У ході судового розгляду справи судом, згідно наданого ПрАТ «Страхова компанія «Перша» звіту від 05.04.2011 року, встановлено, що вартість матеріальної шкоди, спричиненої власнику транспортного засобу марки «FORD Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 20915,81 гривень. При цьому у наданому звіті передбачено, що зазначена грошова сума відповідає вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу позивача ОСОБА_2. /а. с. 53 - 58/.

Крім того, позивачем ОСОБА_2. надані суду докази, відповідно до яких він у зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою вимушений був користуватись послугами евакуатора за для того, щоб доставити свій пошкоджений транспортний засіб до місця проживання.

Вартість витрат на евакуацію транспортного засобу, яку сплатив позивач ОСОБА_2., склала грошову суму у розмірі 500,00 гривень.

У свою чергу, відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Перша» 06.07.2013 року здійснив часткову виплату позивачу ОСОБА_2. суми страхового відшкодування у розмірі 17500,17 гривень.

Таким чином, відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Перша» залишив частково невідшкодованою позивачу ОСОБА_2. шкоду, пов'язану з пошкодженням транспортного засобу, у розмірі 2905,64 гривень, а витрати на оплату послуг евакуатора у розмірі 500,00 гривень, взагалі, не відшкодував.

Крім того, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_2. суд враховує, що ПрАТ «Страхова компанія «Перша» у своїх запереченнях до позовної заяви визнає право на здійснення страхового відшкодування позивачу, взагалі, та частково погоджується з недоплатою суми відшкодування майнової шкоди у розмірі 2905,64 гривень, зокрема.

Виходячи з наведених вище норм права та обставин справи суд вважає, що з відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Перша» підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_2. доплата невідшкодованої суми страхового відшкодування, пов'язаного з пошкодженням транспортного засобу, у розмірі 2905,64 гривень та витрати на оплату послуг евакуатора у розмірі 500,00 гривень.

Розглядаючи позовні вимоги позивача ОСОБА_2. про стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «Перша» пені за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування, суд вважає, що вони підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень пункту 37.1. статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Як убачається з досліджених судом доказів виплата суми страхового відшкодування була здійснена відповідачем ПрАТ «Страхова компанія «Перша» 06.07.2011 року у розмірі 17500,17 гривень.

При цьому, позивач ОСОБА_2. не заперечує, що первинний строк виплати сум страхового відшкодування був визначений вірно, а мотивує свої вимоги тим, що зазначені суми були виплачені відповідачем ПрАТ «Страхова компанія «Перша» не у повному розмірі.

Такі посилання позивача ОСОБА_2. суд приймає до уваги та вважає їх обґрунтованими.

Так, згідно до досліджених судом матеріалів справи відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Перша» повинен був здійснити виплату позивачу ОСОБА_2. суми страхового відшкодування у розмірі 21415,81 гривень, з розрахунку 20915,81 гривень (сума матеріального збитку, завданого транспортному засобу) + 500,00 гривень (витрати на евакуацію транспортного засобу) = 21415,81 гривень.

Але фактично відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Перша» здійснив позивачу ОСОБА_2. виплату суми страхового відшкодування у розмірі 17500,17 гривень.

Таким чином, недоплата суми страхового відшкодування склала грошову суму у розмірі 3405,64 гривень.

Як убачається з положень пункту 37.2. статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Станом на час розгляду справи строк прострочення виплати суми страхового відшкодування у повному розмірі складає 882 дня, а саме з 06.07.2011 року по 04.12.2013 року.

При цьому суд враховує, що у зазначеній вище період Постановою Національного Банку України № 377 від 09 серпня 2010 року була затверджена облікова ставка у розмірі 7,75%; Постановою Національного Банку України № 102 від 21 березня 2012 року була затверджена облікова ставка у розмірі 7,5%; Постановою Національного Банку України № 209 від 06 червня 2013 року була затверджена облікова ставка у розмірі 7,0% та Постановою Національного Банку України за номером 315 від 09 серпня 2013 року була затверджена облікова ставка у розмірі 6,5%.

