УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1550/13Головуючий суду першої інстанції:Собєщанська Н.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"03" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 про визнання незаконним відсторонення від роботи та зобов'язання допустити до виконання роботи, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 жовтня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ФОП - ОСОБА_7, в якому просила визнати незаконним відсторонення її від роботи, зобов'язати відповідача допустити її до роботи, стягнути середній заробіток з 05.06.2013 року по час поновлення на роботі та моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Вимоги мотивовані тим, що в період з 2001 року по теперішній час позивачка знаходиться у трудових відносинах з відповідачем, вона виконувала роботу косметолога у салоні краси «Favory». Після того, як відповідач дізнався про те, що у провадженні Керченського міського суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, між сторонами склалися неприязні стосунки і 04 червня 2013 року ОСОБА_7 у телефонній розмові повідомив її про відсторонення від роботи в солоні, з тих підстав, що проти неї порушено кримінальну справу за крадіжку майна, яке знаходилося в їх сумісно нажитої квартирі. Коли 05 червня 2013 року ОСОБА_6 прийшла до салону, то не була допущена до роботи, а всім призначеним клієнтам було скасовано надання нею послуг. Пізніше відповідач відмовив їй у наданні письмового розпорядження про відсторонення від роботи. Враховуючи вичерпний перелік підстав для відсторонення від роботи, що викладений в ст. 46 КЗпП України, позивачка вважає дії відповідача незаконними та такими, що перешкоджають їй реалізовувати свої трудові права і отримувати заробітну плату. Відповідно до домовленостей про умови оплати праці з ОСОБА_7, позивачка отримувала заробітну плату у розмірі 30 % від вартості послуги для клієнта і її середня заробітна плата складала 5000 - 6000 грн. на місяць.

Позивачка також посилається на те, що іншого доходу вона не має, на її утриманні знаходяться двоє малолітніх дітей. Викладені нею обставини та постійні погрози з боку відповідача про залучення її до кримінальної відповідальності завдають позивачці моральну шкоду.

Рішенням Керченського міського суду від 18 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Апелянт зазначає, що судом під час розгляду справи, до пояснень сторін та їх представників, було допитано в якості свідка ОСОБА_8, а пізніше він був допущений до участі у справі як представник відповідача. Проте, ст. 184 ЦПК України передбачена можливість допиту представника, як свідка, а не навпаки.

Крім того, апелянт посилається на те, що суд при ухваленні рішення не встановив характер трудових відносин, які склалися між сторонами. Так апелянт не погоджується із посиланням суду на те, що трудовий договір, укладений 29.03.2004 року між позивачкою та відповідачем є діючим, оскільки такий висновок суду, на думку апелянта, суперечить положенням ст. 21 КЗпП України, у зв'язку із тим, що в трудовому договорі зазначено, що він укладений на строк до 31.12.2004 року та автоматичне продовження його умовами не передбачено. Таким чином, зі спливу строку такий договір втратив свою дію. Проте зі спливу строку дії трудового договору позивачка продовжувала працювати у відповідача до 04.06.2013 р. Отже, ще з 2005 року позивачка працювала у відповідача за трудовим договором, укладеним на невизначений строк шляхом фактичного допуску до роботи, відповідно до вимог ст. 39-1 КЗпП України. Тому, на думку апелянта, суд ці факти та вимоги законодавства проігнорував і зробив невірний висновок про характер трудових відносин.

Також апелянт зазначає, що відповідно до умов договору, її заробітна плата складала 30 % від вартості наданої послуги. Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили в судовому засіданні, що заробітна плата позивачки була в середньому близько 6000 грн. на місяць. Заробітна плата виплачувалася за двома відомостями: на паперовому носії, де вказувалася мінімальна заробітна плата та на електронному, де вказувалася фактична заробітна плата. Таким чином, на думку апелянта, при ухваленні рішення, суд при визначенні розміру заробітної плати повинен був керуватися показаннями свідків та відомостями, що містяться на електронних відомостях, про залучення яких він заявляв клопотання при розгляді справи.

Апелянт також стверджує, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність факту її відсторонення від роботи, проігнорував її пояснення і пояснення відповідача, про події, що передували відстороненню її від роботи, а саме - телефонний дзвінок відповідача та погрози з його боку; крім того, пояснення свідків, які зокрема були клієнтами салону і які пояснили, що 04.06.2013 року їм зателефонували та скасували процедури у позивачки, призначені на 05.06.2013 року у зв'язку із тим, що ОСОБА_6 в салоні не працює.

