УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 0101/4500/2012Головуючий суду першої інстанції:Хотянова В.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.

"04" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіКірюхіної М.А.,

СуддівРуснак А.П., Берзіньш В.С.,

При секретаріРижих М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу та відшкодування шкоди,

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 на ухвалу Алуштинського міського суду АР Крим від 12 листопада 2012 року та ОСОБА_7 на рішення того ж суду від 12 листопада 2012 року, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1. У 2010 році внаслідок прориву труби у квартирі відповідачів, належна позивачу квартира була затоплена. Відповідачі визнали свою провину у затопленні квартири та сторони дійшли згоди, що завдані позивачу збитки становлять 32 000,00 грн. Відповідачі зобов'язалися відшкодувати позивачу заподіяну суму збитків, але на той час грошей у відповідачів не було та сторони домовилися про те, що обов'язок з відшкодування завданих збитків буде замінено позиковим зобов'язанням. На підтвердження заміни боргу позиковим зобов'язанням, відповідачі надали позивачу розписку, відповідно до якої зобов'язалися виплатити позивачу 32 000,00 грн. у такі терміни: до 01 липня 2010 року - 6 000,00 грн., до 01 серпня 2010 року -5 000,00 грн., до 20 серпня 2010 року -5 000,00 грн., до 01 липня 2011 року -6 000,00 грн., до 01 серпня 2011 року -5 000,00 грн., до 20 серпня 2011 року -5 000,00 грн. У визначений договором строк відповідачі борг не повернули, усі вимоги позивача ігнорують. На час подання позову до суду відповідачі зобов'язані виплатити позивачу, з урахуванням інфляції та трьох процентів річних 35 038,00 грн. Крім того, позивач вказує, що відповідачі завдали йому моральну шкоду. Моральна шкода завдана тим, що відповідачі не віддали борг у строк, який був встановлений за домовленістю. Для того, щоб відремонтувати свою квартиру, позивач брав гроші в борг. Особливо тяжкою була економія, оскільки позивач з дружиною мають шістьох дітей і несуть великі витрати на їх утримання. Також вказує, що позивач не зміг забезпечити відпочинок своїм дітям і вони були вимушені чекати доки буде закінчено ремонт. 31.10.2011 року відбулось друге залиття, за результатами огляду квартири було складено акт, відповідно до якого причиною затоплення квартири позивача був прорив труб опалення у квартирі НОМЕР_1 цього ж будинку. Актом також встановлено, що залиттям квартири було пошкоджено побутову техніку. Згодом відповідачі все ж таки погодилися відшкодувати збитки, але моральну шкоду, завдану тими переживаннями, які зазнав позивач із пошкодженням його майна та через відмову відповідачів відшкодувати завдані ними збитки, а також у зв'язку з необхідністю знову ремонтувати квартиру, відповідачі не відшкодовують.

З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачів борг з урахуванням інфляції та трьох процентів річних у розмірі 35 038,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн., а також судові витрати, витрати на проїзд до суду для участі в судових засіданнях.

Ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим від 12 листопада 2012 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_6- ОСОБА_9 про забезпечення позову відмовлено.

Рішенням Алуштинського міського суду АР Крим від 12 листопада 2012 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 суму боргу з урахуванням інфляції та трьох процентів річних в розмірі 35038 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат та витрат на проїзд. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду, представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про її скасування як такої, що постановлена незаконно.

Крім того, на рішення суду від 12.11.2012 року відповідачі подали апеляційні скарги, в яких ставлять питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що позиковим зобов'язанням може бути замінено будь-які інші зобов'язання, що мають майновий характер. Отже, між сторонами існують правовідносини, передбачені ст. 1046 ЦК України та у відповідачів виник обов'язок, встановлений ст. 1049 ЦК України.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону.

Частиною 1 ст.1053 ЦК України встановлено, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. З юридичного аналізу даної правової норми слідує, що умовами здійснення новації є, по-перше, двостороння угода (домовленість), по-друге, дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики (ч. 2 ст. 1053 ЦК України), а по-третє, це дійсність первинного зобов'язання.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачі у відшкодування матеріального збитку, нанесеного затопленням квартири позивача викликаного проривом у їх квартирі труби опалення, зобов'язалися повернути позивачу 32 000,00 грн. у наступні терміни: до 01 липня 2010 року - 6000 грн., до 01 серпня 2010 року -5000грн., до 20 серпня 2010 року -5000 грн., до 01 липня 2011 року - 6000 грн., до 01 серпня 2011 року -5000 грн., до 20 серпня 2011 року -5000 грн. В апеляційних скаргах відповідачі визнали той факт, що у березні 2010 року з труби опалення в їх квартирі протікала вода, при цьому, вони вказують, що встановили це при поверненні додому після двохтижневої відсутності.

Таким чином, правовідносини з деліктного зобов'язання, яки виникли між сторонами внаслідок заподіяння шкоди майну позивача, за їхньою взаємною згодою трансформувались у позикові зобов'язання.

Однак ані у передбачені договором строки, ані на час пред'явлення позову, відповідачі своїх зобов'язань не виконали.