Таким чином, виходячи з наведених вище норм права відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Перша» повинен сплатити позивачу ОСОБА_2. пеню за прострочення виплати суми страхового відшкодування у розмірі 1219,34 гривень, згідно до наступного розрахунку:

- за період з 06 липня 2011 року по 22 березня 2012 року: 7,75 * 2 / 100 / 365 * 3405,64 гривень * 261 день = 377,46 гривень;

- за період з 23 березня 2012 року по 09 червня 2013 року: 7,5 * 2 / 100 / 365 * 3405,64 гривень * 443 дні = 620,01 гривень;

- за період з 10 червня 2013 року по 12 серпня 2013 року: 7,0 * 2 / 100 / 365 * 3405,64 гривень * 64 дня = 83,60 гривні;

- за період з 13 серпня 2013 року по 04 грудня 2013 року: 6,5 * 2 / 100 / 365 * 3405,64 гривень * 114 днів = 138,27 гривень.

У свою чергу, позивач ОСОБА_2. заявляє позовні вимоги про стягнення на його користь пені за прострочення виплати суми страхового відшкодування у розмірі 1098,00 гривень.

Виходячи з закріпленого у положеннях статті 11 Цивільного процесуального кодексу принципу диспозитивності суд, розглядаючи цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вважає необхідним задовольнити позовні вимоги позивача ОСОБА_2. у заявленому ним розмірі, а саме стягнути на його користь з відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Перша» пеню за прострочення виплати страхового відшкодування у сумі 1098,00 гривень.

Окремо суд вважає необхідним зазначити, що встановлені чинним законодавством України спеціальні строки позовної давності про стягнення неустойки /штрафу, пені/ застосуванню не підлягають, бо відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Перша», всупереч встановлених вимог не надав суду заяву про їх застосування /статті 256, 258, 267 Цивільного кодексу України/.

Розглядаючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відповідно до положень частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Положеннями частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Перелік дій, які можуть викликати моральну шкоду особи, передбачений положеннями частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

Крім того, пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як зазначив позивач у своїй позовній заяві, завдана йому моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку із пошкодженням його транспортного засобу, що відповідає визначенням, котрі містяться у положеннях пункту 3 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Особа /фізична чи юридична/ звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством /пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди»/.

Крім того, суд приймає до уваги те, що позивач заявляє вимоги про відшкодування йому моральної шкоди, передбаченої положеннями пункту 3 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України.

З огляду на положення пункту 22.3. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, з огляду на наведені вище норми права особою, яка повинна відшкодувати позивачу моральну шкоду, є відповідач ОСОБА_1.

Відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України та пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як убачається із змісту позовних вимог позивач ОСОБА_2., обрав спосіб відшкодування завданої йому моральної шкоди шляхом одноразової виплати грошової суми у розмірі 3500,00 гривень - відповідачем ПрАТ «Страхова компанія «Перша» та 6000,00 гривень - відповідачем ОСОБА_1.

У свою чергу, суд на підставі досліджених матеріалів справи та з урахуванням викладених вище вимог чинного законодавства України вважає, що розумною та справедливою сатисфакцією слід вважати відшкодування позивачу ОСОБА_2. моральної шкоди у розмірі 1500,00 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1. до ОСОБА_2. про відшкодування завданої моральної шкоди суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, як убачається з положень частини 1 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу, положеннями пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Норми права, які містяться у положеннях частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України передбачають, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно до положень частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Але, як убачається з досліджених судом доказів у цій цивільній справі правовою підставою виникнення спірних деліктних зобов'язань є правопорушення, яке було вчинено, за наявності винних дій відповідача ОСОБА_1., що встановлено відповідною постановою суду.

Крім того, оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає, що не знайшли свого об'єктивного підтвердження посилання ОСОБА_1. про вчинення ОСОБА_2. дій, які принижують її честь, гідність та ділову репутацію, як законослухняного громадянина України.