Апелянт крім того зазначає, що іншого доходу вона не має, її матеріальне становище цілком залежало від заробітної плати у салоні, на її утриманні знаходяться малолітні діти. Факт відсутності коштів для утримання дітей значною мірою викликає в неї сильне занепокоєння, після звільнення вона терміново була вимушена змінювати спосіб життя. Крім того, відповідач погрожує їй кримінальною відповідальністю. Безпідставна помста за дії, які не пов'язані з виконанням трудових обов'язків, втрата роботи, потреба терміново шукати кошти безперечно завдають позивачці моральних страждань, що залишилося поза увагою суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість оскарженого рішення в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, відеозапис, який міститься в ній, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.03.2004 року між ФОП ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено трудовий договір на строк до 31.12.2004 року, відповідно до якого ОСОБА_6 прийнята на роботу на посаду косметолога, з заробітною платою у розмірі 250 грн. В договорі також зазначено, що розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати (а.с.37).

Даний договір зареєстровано у Керченському міському центрі зайнятості 30.03.2004 р. за № 2292.

Згідно відповіді директора Керченського міського центру зайнятості від 20.06.2013 року за № 05-3169, трудовий договір, укладений між ФОП ОСОБА_7 та ОСОБА_6 станом на 19.06.2013 року не розірваний сторонами та не знятий з реєстрації (а.с.10).

Відповідно до штатного розкладу Центру естетики та косметології «Favory» ФОП ОСОБА_7 на 2013 рік, посада «косметик» передбачає дві штатні одиниці, заробітна плата кожної складає 1147 грн. (а.с.38).

Відповідно до Відомостей про виплату грошей за січень 2013 року (№№1,2), лютий 2013 року (№№3,4), березень 2013 року (№№5,6), квітень 2013 року (№№7,8), травень 2013 року (№№9,10) та червень 2013 року (№12) ОСОБА_6 нараховувалась та виплачувалась заробітна плата у розмірі 1025,88 грн. з урахуванням податків (а.с.40-52).

Згідно довідки від 26.07.2013 року ОСОБА_6 працює на посаді «Косметик» у ФОП ОСОБА_7 та посадовий оклад ОСОБА_6 становить 1147 грн., податки - 121,00 грн., до сплати - 1025,88 грн. (а.с.53).

З довідки про нараховану заробітну плату ОСОБА_6 убачається, що з травня по липень 2013 року ОСОБА_6 нарахована заробітна плата в сумі 1147,00 грн. щомісяця, виплачена заробітна плата за травень 2013 року в сумі 1025,88 грн., 15.06.2013 року позивачці виплачена сума в розмірі 573,50 грн., решта заробітної плати за червень та липень не отримана (а.с.54).

Згідно ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції, з урахуванням викладених обставин справи та положень КЗпП України, дійшов вірного висновку про те, що порушень трудових прав позивачки з боку відповідача не встановлено, наказ (розпорядження) про відсторонення від роботи ОСОБА_6 роботодавцем не приймався, заробітна плата їй продовжує нараховуватися, отже, не встановлено факт незаконного відсторонення позивачки від роботи.

Доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не встановлено характер трудових правовідносин між сторонами і залишено поза увагою те, що дія строкового трудового договору від 29.03.2004 року закінчена і позивачка з 2005 року працює фактично за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, але не оформленим в письмовому вигляді, що дає можливість відповідачу приховати дійсний розмір заробітної палати позивачки, на думку колегії суддів, не впливають на правильність висновків місцевого суду і не є підставою для скасування рішення суду.

Так, форма і строк укладеного трудового договору між позивачкою та ФОП ОСОБА_7 29.03.2004 року відповідають змісту статей 23,24 КЗпП України, також виконані вимоги статті 24-1 КЗпП України щодо реєстрації такого договору у державній службі зайнятості. Відповідачем не заперечується факт продовження дії цього строкового трудового договору на невизначений строк, що передбачено статтею 39-1 КЗпП України, де зазначено, що якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. При цьому, будь-які зміни або доповнення до договору щодо умов праці, розміру заробітної плати, сторонами не укладалися. Таким чином, та обставина, що строковий трудовий договір, який був укладений між сторонами, трансформувався у трудовий договір на невизначений строк, не має вирішального значення для розгляду даної справи, оскільки усна домовленість про відрядну систему оплати праці, на яку посилається апелянт, не можу бути підставою для нарахування та виплати заробітної плати в іншому розмірі, ніж передбачено умовами трудового договору та штатним розкладом установи. Як вже визначалося вище, за пунктом 3 трудового договору між працівником ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7, останній зобов'язався оплачувати працю працівника у розмірі 250 грн. на місяць, розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати (а.с. 37-38). Штатним розкладом Центру естетики і косметології «Фавори» ФОП ОСОБА_7 на 2013 рік передбачено, що заробітна плата особи за посадою «косметик» складає 1147,00 грн. (а.с. 39). Отримання позивачкою заробітної плати в іншому розмірі не може підтверджуватися показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, на які посилається апелянт, оскільки вони не відповідають вимогам допустимості доказів в розумінні ст. 59 ЦПК України.

