ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
20.12.06 р. Справа № 32/355пд
Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів
Головуючого Сковородіної О.М.
Суддів Ломовцевої Н.В.
Мєзєнцева Є.І.
при секретарі судового засідання: Бахмет А.В.
за участю представників сторін:
прокурор: Гармашова І.В. посвідчення
від позивача: не з’явився
від відповідача:1) Савченко В.В. довіреність від 14.02.06р.
2) Манько Р.М. довіреність від 01.10.06р.
від третьої особи: Безбородова В.П. довіреність від 04.12.06р.
за позовом: Заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі
Міністерства фінансів України
до відповідачів: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по
Донецькій області
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр правової та
економічної допомоги” м. Донецьк
третя особа: Головне фінансове управління Донецької обласної державної адміністрації м. Донецьк
про визнання угоди недійсною та зобов’язання звільнити приміщення
Заступник прокурора Донецької області, в інтересах держави, в особі Міністерства фінансів України, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр правової та економічної допомоги” м. Донецьк, за участю третьої особи: Головного фінансового управління Донецької обласної державної адміністрації м. Донецьк про визнання угоди недійсною та зобов’язання звільнити приміщення.
В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.10.03р. № 599-р „Про використання викупленого майна АКАБ „Україна”, Положення про порядок передачі об’єктів права державної власності, наказ Міністерства палива та енергетики України від 14.06.04р. № 322, наказ Міністерства фінансів України від 15.06.04р. № 392, договір оренди № 1033/2003 від 20.03.03р., додаткову угоду № 1033/03 від 29.01.04р. Вказував на те, що: 1) відповідно до положень Закону України „Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб” розміщення установ і організацій, які не належать до сфери управління Міністерства фінансів України, в приміщеннях, які належать Міністерству фінансів України, заборонено; 2) договір оренди від 20.03.2003р. № 1033/03 укладений в супереч вимог ст.ст. 4, 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 184, 190, 760 ЦК України.
Відповідач 1 позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Заперечуючи проти позову, вказував на те, що: 1) визначення об’єкту оренди, відповідає національному стандарту № 1, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1440 від 10.09.03р.; 2) за данними п. 5 звіту про оцінку майна – вбудованого приміщення, розташованого за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська, 19, визначено, що „оцінюваний об’єкт представляє собою вбудоване приміщення”; 3) об’єкт оренди є нерухомим майном в розумінні термінів національного стандарту № 1, а саме, нерухомим майном (нерухомістю) визнається земельна ділянка без поліпшень або земельна ділянка з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов'язані, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна; 4) згідно з національним стандартом № 2, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 28.10.04р., під вбудованим приміщенням слід розуміти приміщення, що є частиною внутрішнього об’єму будівлі. Тобто, визначений в договорі об’єкт оренди, цілком відповідає ознакам нерухомого майна та вбудованого приміщення за термінами Національних стандартів; 5) при здачі до оренди приміщення на першому поверсі загальною площею 115,345кв.м. зазначена площа складалася з приміщень на першому поверсі праворуч від входу в будівлю, в яку також входили приміщення площею 26,6кв.м, та 46,3кв.м.
Відповідач 2 позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Заперечуючи проти позову, вказував на те, що: 1) неправомірним є посилання позивача на норми Цивільного Кодексу України 2003р., оскільки, відповідно до п. 4 Перехідних положень ЦК України на відносини, які виникли до набрання чинності ЦК України, застосовуються норми, які діяли до його набрання чинності; 2) також, до відносин, які виникли з договору оренди від 20.03.03р., не може бути застосований Національний стандарт № 2, який був прийнятий після підписання договору оренди та додаткової угоди; 3) факт розмежування орендованого приміщення від інших приміщень підтверджується матеріалами орендної справи; 4) з моменту передачі приміщення на баланс Міністерства фінансів України, права останнього не порушувались.
Третя особа підтримала позицію прокурора, позивача у справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив.
20.03.2003р. між відповідачами був укладений договір оренди № 1033/2003, за яким відповідно до п. 1 відповідач 2 прийняв від відповідача 1 в строкове платне користування нерухоме майно – нежитлове вбудоване приміщення другого поверху будівлі, загальною площею 478 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська, 19, що знаходиться на балансі та не увійшло до статутного фонду ДВАТ “Шахта Курахівська” (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою станом на 31.12.2002р. – 378576,00грн.
Договір був укладений строком на 5 років, що діє з 20.03.2003р. по 20.03.2008р.