Таким чином, з огляду на наведені вище обставини справи та норми права суд приходить до висновку про відсутність порушення прав ОСОБА_1. з боку ОСОБА_2., у зв'язку з чим заявлені нею вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Під час вирішення питання про відшкодування позивачу ОСОБА_2. судових витрат суд виходить з наступного.

Так, положеннями статті 79 Цивільного процесуального кодексу України встановлені види судових витрат.

Згідно до положень частини 1 наведеної вище норми права судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом /частина 2 статті 79 Цивільного процесуального кодексу України/.

Положеннями частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року за подання до суду позовної заяви майнового характеру встановлена ставка судового збору у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати; а за подання до суду позовної заяви немайнового характеру встановлена ставка судового збору у розмірі 0,1 мінімальної заробітної плати.

Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_2. заявляв позовні вимоги майнового характеру у загальному розмірі 31827,50 гривень та позовні вимоги морального характеру у загальному розмірі 9500,00 гривень.

Таким чином, під час звернення до суду позивач ОСОБА_2. повинен був сплатити судовий збір за пред'явлення позовних вимог майнового характеру у розмірі 318,27 гривень та судовий збір за пред'явлення позовних вимог морального характеру у розмірі 114,70 гривень.

Але, фактично позивач ОСОБА_2. сплатив судовий збір у загальному розмірі 221,00 гривень.

Згідно до положень частини 2 статті 80 Цивільного процесуального кодексу України сума недоплати судового збору підлягає стягненню з позивача ОСОБА_2. на користь держави та складає 211,97 гривень.

Відповідно до положень частини 1 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на наведені вище норми права на користь позивача ОСОБА_2. підлягають стягненню з відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Перша» витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви майнового характеру у розмірі 61,26 гривень /з розрахунку: 4503,64 х 100/ 31827,50 = 14,15% х 432,97 = 61,26 гривень/; а з відповідача ОСОБА_1. витрати з оплати судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру у розмірі 114,70 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 23, 979, 988, 1166, 1167, 1187, 1192, 1194 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року, статтями 1, 9, 16 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року, статтями 1, 6, 9, 22, 23, 28, 29, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 квітня 2004 року /в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин/, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» за номером 4 від 01 березня 2013 року, статтями 4, 8, 10, 11, 38, 57, 58, 60, 61, 80, 88, 119, 158, 208, 209, 212 - 215, 218, 223, 292, 294 та 296 Цивільного процесуального кодексу України, -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ «ПЕРША» та ОСОБА_1 «Про стягнення матеріальної та моральної шкоди» задовольнити частково.

Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ «ПЕРША» на користь ОСОБА_2 доплату суми страхового відшкодування у розмірі 2905,64 гривень /дві тисячі дев'ятсот п'ять гривень 64 копійки/; суму витрат на евакуацію транспортного засобу у розмірі 500,00 гривень /п'ятсот гривень 00 копійок/; пеню за прострочення виплати суми страхового відшкодування у розмірі 1098,00 гривень /одна тисяча дев'яносто вісім гривень 00 копійок/.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 1500,00 гривень /одна тисяча п'ятсот гривень 00 копійок/.

Стягнути з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ «ПЕРША» на користь ОСОБА_2 суму судового збору у розмірі 61,26 гривень /шістдесят одна гривня 26 копійок/.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму судового збору у розмірі 114,70 гривень /сто чотирнадцять гривень 70 копійок/.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави суму недоплаченого судового збору у розмірі 211,97 гривень /двісті одинадцять гривень 97 копійок/.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Про відшкодування моральної /немайнової/ шкоди», відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Макіївки шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції. Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Вступну та резолютивну частину рішення було ухвалено, складено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті 04.12.2013 року

Повний текст рішення було виготовлено та підписано суддею в одному примірнику 09.12.2013 року.

Суддя: С. В. Мащенко