Посилання апелянта на зміст електронних відомостей доходів ФОП ОСОБА_7 та фактичного розміру заробітної плати позивачки, в обґрунтування доводів стосовно того, що заробітна плата ОСОБА_6 складала щомісячно приблизно 6000 грн., у зв'язку із чим відповідач повинен виплатити їй заробітну плату з часу відсторонення від роботи виходячи з цієї суми, не приймаються колегією суддів, оскільки зазначені електронні відомості доходів, які, як стверджує представник позивачки, роздруковані з серверу, на якому відповідач проводив облік господарської діяльності, і які були оглянуті судом апеляційної інстанції та за клопотанням представника позивача залучені до матеріалів справи, не відповідають вимогам статей 59, 64 ЦПК України щодо допустимості доказів. Крім того, за результатами фактичної перевірки ФОП ОСОБА_7, проведеної Державною податковою службою ДПІ у м. Керчі АР Крим за заявою ОСОБА_6, порушень не встановлено, про що свідчить лист голови Комісії з проведення реорганізації ДПІ у м. Керчі АР Крим ДПС від 21.06.2013 року (а.с. 20).

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, конфлікт між сторонами виник у зв'язку з розглядом справи про розподіл сумісного майна подружжя та тим, що позивачка самовільно забрала сервер, де зберігалася інформація щодо господарської діяльності ОСОБА_7, фінансові та статутні документи, у зв'язку із чим він вимушений був припинити підприємницьку діяльність з надання косметичних послуг салоном, скоротити чисельність штату робітників. Однак, при цьому, трудові відносини із позивачкою не припинені, заробітна плата їй нараховується, за фактом крадіжки сервера у ОСОБА_7 порушена кримінальна справа, кінцеве рішення по якій не прийнято. Указаний факт підтверджується повідомленням слідчого СВ 1 РВ Керченського МУ ГУМВС України в АР Крим про початок досудового розслідування від 07.06.2013 року (а.с. 59).

Апелянт, заперечуючи проти висновку місцевого суду про відсутність факту незаконного відсторонення позивачки від роботи 05.06.2013 року, посилається на те, що судом проігноровані пояснення відповідача, надані в судовому засіданні 30.09.2013 року, де він визнав відсторонення позивачки від роботи в салоні у зв'язку із тим, що вона забрала сервер із квартири, що є їх сумісною власністю, показання свідків та відеозапис, зроблений 05.06.2013 року свідком ОСОБА_12 Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, технічний запис судового засідання та відеозапис, дійшла висновку про те, що доводи апелянта не підтверджуються обставинам справи. Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_6 05.06.2013 року не створювалися перешкоди в роботі, всі двері в салоні були відкрити, позивачка не намагалася пройти до свого робочого місця, а залишилася на стільці при вході, що факт відсторонення її від роботи не зафіксований, підтверджується матеріалами відеозапису від 05.06.2013 року і не спростований позивачкою. Письмові показання свідка ОСОБА_13, на які посилався апелянт, як на письмовий доказ щодо підтвердження позовних вимог ОСОБА_6, не можуть бути прийняті як допустимі докази, оскільки не відповідають вимогам ст.ст. 59, 63, 64, 180 ЦПК України.

Позивачка та її представник не заперечували в судовому засіданні проти того, що сервер з інформацією щодо господарської діяльності відповідача утримується позивачкою, що після 05.06.2013 року ОСОБА_6 на роботу до салону не приходила, відвідувала його як клієнт для отримання відповідних косметичних послуг, на тепер вона є приватним підприємцем та самостійно працює.

При таких обставинах, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апелянта не спростовують висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні вимог позивачки про стягнення компенсації моральної шкоди, завданої винними діями відповідача, суд виходив із того, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що порушення її законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано, клопотань про їх витребування не заявлено.

Доводи апелянта про упередженість суду при розгляді спору матеріалами справи не підтверджені.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо допиту як свідка представника відповідача ОСОБА_8 до того часу, як він був допущений до участі у справі в якості представника сторони, колегія суду не приймає, оскільки зміст статей 180-182, 184 ЦПК України не містить обмежень або заборони допиту таких осіб.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваного рішення не містять.

Аналіз зібраних у справі доказів, які досліджені судом з додержанням правил належності та допустимості доказів, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_6

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалено з додержанням вимог статей 209, 212-215 ЦПК України, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 жовтня 2013 року - відхилити.

Рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Самойлова О.В. Авраміді Т.С. Приходченко А.П.