Додатковою угодою № 1 від 29.01.2004р. до договору оренди державного майна від 20.03.2003р. № 1033/03, яка є невід’ємною частиною до договору оренди був змінений предмет договору, орендна плата та строк дії договору. Згідно додаткової угоди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно – нежитлові вбудовані приміщення першого поверху, загальною площею 115,34 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська, 19, що знаходиться на балансі та не увійшло до статутного фонду ВАТ “Донецькшахтобуд” (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою станом на 30.11.2003р. – 115130,08грн. Строк дії договору встановлений до 2013р.
10.06.04р. між відповідачами був укладений договір № 2 про внесення змін до договору оренди, який є невід’ємною частиною до договору оренди був змінений предмет договору, орендна плата. Згідно додаткової угоди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно – нежитлові вбудовані приміщення першого поверху будівлі, загальною площею 338,64кв. м., в тому числі – площею 115,4кв.м та площею – 223,3кв.м, яке розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська, 19, що знаходиться на балансі та не увійшло до статутного фонду ВАТ “Донецькшахтобуд” (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою станом на 30.11.2003р. – 115130,08грн., та експертною оцінкою станом на 31.05.04р. – 206258,68грн.
Оцінюючи позицію, викладену в позовній заяві, суд виходить з наступного.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, посилається на те, відповідно до ст. 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” об’єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше індивідуально визначене майно.
При цьому, вказує на те, що об’єкт оренди за спірним договором в розумінні ст.ст.184,190, 760 ЦК України, Національного стандарту № 2 “Оцінка нерухомого майна”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004р. № 1442, не має ознак „об’єкта оренди”, вказаних у згаданій нормі закону.
Суд вважає такі обґрунтування надуманими, оскільки, згадані норми діючого законодавства, на момент укладання спірного договору, не існували, та відповідно не мають зворотної дії у часі.
Суд зауважує на тому, що абз.2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003р.) передбачає застосування норм цього кодексу, щодо цивільних прав, які виникли до набрання ним чинності, тільки в частині тих прав та обов’язків, які продовжують існувати після введення його в дію.
Тобто, в цьому випадку, приписи ЦК України, застосовуються лише до положень договору, щодо прав та обов’язків сторін, та навпаки, не застосовуються до форми договору, підстав для визнання договору недійним та інше положень договору, які не були визначені законодавством, що діяло на момент його укладання.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, об’єкт договору оренди, був визначений сторонами при його укладанні, як нежитлові вбудовані приміщення першого поверху будівлі, які розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська, 19.
Фактичне розташування цих приміщень підтверджується: позначеннями в технічному паспорті будівлі (який міститься в орендній справі); експертною оцінкою майна, що передавалось в оренду, а також актом прийому-передачі майна від 10.06.04р., який є невід’ємною частиною спірного договору.
При чому, факт передання відповідачем 1 об’єкту оренди відповідачу 2 встановлений при розгляді справи № 32/440в, та визнаний судом правомірним. Зазначене рішення набуло законної сили, відповідно до постанови Донецького апеляційного господарського суду від 06.04.05р.
Тобто, при укладанні спірного договору, сторони усвідомлювали, яке саме майно передається (приймається) в оренду.
Твердження прокурора, третьої особи, про те, що на момент укладання договору, за данними технічного паспорта 1998р., праворуч від входу в будівлю на першому поверсі, знаходилось тільки два приміщення площею 26,6 та 46,3 кв.м, не спростовують викладені вище обставини, оскільки, самі відповідачі не заперечують того факту, що до складу об’єкта оренди входили також і ці приміщення.
Що стосується доводів прокурора, третьої особи про те, що відповідно Закону України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”, листа Міністерства фінансів України від 7.10.2004р. № 31-15000-3-8/8602, орендоване майно входить до складу об’єктів державної охорони, розміщення в них інших установ і організацій, що не належать до сфери управління Міністерства фінансів України, заборонено, суд виходить з наступного.
Законом України “Про державну охорону органів державної влади та посадових осіб” чітко визначений перелік органів державної влади України, посадових осіб і об’єктів, щодо яких здійснюється державна охорона (розділ II Закону).
Ані головне фінансове управління Донецької обласної державної адміністрації, ані власне Міністерство фінансів України, відповідно до вимог цього закону не віднесені до органів державної влади, щодо яких здійснюється державна охорона.
Також, не віднесені до кола посадових осіб, інших осіб, щодо яких здійснюється державна охорона відповідно до вимог цього закону – посадові особи Міністерства фінансів України, головного фінансового управління Донецької обласної державної адміністрації.
