Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження №22ц/778/5744/13 Головуючий у 1 інстанції: Баруліна Т.Є.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Бєлки В.Ю.

суддів: Каракуші К.В.

Савченко О.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання розписки недійсною, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4

У позові зазначалось, що з грудня 2007 року позивач працював менеджером відділу продаж ТОВ «Юнітон», директором якого був відповідач. 07.12.2012 року ОСОБА_3 вирішив звільнитись з роботи, проте його було викликано до службового кабінету відповідача де невідома особа, яка була представлена як представник правоохоронних органів, вчинила на позивача психологічний тиск та погрози, пояснюючи ОСОБА_3 винен товариству кошти. Внаслідок такого тиску та погроз позивач написав розписку про отримання 25 000 грн. Цього ж дня позивача звільнили з роботи за власним бажанням.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсною розписку від 07 грудня 2012 року про отримання ним 25000 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить призначити по справі комплексну психолого почеркознавчу експертизу на предмет встановлення психологічного стану позивача під час написання розписки 07 грудня 2012 року та скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення сторін апеляційного провадження, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним, тобто він є оспорюваним. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 1051 ЦК позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Отже, для визнання правочину недійсним, через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 15 липня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 11 вересня 2013 року, задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики від 07.12.2012 року у розмірі 25тис.грн.

Вказаним рішенням встановлено, що 07.12.2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 надав ОСОБА_3 позику у розмірі 25тис.грн. Предметом судового дослідження у вказаній справі були заперечення ОСОБА_3 проти позову, а саме що він не отримував від ОСОБА_4 грошей, а розписка про їх отримання була написана під психологічним тиском. У відповідності до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України вказане рішення є преюдиціальним.

Ініціювання ОСОБА_3 позову про визнання розписки недійсною, а фактично оспорювання договору позики, за умови наявності судового рішення, що набуло законної сили, про стягнення боргу за цим договором позики, яким було перевірено доводи ОСОБА_3, які є аналогічними підставам нового позову, на думку колегії суддів, порушує принцип правової визначеності, яке гарантується статтєю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності відмови суду першої інстанції позивачу у задоволенні клопотання про призначення комплексної психолого почеркознавчої експертизи, колегія суддів не знаходить їх обґрунтованими виходячи з вищенаведених підстав. Крім того, ОСОБА_3 прохає для проведення вказаної експертизи витребувати з матеріалів цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до нього про стягнення грошових коштів за договором позики, що перебуває у провадженні касаційного суду, оригінала оспорюваної розписки, що є само по собі технічно неможливо. Жодних поважних причин з приводу того, чому ОСОБА_3 не клопотав перед судом про проведення такої експертизи під час слухання справи про стягнення з нього на користь ОСОБА_4 коштів за вказаним договором позики, на підтвердження своїх заперечень проти вказаного договору з підстав укладання його під психологічним тиском, суду не надано. З цих же підстав, апеляційний суд, не може задовольнити клопотання апелянта про призначення такої експертизи під час розгляду справи в засіданні апеляційного суду. До того ж, апелянтом в судовому засіданні вказане письмове клопотання про призначення такої експертизи не було заявлено.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2013 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: