Судове рішення #34321081

УХВАЛА

Справа №: 22-ц/190/7255/13Головуючий суду першої інстанції:Кулішов А.С.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Макарчук Л. В.



"09" грудня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:


Головуючого суддіМакарчук Л.В.

СуддівГорбань В.В., Шестакової Н.В.

При секретаріУсеїновій Н.У.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 21 жовтня 2013 року,


В С Т А Н О В И Л А :


09 липня 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання автомобіля «ВАЗ» 21150-120-20, номерний знак НОМЕР_1 2006 року випуску об'єктом права спільної сумісної власності подружжя; визнання недійсною угоди між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 від 25 липня 2013 року по переоформленню автомобіля у власність ОСОБА_8; визнання за позивачкою права власності на 3/4 часток автомобіля марки «ВАЗ» 21150 -120-20, номерний знак НОМЕР_1 2006 року випуску; зобов'язання передати автомобіль марки «ВАЗ» 21150-120-20, номерний знак НОМЕР_1 2006 року випуску ОСОБА_6

Позовні вимоги мотивовані тим, що автомобіль марки «ВАЗ» 21150-120-20, номерний знак НОМЕР_1 2006 року випуску придбано відповідачем ОСОБА_7 у кредит, кредит погашено після реєстрації шлюбу між позивачкою і ОСОБА_7 Після розірвання шлюбу ОСОБА_7 переоформив автомобіль на свою мати ОСОБА_8 Позивачка вважає вказаний автомобіль об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і просила відступити від принципу рівності часток сторін, посилаючись на те, що відповідач не виконує зобов'язання по сплаті аліментів.

Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 21 жовтня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Скасована арешт, накладений згідно із ухвалою Сімферопольського районного суду АР Крим від 23 вересня 2013 року на автомобіль марки «ВАЗ» 2115-120-2, номерний знак НОМЕР_1 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_2, який зареєстровано за ОСОБА_8

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення її позову. Вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не врахував, що автомобіль придбано під час спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу та позивачка була поручителем у банку при оформленні кредитного договору ОСОБА_7 на придбання автомобіля, що на думку апелянта, свідчить про те. що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану, а рішення суду залишити без змін. Зазначає, що автомобіль він придбав у кредит до реєстрації шлюбу з позивачкою, на час придбання автомобіля він не перебував з нею у фактичних шлюбних відносинах та спільного господарства не вів. Кредит сплачувався на кошти його матері, а позивачка ніяких витрат по сплаті кредиту не несла.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін по справі та їх представників, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними. При цьому суд дійшов висновку, що автомобіль було придбано відповідачем до реєстрації шлюбу з ОСОБА_6, а та обставина, що позивачка була поручителем за виконання умов кредитного договору відповідачем, не є підставою для визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 10 листопада 2006 року ОСОБА_7 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір №11073088000 про надання споживчого кредиту у розмірі 64900 грн. із строком повернення до 10.11.2011 року. Автомобіль «ВАЗ» 2115-120-20, який належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі - продажу №553 від 31.10.2006 року, було передано у заставу банку. (том 1 а.с.61,62).

На забезпечення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_7 між банком та ОСОБА_6 10.11.2006 року було укладено договір поруки. (том 1 а.с.59-60).

19.08.2009 року між банком та матір'ю ОСОБА_7 ОСОБА_8 було укладено договір поруки за яким вона поручилась перед банком за виконання ОСОБА_7 кредитних зобов'язань. (том 1 а.с.52-54).

Між сторонами було укладено шлюб 14 липня 2007 року, після реєстрації шлюбу ОСОБА_6 взяла прізвище чоловіка та стала ОСОБА_6 (том 1 а.с.9).

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 11 квітня 2013 року шлюб між сторонами розірвано. (том 1 а.с.4).

Отже, із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що автомобіль було придбано відповідачем за 9 місяців до реєстрації шлюбу з позивачкою.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.43) власником автомобілю марки «ВАЗ» 2115-120-20, номерний знак НОМЕР_1 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 є ОСОБА_8, за якою автомобіль зареєстровано на підставі довідки-рахунку від 25 липня 2013 року. Попереднім власником цього транспортного засобу був ОСОБА_7 з 04 листопада 2006 року. (а.с.76,77).

Згідно зі ст. 60 СК України (чинного з 1 січня 2004 року) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що спірний автомобіль було придбано відповідачем до реєстрації шлюбу з позивачкою, то висновки суду про те, що автомобіль не є спільною сумісною власністю подружжя, є правильними та ці висновки позивачкою не спростовані.

Доводи апеляційної скарги про те, що автомобіль було придбано сторонами в період, коли вони проживали однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та відповідно до ст.74 СК України є спільною сумісною власністю, колегія суддів відхиляє, оскільки ці обставини не були предметом позову та судового розгляду.

Що стосується доводів апелянта про те, що ОСОБА_6 належить право власності на частку автомобіля, оскільки вона була поручителем, колегія суддів відхиляє, як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права.

У поручителя не виникає права власності на майно, придбане боржником за кредитним договором, за рахунок кредитних коштів, а відповідно до ч.2 ст.556 ЦК України у нього виникає право, у разі виконання ним зобов'язань по сплаті кредиту, на пред'явлення вимоги до боржника.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладений ОСОБА_6 договору поруки не свідчить про виникнення в неї права спільної сумісної власності подружжя на автомобіль, придбаний ОСОБА_11 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_6

Проаналізувавши конкретні обставини справи, надані сторонами докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і правильно встановив правовідносини сторін, правильно застосував матеріальний закон, що підлягав застосуванню, належним чином оцінив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для скасування рішення і ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм закону.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Згідно зі ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, ст. 213 - 216 ЦПК України.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, п. 1 ч.1 ст.307, 308, 313, 315, 317, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,



УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 21 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.






Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація