Справа № 22- ас-325/2006                       Головуючий у першій інстанції - Єременко С.В.

Доповідач- Бойко О.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2006 року Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - Бойко О.В.

суддів - Горобець Т.В., Школьного В.В.

при секретарі - Приймачок Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові адміністративну справу за апеляційною скаргою Служби безпеки України на постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1до Служби Безпеки України про визнання права на пенсію за вислугу років,

встановив:

17 січня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання за ним права на пенсію за вислугу років та зобов'язання відповідача призначити та виплатити пенсію. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що він проходив службу в Збройних силах СРСР з 01.09.1973 року по 18.09.1992 року. Досягнувши 45-річного віку, і маючи при цьому більше 25 років загального трудового стажу і більше 19 років стажу військової служби, він у 2004 році звернувся до відповідача про призначення та виплату йому пенсії за вислугу років відповідно до п.."б" ст.. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб". Проте, відповідач в першому листі від 16.09.2004 року спочатку відмовив йому у призначенні пенсії, а у другому листі від 07.06.2005 року -запропонував зачекати, поки будуть з"ясовані в Міністерстві юстиції України розбіжності в положеннях вказаного вище Закону. До цього часу відповідач так І не визначився щодо призначення пенсії за вислугу років, що змусило позивача звернутися до суду із зазначеним позовом.

Постановою Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 березня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено повністю. Визнано за ним право на пенсію за вислугу років, зобов'язано Службу безпеки України призначити з 16 вересня 2004 року та виплатити позивачу пенсію.

В апеляційній скарзі Служба безпеки України просить скасувати постанову місцевого суду від 30 березня 2006 року через порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Посилається, що судом не враховано істотні протиріччя, які виникли після прийняття змін до деяких статей   Закону  України  „Про   пенсійне  забезпечення   військовослужбовців  та  осіб

1

начальницького і рядового складу Органів внутрішніх справ та деяких інших осіб, які з протилежних позицій визначає час виникнення у військовослужбовця права на пенсію за вислугу років. Крім того, в законі не було встановлено з якого грошового забезпечення потрібно рахувати грошове забезпечення військовослужбовця - з часу звільнення, часу внесення змін до закону чи часу звернення про призначення пенсії. Позивач звільнився з лав Збройних Сил СРСР і пенсія не може бути нарахована йому за останньою штатною посадою, як того вимагає закон про пенсійне забезпечення.

Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а постанова суду залишенню без змін з наступних підстав.

По справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував на службі в Збройних Силах СРСР з 01 вересня 1973 року по 18 вересня 1992 року, був звільнений зі служби згідно наказу №202-ле від 30.07.1992 року.

Згідно п.б ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" право на пенсію за вислугу років мають особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби за контрактом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років календарних років і 6 місяців становить військова служба, або служба в органах внутрішніх справ.

Вислуга років позивача ОСОБА_1 у Збройних Силах на день звільнення становила 19 календарних років, 5 місяців, 7 днів, при досягненні 45-річного віку мав загальний трудовий стаж більше 25 років.

Відповідно до ч.2 п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 15.04.2005 року " Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( в редакції Закону від 04 липня 2002 року. № 51-IV, який набув чинності 06 серпня 2002 року), військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію згідно з Законом України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" , раніше звільнених зі служби, починаючи з 06 серпня 2002 року незалежно від підстав та часу звільнення може бути призначена пенсія за умови, що цим особам виповнилося 45 років і що вони мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і шести місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ або в державній пожежній охороні.

Позивач ОСОБА_1 звертався до відповідача з приводу призначення йому пенсії 16 вересня 2004 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов вірного висновку, що зміни до ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", внесені згідно Закону України від 04 липня 2002 року, розповсюджуються в даному випадку і на позивача, який є суб'єктом права на пенсію за вислугу років, а тому вірно призначив позивачу пенсію з 16 вересня 2004 року, тобто з дня його першого звернення до відповідача з питання призначення пенсії.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що з прийняттям змін до вищезгаданого Закону, виникли істотні протиріччя з приводу визначення права на

пенсію за вислугу років, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки ст.58 Конституції України не надає зворотньої дії в часі законам та іншим нормативно-правовим актам, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, при цьому норми закону про пенсійне забезпечення військовослужбовців направлені на захист інтересів та порушених прав позивача.

Суд першої інстанції у повному обсязі дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи, постанова суду грунтується на матеріалах справи, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для її скасування.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст..ст.. 198, 200, 205-206 КАС України, апеляційний суд, -

ухвалив :

Апеляційну скаргу Служби безпеки України - відхилити.

Постанову Бобровицького районного суду Чернігівської області від 30 березня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.