ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.06.2006 Справа № 35/433
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Крутовських В.І
суддів: Прокопенко А.Є. –доповідач , Дмитренко А.К.
при секретарі судового засідання Чоха Є.О.
представники сторін та прокурор у судове засідання не з’явилися.
розглянувши апеляційну скаргу комунального підприємства "Надія", с.Голубівка Новомосковського району Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.06р. у справі № 35/433
за позовом Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району, смт. Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області
до комунального підприємства "Надія", с.Голубівка Новомосковського району Дніпропетровської області
про стягнення 64 745,03 грн.
У судовому засіданні оголошувалась перерва до 13.04.06р., 27.04.06р., 05.06.06р.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.06р. по справі № 35/433 (суддя Широбокова Л.П.) позовні вимоги Військового прокурора Дніпропетровського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району, смт. Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області про стягнення з комунального підприємства "Надія", с.Голубівка Новомосковського району Дніпропетровської області 64745грн. 03коп. заборгованості за поставлену воду задоволені частково.
З комунального підприємства "Надія", с.Голубівка стягнуто на користь Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району, смт. Гвардійське 53260грн. боргу та витрати по справі. В решті позовних вимог відмовлено.
Оскаржуючи рішення господарського суду Комунальне підприємство "Надія" просить його скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права і основних засад судочинства.
Скаржник вважає, що суд не дослідив відповідним чином та не встановив повноваження прокурора на право звернення до суду для захисту прав та інтересів господарюючих суб”єктів з приводу їх господарської діяльності, а також не здійснив оцінку наданим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що повинно грунтуватися на всебічному, повному і об”єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності.
Також скаржник посилається на те, що відповідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд повинен був вирішувати дану справу за правилами Кодексу адміністративного судочинства України та згідно ст. 80 ГПК України був зобов”язаний припинити провадження у господарській справі і на підставі ст.107 КАС України відкрити провадження в адміністративній справі.
У відзиві на апеляційну скаргу Військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що господарський суд виніс дане рішення на підставі всебічного, повного і обгрунтованого розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Позивач у відзиві на скаргу просить залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необгрунтованість доводів скаржника.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Між комунальним підприємством “Надія” та Гвардійською квартирно-експлуатаційною частиною району були укладені договори на водопостачання №18 від 12.05.2003р. строком дії до 01.01.2004р. та № 3 від 26.01.2004р. строком дії до 31.12.2004р. а в частині проведення розрахунків за спожиту воду до їх повного здійснення.
Відповідно до умов вказаних договорів позивач зобов’язався постачати відповідачу питну воду в обумовлених обсягах за ціною 1 грн за 1 куб. м, а відповідач –прийняти та оплатити воду в порядку, встановленому договорами.
У період з травня 2003р. по листопад 2004р. включно позивачем було надано відповідачу послуги з водопостачання на загальну суму 66900 грн, а саме в 2003р. –на 36709,00 грн, за одинадцять місяців 2004р. –на 30191,00 грн (в розрахунок боргу вартість води, поставленої в грудні 2004р. позивачем не включена), що підтверджується актами реалізації води за кожний спірний місяць, розрахунком позивача, рахунками на оплату, які вручені відповідачу.
Відповідно пунктів 4.1, 4.2 договорів, відповідач повинен здійснювати оплату за надані послуги не пізніше 10-го числа наступного за розрахунковим місяцем.
Відповідач за надані послуги розрахувався частково, а саме сплатив за спожиту в 2003р. воду 8640,00 грн, в 2004р. –5000,00 грн. Всього за спірний період сплатив 13640,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, актами звіряння між сторонами та не заперечується позивачем.
Таким чином у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за поставлену питну воду у сумі 53260грн.
Відповідно ст.. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистими, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
На підставі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.. ст.. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов”язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Порушенням зобов”язань є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Господарський суд обґрунтовано вказав на безпідставність доводів відповідача щодо неналежної якості поставленої води, оскільки позивачем надано відповідні докази якості води за увесь спірний період, відповідачем вода була прийнята без зауважень, доказів на підтвердження невідповідності поставленої води відповідачем не надавалось.
Не може бути також підставою для відмови у задоволенні позову відсутність у позивача ліцензії на централізоване водопостачання та водовідведення , оскільки відповідач не заявляв позову про визнання договору недійсним, взаємовідносини сторін щодо всіх суттєвих умов водопостачання передбачені умовами договорів, поставлена вода приймалась відповідачем без зауважень, позивачем повністю виконані прийняті відповідно умов договору зобов’язання.
Господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні пені в сумі 5 419,55грн., приймаючи до уваги заяву прокурора від 12.01.2006р. про уточнення позовних вимог.
Таким чином апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду прийняте за умов вірного застосування норм матеріального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається, скаржником у апеляційній скарзі не наведено доводів про порушення судом норм матеріального права при прийнятті рішення.
Стосовно доводів скаржника про порушення господарським судом норм процесуального права, у зв”язку з відсутністю посилання на матеріальні норми права, які встановлюють повноваження прокурора на звернення до суду для захисту прав та інтересів господарюючих суб”єктів з приводу їх господарської діяльності, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Норми ст. 2 Господарського процесуального кодексу України та рішення Конституційного суду України від 08.04.99р. зазначають, що прокурор самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення інтересів держави, обгрунтовує необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно Закону України “Про Збройні Сили України”, Указів Президента України №888/97 від 21.08.97р. та №250/99 від 23.03.99р. Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, який на підставі Наказу Міністра оборони України №300-1997р. уповноважив і надав право Гвардійській квартирно-експлуатаційній частині району здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином позивач уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Позивач на підставі Закону України “Про Збройні Сили України” та Закону України “Про господарську діяльність в Збройних Силах України” є суб”єктом господарської діяльності Збройних Сил України, який утримується за рахунок державного бюджету, веде окреме господарство, має самостійний баланс доходів та видатків кодів економічної діяльності, а також окремі рахунки в банківських установах.
Майно, матеріальні та грошові засоби Збройних Сил України є державною власністю, яка входить до сфери управління Міністерства Оборони України, таким чином заподіяння збитків окремим військовим частинам та установам Збройних Сил України –це заподіяння безпосередньо шкоди державі.
Також посилання скаржника на те, що відповідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд повинен був вирішувати дану справу за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, апеляійний господарський суд вважає безпідставними, оскільки завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративним судам підвідомчі спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Приймаючи до уваги викладене, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для зміни або скасування рішення господарського суду і задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 103, 105 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.06р. у справі № 35/433 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий В.І.Крутовських
Суддя А.Є.Прокопенко
Суддя А.К. Дмитренко
З оригіналом згідно
Помічник судді А.В.Тальян