Головуючий у 1 інстанції - Козаченко А.В.

Суддя-доповідач - Карпушова О.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року справа № 805/13557/13-а

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Василенко Л.А., Гімона М.М., секретар судового засідання Білоцерковець Д.О., за участю сторін: представник позивача Аділова К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6 листопада 2013 р. в адміністративній справі за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19.09.2013р. Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області звернулася до суду з позовом (з урахуванням уточнень) до ОСОБА_3, про зобов'язання відповідача знести самочинно збудовані об'єкти гаражі літера «З» та літера «И», що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 за власний рахунок.

Позов обґрунтовано тим, що вказані об'єкти є самочинно збудовані, оскільки в декларації про готовність об'єкта до експлуатації позивач зазначив недостовірні відомості, отже об'єкти підлягають знесенню.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2013 р. у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позову зазначив, у розумінні правових норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю після реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації надає право на прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, чим самим підтверджує законність дій забудовника, вчинених ним до моменту надання декларації. Крім того, зазначено, що відповідно до п.2 ст.39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», інспекція має право у разі виявлення подання в декларації недостовірних даних скасувати таку декларацію.

Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.11.2013 р., як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги. Відповідач, третя особа до суду не з'явились, про час, дату та місце слухання справи повідомлялись належним чином. Справу розглянуто за відсутності інших сторін, оскільки їх явка не була визнана судом апеляційної інстанції обов'язковою.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши доводи апеляційної скарги, та перевіривши матеріали справи, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції - зміні в частині обґрунтування висновків суду з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що 07.06.2000р. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 купили в рівних частках нежитлове приміщення з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 (а.с.22).

06.03.2012р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області за № ДЦ 08312034543 зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт від 29.02.2013р., яка була подана ОСОБА_3 щодо реконструкції частини будівлі колишнього дитячого садку під офісні та житлові приміщення та господарські споруди по АДРЕСА_1 (а.с. 14-18). У п.15 вказаної декларації зазначені характеристики інших нежитлових приміщень, зокрема гараж для зберігання автомобілю площею 21.9 кв.м., гараж для зберігання автомобілю площею 22.1 кв.м.

Згідно технічного паспорта, виданого КП БТІ м.Донецька від 2012р., за адресою АДРЕСА_1 гаражі під літерами З, И є самочинно збудованими (а.с.19).

08.04.2013р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області за № ДЦ 143130980067 зареєстровано декларацію відповідача про готовність вищезазначеного об'єкта до експлуатації (а.с. 8-12).

20.06.2013р. ОСОБА_4, як співвласник будівлі за адресою АДРЕСА_1 звернулася до позивача із заявою про проведення перевірки щодо дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час подання ОСОБА_3 декларації № ДЦ 143130980067 (а.с.30).

Позивачем на підставі вказаної заяви ОСОБА_4 проведено перевірку, за результатами якої складено акт від 25.06.2013р. (а.с.13). В акті перевірки зазначено, що гаражі літера «З» та «И» було збудовано самочинно в період до 2011 року, без прийняття об'єкту до експлуатації відповідно до ДБН А 2.2-3-2004 (чинного на час будівництва), отже, встановлено факт наведення недостовірних даних у декларації № ДЦ 08312034543, що є порушенням ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Вказані обставини підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно права позивача, як суб'єкта владних повноважень, на звернення до суду з таким позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб'єктом владних повноважень відповідно до пункту 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова особа чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пункт 4 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про основи містобудування» інспекція державного архітектурно-будівельного контролю може вирішувати спори з питань містобудування у судовому порядку відповідно до діючого законодавства.

Компетенцію позивача визначає також Положення про інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в АРК, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 19 листопада 2007 року №317, зокрема, здійснення контролю й нагляду в сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Відповідно до пункту 5.15 вищезазначеного Положення, інспекція має право здійснювати захист у суді своїх прав та законних інтересів, звертатися до суду у разі виявлення правопорушень у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Таким чином, позивач як суб'єкт владних повноважень здійснював перевірку в межах компетенції і у спосіб передбачений діючим законодавством.

Згідно статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо споруди збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4, 7 ст. 376 ЦК України, які є вичерпними.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що позивач відповідно до вказаної норми, повинен довести, що з боку відповідача є порушення прав інших осіб при самочинному будівництві або істотно порушені будівельні норми і правила, чи перебудова неможлива, чи відповідач відмовляється від проведення перебудови.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити знесення самочинно збудованих гаражів не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надав відповідних доказів, які б підтверджували б обґрунтованість позовних вимог щодо необхідності знесення самочинного будівництва, як то визначено ст.376 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частина 4 вказаної статті передбачає обов'язок суб'єкту владних повноважень надати всі докази, які можуть використовуватися як докази.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, однак з помилковим застосуванням норм матеріального права, що в свою чергу є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову.

Повний текст постанови виготовлено 17.12.2013р.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6 листопада 2013 р. задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6 листопада 2013 р. в адміністративній справі за позовом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про зобов'язання вчинити певні дії, змінити в частині обґрунтування висновків суду.

В іншій частині постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6 листопада 2013 р. залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів О.В. Карпушова

Л.А. Василенко

М.М. Гімон