Відповідно ст.9 Закону України “Про державну охорону органів державної влади та посадових осіб”, об'єктами, щодо яких здійснюється державна охорона, є будинки, де працюють Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, споруд і спеціальних транспортних засобів, що перебувають в їх користуванні, інших місць постійного і тимчасового перебування осіб, які охороняються відповідно до цього Закону, важливих державних об'єктів та прилеглих до них територій і акваторій, визначених Президентом України.
Зі змісту згаданої норми також вбачається, що будинки, в яких розміщується Міністерство фінансів України, та його органи, до об’єктів державної охорони, не відносяться.
Таким чином, посилання прокурора, третьої особи, щодо неможливості зайняття на умовах оренди відповідачем 2, тієї ж будівлі, в якої розміщено головне фінансове управління Донецької обласної державної адміністрації є цілком необґрунтованими.
В поясненнях третя особа, зауважувала на тому, що внаслідок відсутності належної оплати орендної плати з боку відповідача 2 за спірним договором та обставин, викладених у позовній в заяві, спірний договір підлягає достроковому розірванню.
Проте, такі зауваження оцінюються судом критично, з огляду на таке.
По-перше, третя особа, без самостійних вимог на предмет спору, не є стороною у справі, та відповідно не має прав щодо зміни предмету позову.
Крім того, третя особа, не є стороною спірного договору, та взагалі позбавлена права ставити питання щодо розірвання договору, як способу захисту її права.
По-друге, як вбачається з матеріалів справи, відсутність оплати орендної плати є наслідком дій саме третьої особи.
Так, відповідачі у справі стверджують про те, що фактично об’єкт оренди за спірним договором не використовується відповідачем 2 – орендарем. Таке невикористання об’єкта оренди має місце внаслідок того, що з боку третьої особи чиняться дії щодо не допуску відповідача 2 до користування орендованим майном.
При цьому, суд зауважує, що такі дії третьої особи мають місце не зважаючи на прийняте рішення в межах справи №32/440в, за яким було зобов’язано Головне фінансове управління Донецької облдержадміністрації м. Донецьк усунути перешкоди у користуванні майном Товариству з обмеженою відповідальністю “Центр правової та економічної допомоги” м. Донецьк, яке розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська, 19, та зобов’язано Головне фінансове управління Донецької облдержадміністрації м. Донецьк звільнити нежитлове приміщення, що розташоване праворуч від входу на першому поверсі чотириповерхової будівлі по вул. Університетська, 19, м. Донецьк.
Відповідно до вимог ч.6 ст.762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
На підставі згаданої норми ЦК України, відповідачем 1 був прийнятий наказ № 465 від 31.03.2006р., про скасування нарахування орендної плати у період з 20.03.03р. по 19.01.05р., а також, було наказано нараховувати орендну плату на орендовану площу 115,34кв.м з моменту фактичного використання державного майна згідно договору оренди № 1033/2003 від 20.03.03р.
Таким чином, спростовані доводи третьої особи, щодо наявності порушень з боку відповідача 2 умов договору щодо оплати ним орендної плати.
Ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прокурором в позовній заяві, не наведено підстав, з якими законодавець пов’язує недійсність договору.
Вимога позивача про зобов’язання відповідача звільнити приміщення, яке розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Університетська, 19, також є необґрунтованою, оскільки:
1) внаслідок недоведеності підстав, за якими спірний договір є недійсним, відсутні підстави, за якими відповідач 2 позбавлений права на зайняття об’єкта оренди;
2) як встановлено вище, відповідач 2 взагалі в теперішній час не займає приміщення за спірним договором.
За таких обставин позовні вимоги є необгрунтованими, та як слід, не підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають віднесенню на позивача в порядку, що передбачений ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі Закону України “Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб”, Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст.ст. 203, 762 ЦК України, керуючись ст. ст. 22, 33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Відмовити в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Міністерства фінансів України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, Товариства з обмеженою відповідальністю “Центр правової та економічної допомоги”м. Донецьк, за участю третьої особи: Головного фінансового управління Донецької обласної державної адміністрації м. Донецьк про визнання угоди недійсною та зобов’язання звільнити приміщення.
Повний текст рішення підписаний 25.12.06р.
Рішення набирає законної сили 05.01.2007р.
Рішення може бути оскаржено в Донецький апеляційний господарський суд згідно розділу XII ГПК України.
Суддя Сковородіна О.М.
Судді Н.В. Ломовцева
Є.І. Мєзєнцев