УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1553/13Головуючий суду першої інстанції:Біленко Л.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"10" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах малолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8, треті особи - орган опіки та піклування Керченської міської ради АР Крим, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Реєстраційної служби Керченського міського управління юстиції АР Крим про встановлення батьківства та стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 жовтня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року ОСОБА_6 в інтересах малолітнього ОСОБА_7 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_8 про встановлення батьківства та стягнення аліментів.

Вимоги мотивовані тим, що в червні 2012 року ОСОБА_6 познайомилась з відповідачем ОСОБА_8, який на той час працював в ПАТ «Суднобудівельний завод «Залів», вони стали зустрічатися, а з липня за його пропозицією стали проживати спільно в її квартирі як сім'я, вели сумісне господарство, мали спільний бюджет, купували речі, відчували повагу та любов один до одного, свої стосунки не приховували від оточуючих. Після приїзду до них подруги з дитиною відповідач почав наполягати на народженні позивачкою дитини, а в серпні 2012 року вона дізналася про вагітність, відповідач запевнив її про свій намір одружитися, він супроводжував її до лікаря - гінеколога та висловлював своє бажання стати батьком. У вересні 2012 року для оформлення документів відповідач поїхав до Сербії, але не повернувся. ІНФОРМАЦІЯ_2 року у позивачки народився син - ОСОБА_7, за відсутності заяви відповідача, батько дитини в актовому запису про народження був записаний зі слів позивачки. Відповідач припинив будь яке спілкування з позивачкою, матеріальної допомоги на дитину не надає, у зв'язку із чим, ОСОБА_6 просила суд встановити, що ОСОБА_8 є батьком ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з нього аліменти на утримання сина у розмірі 1/3 частки від усіх видів доходів.

Заочним рішенням Керченського міського суду від 18 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в інтересах малолітнього ОСОБА_7 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивачка ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також висновки суду не відповідають обставинам справи.

Так апелянт зазначає, що судом не було надано належної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які в своїх поясненнях підтвердили, що позивачка із відповідачем проживали разом однією сім'єю, вели спільне господарство, мали намір одружитися, що відповідач та позивачка ходили разом до магазинів з ціллю купити одяг для майбутньої спільної дитини.

Крім того, апелянт зазначає. що судом в порушення норм процесуального права, не було допитано в якості свідка друга відповідача ОСОБА_14, якому відповідач неодноразово говорив про те, що позивачка вагітна від нього.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, у зв'язку із чим відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не вбачається обставин, які б перешкоджали розглядові справи. Клопотання ОСОБА_6 про розгляд справи за її відсутністю та про направлення до міського суду м. Дзержинськ Донецької області судового доручення про допит свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16, що надійшло до Апеляційного суду АР Крим 10.12.2013 року, колегією суддів задоволено частково, а саме: задоволено клопотання про розгляд справи за відсутності позивачки, відхилено клопотання про допит свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 за місцем їх проживання, оскільки зазначене клопотання не було заявлено позивачем в суді першої інстанції, а відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в досліджені яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. В заявленому клопотанні апелянтом не зазначені причини, з яких таке клопотання не було заявлено в суді першої інстанції, тому відсутні підстави вважати їх поважними.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року народився ОСОБА_7, матір'ю якого є позивачка, а батьком у свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 за заявою матері, відповідно до ст. 135 СК України записаний ОСОБА_8 - громадянин України, відомості про дату народження батька, його місце проживання в Актовим записі про народження № 353 від 17 квітня 2013 року, відсутні (а.с.7, 20-21).

З матеріалів справи слідує, що відповідач тимчасово проживав в м. Керчі, за відомостями Керченського міського відділу ГУ ДМС України в АРК, отриманими на запит суду, мав реєстрацію в місті Керчі до 03.04.2013 року (а.с.10).

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи роз'яснення п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3, виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки позивачкою не надані належні та допустимі доказі на підтвердження походження дитини від відповідача.

З таким висновком місцевого суду погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 2 ст. 128 СК України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року роз'яснено, що справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема ч. 2 ст. 128 цього Кодексу, на підставі будь-яких фактичних доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

Відповідно до п. 8 вказаної постанови питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 212 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду насамперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

За правилами частини 1 статті 146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд, залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства, суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою не заявлялося клопотання про призначення судово-генетичної експертизи для вирішення питання щодо батьківства відповідача. Не було заявлено таке клопотання і при розгляді справи судом апеляційної інстанції.

Посилання апелянта на те, що в порушення судом норм процесуального права, не допитаний як свідок ОСОБА_14, на думку колегії суддів, не є підставою для скасування рішення, оскільки не призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, суд першої інстанції, встановивши, що свідок в судове засідання не з'явився, за клопотанням позивачки двічі відкладав розгляд справи (27.07.2013 року, 29.08.2013 року), допитавши інших свідків, які з'явилися в судове засідання, обов'язок щодо забезпечення явки свідків був покладений на позивачку, отже, дії місцевого суду не порушують положення ст. 170 ЦПК України щодо наслідків неявки в судове засідання свідків.

Доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не взяті до уваги показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_18, ОСОБА_13, є необґрунтованими, оскільки суд оцінив показання кожного з зазначених свідків відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України і дійшов висновку про те, що вони є суперечливими і не узгоджуються з поясненнями позивачки, а тому не можуть бути переконливими доказами стосовно батьківства відповідача. Доводи апелянта не спростовують висновків місцевого суду стосовно того, що з допитаних осіб тільки свідок ОСОБА_13, яка є матір'ю позивачки, перебувала в квартирі дочки більш-менш тривалий час (по два-чотири дні), всі інші свідки мали поверхневі стосунки зі сторонами по справі, про відносини між ними їм було переважно відомо зі слів позивачки, у тому числі і про нетривалий період їх стосунків - з липня по двадцяти числа вересня 2012 року.

Таким чином доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не містять правових підстав для скасування чи зміни рішення суду.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного і керуючись, статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, статтями 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 жовтня 2013 року - відхилити.

Заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена до касаційної інстанції шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів.

Судді:

О.В.Самойлова Т.С. Авраміді А.П. Приходченко