Відповідно до вимог ст. 1046 і 1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Оскільки розписка видана відповідачами як визнання обов'язку сплатити суму боргу, що виник із заподіяння шкоди, спричиненої внаслідок неналежного виконання обов'язків співвласників майна, то висновки суду щодо солідарної відповідальності відповідачів є правильними.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором

Таким чином у позивача є право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі від обох боржників разом.

Відповідають вимогам закону та обставинам справи й висновки суду щодо стягнення суми боргу з урахуванням інфляції та трьох процентів річних.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що в разі прострочки виконання грошового зобов'язання боржник зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що при обчисленні інфляційних втрат враховані такі складові як суми боргу за окремими періодами, визначеними у розписці, періоди затримки розрахунку по всіх платежах та індекси інфляції, розраховані відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. №1078.

Виходячи із сум боргу, що підлягали поетапному поверненню, судом першої інстанції правильно визначена сума боргу відповідачів з урахуванням індексу інфляції як 33593 грн., виходячи з розрахунку: 6000 грн. х 110,5% + 5000 грн. х 110,7% + 5000 грн. х 109,4% + 5000 грн. х 100,1 % + 5000 грн. х 100,5 %.

Також правильно обчислена сума трьох відсотків річних, виходячи з розрахунку 6000 грн. х 3%/12 місяців х 25 місяців + 5000 грн. х 3%/12 х 24 + 5000 грн. х3%/12 х 23 + 6000 грн. х 3%/12 х 13 + 5000 грн. х 3%/12 х 12 +5000 грн.х3%/12 х 11 = 1445 грн.

Таким чином, висновок суду, що загальна сума, що підлягає стягненню з відповідачів становить суму 35038 грн.(33593 грн. +1445 грн.) є правильним.

Колегія суддів погоджується й з висновками суду щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.

Частиною 1 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач має довести факт заподіяння цієї шкоди, її розмір, протиправність поведінки її заподіювача, а також причинний зв'язок між цією поведінкою та шкодою, а відповідач - відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Заподіяння моральної шкоди позивач пов'язує з тим, що внаслідок залиття квартири він не зміг забезпечити належний відпочинок та оздоровлення біля моря своїм шістьом дітям, своєчасно розрахуватися з майстрами - будівельниками за ремонт квартири, а крім того, після залиття квартири у 2010 році відповідачі знов залили його у жовтні 2011 року, що призвело до пошкодження як квартири, так і побутової техніки.

Факт залиття квартири у 2011 році підтверджується актом, складеним працівниками МКП ЖКГ смт.Партеніт від 31 жовтня 2011 року, та не оспорюється відповідачами.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, згідно з якими розмір відшкодування моральної шкоди визначається в межах заявлених позовних вимог, залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Розмір такої шкоди вірно визначено судом у межах розумності і з урахуванням тих моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок пошкодження його майна, та побутових незручностей, які в нього виникли у зв'язку із залиттям.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг відповідачів щодо розгляду справи за їх відсутності з поважних причин, оскільки вони двічі не з'явились в судове засідання - 29 жовтня 2012 року та 12 листопада 2012 року, а в силу п.2 ч.1 ст. 169 ЦПК України підставою для відкладення розгляду справи є перша неявка в судове засідання сторони, оповіщеної про час та місце судового розгляду, якщо вона повідомила про причини неявки, які суд визнав поважними.

З даної норми процесуального закону слідує, що поважність причин повторної неявки до суду не має правового значення, а відтак посилання апелянтів на такі причини колегія суддів до уваги прийняти не може.

Що стосується доводів апеляційних скарг про недоведеність розміру заподіяної шкоди, то вони є також неприйнятними, оскільки зазначене спростовується розпискою відповідачів про визнання боргу в сумі 32000 грн., в якій вказано, що дана сума є відшкодуванням матеріальної шкоди, заподіяної позивачеві проривом в їх квартирі труби опалення.

Доводи апеляційних скарг відповідачів щодо недійсності договору позики колегія суддів також відхиляє, оскільки позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання правочину недійсним ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2013 року залишено без розгляду з підстав п.3 ч.1 ст. 207 ЦПК України (повторна неявка позивача). Ухвала суду набрала законної сили.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі ст.212 ЦПК України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідають положенням процесуального закону й висновки суду щодо відсутності підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно зі ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до частин 1, 3 статті 152 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Виходячи з аналізу даної норми закону, під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Дійсно, між сторонами виник майновий спір, але позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, а посилання позивача на те, що відповідачі не бажають виконувати своє зобов'язання само по собі не є достатньою підставою для вжиття таких заходів. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі відшкодували шкоду, заподіяну ними за залиття квартири позивачу, яке мало місце у 2011 році. Даних про те, що відповідачі намагаються реалізувати належну їм квартиру, яка є їх місцем проживання, немає.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що заяву про забезпечення позову судом першої інстанції відхилено обґрунтовано.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 312, 314, 315, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Алуштинського міського суду АР Крим від 12 листопада 2012 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 - відхилити.

Ухвалу Алуштинського міського суду АР Крим від 12 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: